Важливим складником комплексу проблем, що обговорюються в межах Кримської платформи, є доля культурної, зокрема археологічної, спадщини Криму під російською окупацією.
Кримська платформа — ініційований Україною міжнародний координаційний механізм для повернення питання Криму до порядку денного, захисту прав людини в Криму та сприяння деокупації півострова, зміцнення європейської та глобальної безпеки.
Однією з найяскравіших кримських археологічних пам’яток є місто Херсонес Таврійський та його хора (сільськогосподарська округа), які 2013 року, напередодні російської окупації, були включені до списку світової спадщини ЮНЕСКО.
Херсонес Таврійський — античне й візантійське місто у південно-західній частині Криму (на території сучасного Севастополя).
Напередодні відкриття Другого саміту Кримської платформи про долю Херсонеса під російською окупацією АрміяInform поспілкувалося з Евеліною Кравченко, археологинею, експерткою мережі Кримської платформи.
Евеліна Кравченко — археологиня, співробітниця Інституту археології Національної академії наук України, впродовж 15 років працювала в Криму. Експерт мережі Кримської платформи, фахівець із питань культурної спадщини, охорони пам’яток у Криму під час окупації півострова Російською Федерацією.
— Чим Крим такий важливий у плані археологічної спадщини, що питанню археології на Кримському півострові важливо приділяти пильну увагу?
— До окупації Крим був величезною рекреаційною зоною. Ми не вповні навіть уміли популяризувати його значення як унікальної природної та культурної пам’ятки безпосередньо в Україні. В плані археології — це винятковий куточок Ойкумени, де лишили сліди десятків різних народів. Археологічні пам’ятки Криму неймовірно різноманітні — від стоянок первісних людей чи могильників таврів до кладовищ і поселень караїмів. Це скіфські, давньогрецькі, римські, візантійські, готські, гунські, хазарські, кримськотатарські пам’ятки — навіть просто перерахувати всі народи складно.
Після окупації питання охорони культурної, археологічної спадщини Криму набули особливої ваги через дії РФ на тимчасово окупованому півострові.
— Якими були дії росії в Криму після окупації в плані археологічної спадщини?
— Найбільш нагально постало питання Херсонеса Таврійського. Ще 2013 року, напередодні окупації, Херсонес набув статусу пам’ятки світової культурної спадщини, його було взято під охорону ЮНЕСКО. В результаті цього практично всі незабудовані частини Севастополя отримали охоронний статус або статус земель зі специфікою використання — так званих буферних зон, прилеглих ділянок, що отримали охоронний статус.
Російські окупанти вирішили не відмовлятися від набутого Херсонесом статусу пам’ятки світової спадщини під охороною ЮНЕСКО, однак невдовзі після анексії спробували його «підрихтувати» під свої потреби. Вони заявили, що оформлять охоронний статус пам’ятки вже від імені росії, однак при цьому почали потихеньку обмежувати охоронні заходи щодо пам’ятки світової культурної спадщини. Вони почали підвищувати висотність будинків, розпочали будівництво тощо.
— Тобто Херсонес такий важливий для росіян саме через статус пам’ятки світової культурної спадщини на міжнародному рівні й земельне питання на рівні місцевому.
— Так і є. Однак Херсонес — це дуже багатогранне питання. Є не менш важливі, а для Росії навіть важливіші складники — політичний, ідеологічний, військовий. Херсонес і його хора — прилеглі сільськогосподарські околиці — це більша частина Севастополя, який є базою чорноморського флоту РФ. Відповідно, військові та безпекові питання для росії там надзвичайно важливі.
Втім, ідеологічне питання є для росії ще більш значущим. Ми розглядали й розглядаємо Херсонес Таврійський як античну та середньовічну пам’ятку світової спадщини — давньогрецьку, давньоримську та візантійську. Вона важлива в контексті світової історії та історії України як певний об’єкт із будівельними залишками й рештками матеріальної культури. Вона дійшла до нас у відносно збереженому вигляді — з давньою топографією, з давніми ландшафтами, майже незабудованою охоронною зоною тощо. В Херсонесі можна побачити будівельні залишки приблизно в тому вигляді, в якому їх покинули на момент занепаду міста й припинення життя на городищі. Для людства і для України Херсонес — це свідок давніх епох, Античності та Середньовіччя.
