Середа, 3 Серпня, 2022
Бiльше

    Православний світ йде до того, щоб повністю відторгнути від себе РПЦ, – грузинський богослов

    На Москві і шапка горить.

    Серед країн, оголошених владою РФ «недружніми», виявилися традиційно православні Греція, Чорногорія, Болгарія, Кіпр, Румунія та Північна Македонія. Але це лише посилює ізоляцію РПЦ у християнському світі.

    У будь-якої релігійної традиції є свій «символічний капітал». З погляду релігієзнавців, «символічний капітал» становлять «культурні символи та архетипи, принципи суспільної моралі та норми поведінки», властиві тій чи іншій релігійній традиції. Для РПЦ Московського патріархату, що виникла у найскладніший для російської церковної історії період 1920-40-х рр., до таких символів завжди належали визнання з боку інших помісних православних церков, живий зв’язок з такими сакральними центрами православ’я, як Свята гора Афон (Греція ) і Святий град Єрусалим, з давніми патріархатами Сходу. Посилання на ці зв’язки та визнання багато десятиліть залишалися головним аргументом РПЦ у полеміці з іншими «гілками» російського православ’я, які не визнавали дітище сталінської церковної політики, — із Російською зарубіжною церквою, катакомбниками і навіть старообрядцями.

    У 1 пункті I глави Статуту РПЦ її канонічний статус прямо пов’язується з «віровчальною єдністю та молитовно-канонічним спілкуванням з іншими Помісними Православними Церквами». Однак у 2018 р. ця струнка, начебто, конструкція почала стрімко руйнуватися. А після 24 лютого цього року процес набув обвального характеру — РПЦ, слідом за РФ, стала на шлях жорсткої міжнародної ізоляції. Але якщо за РФ ще залишається деякий зовнішньополітичний потенціал у вигляді окремих країн Азії, Африки, Океанії та Латинської Америки, то «інші помісні православні церкви», на визнанні яких РПЦ засновує власну канонічність, знаходяться в тому геополітичному ареалі, який не приймає і ніколи не прийме те, що РФ робить в Україні. Тим більше, з погляду цих самих помісних церков Україна є другою за кількістю парафій православною державою в сучасному світі.

    Лише кілька із цих парафій — на територіях, не зайнятих ЗС РФ, — продовжують вважати себе такими, що належать до Московського патріархату, і поминати Кіріла (Гундяєва). Російська «Нова газета» передбачала повну міжнародну ізоляцію РПЦ ще на початку конфлікту.

    Мабуть, найчутливішим викликом для благочестивої свідомості вірних дітей РПЦ виявився розрив зі Святою горою Афон. Він стався як мінімум на двох рівнях — канонічному та політичному. На першому — ще 2018 р., коли синод РПЦ, розділяючи крайнє роздратування патріарха Кіріла, вирішив розірвати спілкування з першим за честю у православному світі Константинопольським патріархатом, який також називається Вселенським. Приводом стала підготовка до надання автокефалії Православної церкви України (ПЦУ) та визнання незаконності анексії Київської митрополії Московським патріархатом наприкінці XVII ст.

    Політичний розрив остаточно оформився на початку березня цього року, коли уряд РФ включив православну Грецію, на території якої знаходиться Афон, до «недружніх держав».

    «Саме з Афона ми прийняли практику духовного життя, — говорив кілька років тому впливовий протоієрей РПЦ Дмітрій Смирнов (помер 21 жовтня 2020 р. від наслідків коронавірусу). – Афон 1000 років привертає погляди російських людей. Не втратив свого значення і в наші дні. Зараз ми живемо в таку епоху, коли народ наш розцерковився і знову чекає на просвітлення зі Святої Гори». Це значення Афона пов’язане з його унікальним статусом чернечої республіки — співдружністю 20 стародавніх монастирів, які прагнуть підтримувати еталонний уклад чернечого життя. А саме таке життя, за православними уявленнями, найкраще дає змогу виконати заповіді Євангелія і досягти обожнення — таємничого з’єднання з Богом через Його нетварні енергії. На Афон заборонено доступ жінкам, там немає регулярного транспортного сполучення та будь-якої промисловості, ще нещодавно не було навіть електрики. Загалом, створено ідеальні, «лабораторні» умови для зосередженого християнського життя в безперервній молитві.

    «Новонавернені» російські олігархи та чиновники по-своєму оцінили особливий статус та умови Святої гори — на початку «нульових» у їхньому середовищі сформувався елітний «Афонський клуб», куди, за різними відомостями, входили Георгій Полтавченко, Андрій Турчак, Сергій Наришкін, брати Гур’єви, Іван Саввіді… На землях, що належать Російському Пантелеїмоновому монастирю на Афоні, були збудовані елітні котеджі з курортною інфраструктурою, а в саму обитель потекли такі щедрі пожертвування, яких вона ніколи не бачила за свою 1000-річну історію.

    Ще до розриву спілкування РПЦ із Константинопольським патріархатом останній присік антиканонічну практику «подвійної юрисдикції» над Пантелеїмоновим монастирем — тепер РПЦ не має до нього жодного стосунку. Як і всі афонські обителі (за винятком «заколотного» Есфігмена), він підпорядковується безпосередньо Константинополю, а всі його ченці мають грецьке громадянство, хоча служать по-церковнослов’янськи.

