У вересні 2021 року у костелі св.Миколая у Києві через несправність електромереж сталася пожежа, яка знищила ущент орган і зробила будівлю не придатною ані для репетицій, ані для музичних концертів. Тоді ж, у вересні, Кабмін ухвалив рішення збудувати у Києві новий «Будинок музики» до кінця 2023 року. А у листопаді 2021 року між парафією св. Миколая та Міністерством культури був укладений Меморандум про передачу храму у власність парафії. Подвійне життя храму повинно було завершитися 1 червня 2022 року. Саме ця дата була визначена владою як день, коли храм перейде у повне користування римсько-католицької парафії св. Миколая.
Про це йдеться у матеріалі «Українського тижня».
1 червня під час урочистої Меси у присутності міністра культури Олександра Ткаченка та представників міжнародної дипломатії отець Павло Вишковський, настоятель парафії св. Миколая, оголосив, що, відповідно до домовленостей, парафія приймає храм у свою власність і очікує на якнайшвидше завершення всіх бюрократичних процедур. Але вже 3 червня МКІП оприлюднило заяву про те, що поширена у ЗМІ інформація про повернення храму католикам не відповідає дійсності, і що міністерство ще шукє нове приміщення для переміщення НБОКМ. Здається, що справа, яка виглядала майже вирішеною, знову повернулася до висхідної точки.
За словами юристів, що представляють інтереси парафії, зраз не існує жодних реальних перешкод для того, щоб парафіяни отримали будівлю у свою повну власність. «Я бачу добру волю з боку пана міністра культури і вдячний йому за ті кроки назустріч, які він робить, — підкреслює отець Павло Вишковський, настоятель парафії св. Миколая. — Але мені виглядає так, що один у полі — не воїн. Здається, що в самому МКІП діють якісь інші сили, що через подібні заяви намагаються підставити Міністра, не даючи йому можливості дотримати свого слова».
Наприкінці січня 2022 року було оголошено про завершення протиаварійних робіт. Це обійшлося у 21,5 млн гривень — після пожежі кошти були зібрані для порятунку храму українським бізнесом. Збір коштів та їхній розподіл відбувався без участі парафії — не будучи власником храму, вона перебувала поза цим процесом. Наступним етапом мали би бути реставраційні роботи, що мали завершитися до 1 червня 2022 року — тобто до дня офіційної передачі храму вірянам. Але війна внесла свої корективи.
24 лютого, коли в Києві пролунали перші вибухи, керівництво Будинку органної та камерної музики ухвалило рішення закрити будівлю храму і відпустити технічний персонал. Однак парафія звернулася до керівництва та висловила готовність взяти на себе відповідальність за святиню.
«Ми сказали, що залишимося у храмі і будемо боронити його попри все, — згадує отець Павло. — Дирекція поставилася до нас із розумінням, і ми щиро вдячні їй за це. З першого дня війни ключ від храму перебуває у руках парафії, що не припиняла своєї діяльності навіть у найгарячіші дні. Тут проводилися регулярні богослужіння, надавалася духовна підтримка не лише католикам, а всім, хто її потребував. На базі парафії розгорнув свою діяльність гуманітарний штаб, який продовжує свою діяльність і зараз, забезпечуючи необхідну допомогу людям, що постраждали від війни: на даний момент місцеві волонтери відправили понад 300 тонн гуманітарної допомоги у спустошені війною регіони країни».
Офіційно храм св. Миколая досі залишається репетиційною базою і концертним залом НБОКМ. Відсутність у його основного «засобу виробництва», тобто органу, ніяк не впливає на формальний статус будівлі — так само, як і фактична непридатність серйозно постраждалої від пожежі будівлі для концертної діяльності. «Робота в напрямку реалізації Меморандуму ведеться, але у зв’язку зі збройною агресією росії він не зміг бути реалізованим в повному обсязі та в зазначені терміни» – йдеться у заяві МКІП від 3 червня. Але наскільки довго ситуація може знаходитись у такому «підвішеному» стані, залишається тільки здогадуватись.
«Ми, без перебільшень, не знаємо, чи переживе храм зиму, — говорить отець Павло. — Але здається, що крім нас, це більше нікого не турбує, бо МКІП навіть не згадує про це. Чиновники всіляко затягують процес, намагаючись всидіти на двох стільцях: то закон не такий, то норми суперечать одна одній, то війна стоїть на заваді. Але війна не зупинила процес руйнування костелу, тому ми хочемо якнайшвидше приступити до його порятунку і реставрації. Ми відчуваємо обов’язок зберегти цю святиню для нас і для всіх людей доброї волі».