Що ж до Росії — вона вирішила використати Херсонес з ідеологічною метою і змістити акценти. З пам’ятки античної чи візантійської з нього почали робити пам’ятку насамперед релігійну, християнську, православну. Причому навіть не у вимірі візантійської ортодоксії доби Середньовіччя, а у форматі «руского православія» — на Херсонес спробували натягнути таку собі «фофудью» «руского міра». Ця ідея «руского православія» має дедалі менше спільного зі справжнім християнством. Після окупації Криму російські пропагандисти й церковні діячі почали утверджувати тезу, що «рускоє православіє» походить напряму безпосередньо з Херсонеса до Москви, оминаючи навіть Київ і Хрещення Русі.
Логіка там просто-таки «залізна» — хреститель Русі князь Володимир хрестився у Херсонесі, російське московське православ’я пішло з Херсонеса. Про те, що Володимир був київським князем, з Києва рушав у Корсунський похід і потім у Києві ж хрестив киян, а вже звідти й мешканців усіх підвладних йому міст, російські пропагандисти воліють не згадувати.
— Тобто у Херсонесі під час російської окупації важливу роль відіграє Російська православна церква?
— Так, і ще міністерство оборони російської федерації. Якщо церква відповідає за «духовні скрєпи», то російське міноборони — за політико-ідеологічні, а також за фінансування масштабних будівельних робіт довкола Херсонеса. Саме міністерство оборони Росії є основним виконавцем робіт, які відбуваються на пам’ятці. Решта ж організацій працюють на підряді російського міноборони, в тому числі й археологічні експедиції.
— Цікавий симбіоз — Російська православна церква й міністерство оборони РФ — як їм вдається знаходити спільну мову?
— Дуже легко. Як я вже зазначала, так зване московське православ’я має дуже мало спільного зі справжнім християнством. Це просякнута культом смерті та виправдання війни ідеологія. Моторошний болотяного кольору храм збройних сил РФ, який збудували поблизу Москви, наочно це доводить.
Судячи з усього, щось подібне, якщо не гірше, вони планують і в Херсонесі, тільки у ще більших масштабах. Те, що планується збудувати за проєктом «Новий Херсонес», — це щось гігантське й монструозне. У межах охоронної зони планують спорудити новий музейний комплекс, в якому особливу увагу приділяють створенню музею християнства. Заплановані величезні споруди своїм ансамблем повністю спотворять історичний ландшафт давнього міста, вони стануть архітектурною домінантою простору.
Подейкують, що сучасні споруди заповідника Херсонес Таврійський хочуть передати монастирю. І саме тому в процесі так активно залучена православна церква.
— А що ж із цього приводу думають і роблять науковці – фахові археологи?
— Науковці фактично діють на підряді в міноборони. Були певні спроби протестів на початку робіт, після чого змінили керівника експедиції й організацію-виконавця — і більше питань не виникало. Науковці не є жодною впливовою самостійною силою — вони виконують те, що їм наказують. Оскільки ж із них вимагають усе зробити дуже швидко, то розкопки вони проводили екскаватором, що є кричущим порушенням. Тобто фінансування вирішило всі питання: хто платить, той і замовляє музику. А це міноборони росії та рпц московського патріархату.
Взагалі є вагомі підстави вважати, що вся діяльність довкола Херсонеса перебуває на особистому контролі владіміра путіна. Судячи з усього, владімір із пітерського підворіття дуже хоче наблизитися за своїм значенням в історії до київського князя Володимира Святого.
— Що за таких умов може зробити Україна?
— Найкраще, звичайно, звільнити Крим. А до цього необхідно ретельно моніторити ситуацію, збирати й подавати всі матеріали щодо ситуації в Криму, й зокрема довкола Херсонеса, до штаб-квартири ЮНЕСКО. російські окупанти змушені реагувати на це — показувати свої роботи, запевняти, що всі знайдені артефакти після розкопок лишаються у кримських музеях тощо. Це важливо для України, українських науковців з точки зору іміджу — ми стоїмо на правильному боці, повністю дотримуючись норм міжнародного законодавства. Ми представляємо ту сторону, яка захищає пам’ятку, а не нищить її.
Це розуміє міжнародне наукове співтовариство. Це розуміє міжнародне пам’яткоохоронне співтовариство. І це розуміють притомні кримські науковці, які перебувають у Криму й чекають на звільнення. Послідовна позиція України з охорони пам’ятки обов’язково рано чи пізно відіграє свою дуже позитивну роль.