    “Афонський клуб” після 24 лютого практично припинив свою діяльність, розкішні котеджі простоюють, і лише поодинокі російські паломники примудрилися цього літа проникнути на Афон. Після появи в грецькій пресі відомостей про спроби використання Пантелеймонівського монастиря як розвідувально-диверсійного центру РФ обитель сіла на голодний пайок — пожертвування з Росії або із сумнівних джерел у російській діаспорі блокуються грецькою владою. Російське МЗС, зі свого боку, звинуватило грецькі медіа у поширенні «неточної інформації» про Росію.

    Вселенський патріарх Варфоломій, який відвідав Афон у травні, помолився з ігуменами святогірських монастирів про припинення війни в Україні та пообіцяв не виселяти з Афона ченців російського походження, якщо вони «не провокуватимуть».

    Тоді ж Варфоломій зробив і свою історичну заяву про те, що Кіріло (Гундяєв), якщо в ньому ще живі залишки совісті та християнської віри, має залишити свій престол, подати у відставку та викрити Путіна. Один із афонських архімандритів — тезка патріарха, Варфоломій — висловив ще на початку березня «солідарність та підтримку українського народу».

    Він припустив, що у разі окупації України РФ не обмежиться «денацифікацією», але візьметься також за «виправлення» статусу Православної Церкви України, насильно повертаючи її до підпорядкування Москві, як зараз відбувається на територіях, контрольованих ЗС РФ. Але “те, що закладено Богом, людина не може знищити”, – нагадав архімандрит.

    Серед афонських зилотів, які живуть напівлегально не в монастирях, а у самітних келіях і навіть печерах, чимало людей із радикальними поглядами. Проте за останні п’ять місяців з їхнього боку не лунало будь-яких висловлювань, які схвалюють дії РФ або визнають владу і народ України, що опирається, «нацистами». Можна впевнено зробити висновок, що головний для РПЦ духовний авторитетАфон — не з Кремлем і не з вірною йому Московською патріархією.

    Священноначаліе православних церков інших країн — як ті, які попали в список «недружніх», так і ті, які ще не потрапили в нього, — абсолютно одностайне в засудженні дій РФ і періодично висловлює шок від явно нехристиянської (якщо не сказати більше) позиції пана Гундяєва, який очолює РПЦ. У цьому плані у Московської патріархії не залишилося жодного (!!) союзника: навіть найвірніший йому (і найзалежніший від нього) Сербський патріархат, який нині очолює «прозахідний» патріарх Порфирій, включився до загальноправославної кампанії засудження Москви. 2 червня Порфирій очолив антивоєнну ходу в Белграді, а до цього кілька разів демонстративно зустрічався з українськими біженцями, яким говорив слова підтримки та надавав матеріальну допомогу.

    Колеги Порфирія з інших помісних церков висловлюються набагато відвертіше. Грузинський патріарх Ілля II, якого також традиційно вважали в Москві своїм союзником, у проповіді 28 квітня не витримав і дуже емоційно назвав дії військ, що наступають в Україні, «злочином». В офіційній заяві від 16 березня патріарх зазначив, що “бойові дії під керівництвом Росії забирають тисячі життів…”. Незважаючи на те, що Грузія вважає приблизно третину своєї міжнародно визнаної території окупованої РФ і не має відносин з Москвою, вона поки не включена до російського списку «недружніх держав».

    Найбільша з переважно православних країн у цьому списку — Румунія.

    Православний патріархат цієї країни надає гігантську допомогу Україні, збираючи мільйони євро на гуманітарну допомогу та відкриваючи церковні центри для біженців. Першого ж дня повномасштабних бойових дій, 24 лютого, патріарх Румунський Данило звинуватив Росію у військових діях «проти суверенної та незалежної держави».

    Подібну ж позицію зайняв патріарх сусідньої Болгарської церкви Неофіт, який у своєму посланні послався на думку Євросоюзу.

    Глава Фінляндської православної церкви архієпископ Лев закликав главу РПЦ: «Заради Христа, прокиньтеся і засудіть це зло… Згадайте свої обітниці єпископа і патріарха, дані перед Богом, і те, що за них доведеться відповідати перед Всевишнім». З подібними закликами виступали папа Римський, архієпископ Кентерберійський, архієпископ Афінський.

    Голос усього християнського людства? Але патріарх Кіріл залишається глухий. Незабаром уже півроку. Яку треба мати силу волі, вкоріненої у злі, щоб за такий довгий термін не прислухатися до сотень авторитетних голосів, не почути запах крові, що проливається, дим від руїн зруйнованих міст і сіл, храмів і монастирів, що піднімається до неба замість пахощів фіміаму! Воістину трагічний фінал псевдорелігійної організації, створеної в 1943 Сталіним на місці репресованої ним же наприкінці 30-х Православної Церкви і ним же перейменованої з Російської на Руську.

    Православний світ рухається до того, щоб повністю відторгнути від себе РПЦ, офіційно визнавши її керівництво чужим християнству, а саму Московську патріархію — нерелігійною організацією, справа якої розглядатиметься на трибуналі за підсумкам цього кошмару. Православні богослови з різних країн підписали ще в березні документ, в якому вчення Московської патріархії, що виправдовує військове насильство, розуміється як богословська єресь. Автори представили його предстоятелям помісних церков, які готуються до суду над патріархом Кірілом, заради якого може бути скликаний новий Всеправославний собор.

    Джерело: богослов Мамука Путкарадзе / Переклад Духовного Фронту України

    Найсвіжіше

    Популярне