Вона знаходить мир серед війни та військових ще з 2014 року. Лариса Когут — одна з тих українок, які представляють жіночу капеланську службу України.
Як змінилися її обов’язки від початку повномасштабного вторгнення та чому вона обрала саме таку справу, Лариса Когут розповіла Суспільному.
Лариса Когут до капеланської служби допомагала дітям-сиротам, утім згодом почала волонтерити в зонах ведення бойових дій:
“Можливо це почалось з волонтерства. У 2009 році відкрився наш благодійний фонд “Час Надії”. Ми допомагали дитячим будинкам. А потім почалася війна, і ми допомагали військовим, вихованцям інтернатів в зоні АТО і людям з інвалідністю. І тоді я побачила, що у бійців є духовне виснаження. А оскільки я маю ступінь магістра з богослов’я і в мене був великий досвід пасторської роботи, тому мене і запросили в капеланське служіння”.
“Я маю вищу педагогічну освіту, музичний факультет. Я працювала в першій міській гімназії Черкас 14 років, викладала музику, естетику, концерти були”, — пояснила капелан.
Один з її учнів, український співак Андрій Хливнюк, наразі служить в ЗСУ. Мама співака кілька років працювала у благодійному фонді “Час Надії” разом з пані Ларисою та допомагала збирати гуманітарну допомогу.
Від 24 лютого, за словами Лариси Когут, у волонтерів відкрилось “друге дихання”:
“До початку повномасштабного вторгнення ми думали, що “Фух, ну скоро вже буде відпочинок”, бо навантаження на волонтерів і на капеланів дуже велике. А коли почалось вторгнення, я відчула, що таке “друге дихання”, наснага, здавалося, що вмикається кожна клітина твого тіла. В нас була Донецька та Луганська область в роботі, а тепер ми працюємо по всій Україні. Постійно листуємося з хлопцями, які пішли на фронт, чекаємо їхнього повернення. Додались також хлопці з тероборони, їм теж треба допомогти”.
Лариса Когут розповіла, що у 2014 році стан здоров’я військових був кращим, ніж у 2022 році:
“Вмотивовані і у 2014, і зараз, бо є ворог. Основна мотивація: “Це — моя країна, це — моя земля, чого сюди приперлися? А за плечима — моя родина, мої діти, і мені їх треба боронити”. Порівняно з теперішнім часом, у 2014 році хлопці були трохи більше здорові, а зараз у багатьох, наприклад, проблеми зі спиною через амуніцію і те, що її треба постійно носити. Також гостро стоїть питання довгих ротацій, але в умовах нинішньої війни інакше бути поки не може”.
“Дзвонили прощатися”: про спілкування з військовими у критичних ситуаціях
Про моменти, коли військові телефонують капеланам, щоб поспілкуватися, Лариса Когут каже, що це постійна практика ще з 2014 року:
“Коли було Дебальцеве, телефонували бійці і прощалися: “Ми вас дуже любимо, ми скоріше всього не вийдемо”. Я ще знаю, що хлопці до плит у бронежилеті, або у каски клали дитячі малюнки та листи. А потім дружини телефонували, уявіть собі. Ми їм сказали, щоб нам хлопці назвали список, хто там є з ними і сказали, що будемо молитися за них. Підняли тоді вночі всі церкви, всі молилися. І всі, хто був у тому списку, повернулися додому живими.
Телефонують і військові, і їх родини, щоб помолитися. Є ситуації, коли з кимось немає довго зв’язку і ми молимось разом з рідними і підтримуємо їх”.
