Єрарх Кіпрської Православної Церкви митрополит Кікський Никифор виступив на конференції в Москві, де повторив всі російські наративи щодо українського церковного питання.
Як передає проросійський ресурс Правблог, Никифор назвав надання Томосу ПЦУ «наругою над священним інститутом автокефалії».
За його словами, не більшість РПЦвУ (крім двох митрополитів), яка не прийшла на Об’єднавчий собор винна в тому, що розкол в Україні до кінця не зцілений, а Вселенський Патріархат, який організував Об’єднавчий собор, за допомогою якого об’єднались УПЦ КП та УАПЦ. Як в антиутопії Орвелла, де війну називали миром, а Никифор називає об’єднання розділенням.
Надання Томосу «більше посилило поділ в житті українського народу … рішення Московської Патріархії перервати спілкування відразу з трьома Церквами — або принаймні з тими з єпископів, хто погодився на співслужіння з кліриками розкольницьких громад, — було правильним і виправданим», – говорить Кіпрський єрарх у Москві.
По суті Никифор із Москви назвав розкольниками більшість православних українців, адже більшість вірян в Україні відвідує храми ПЦУ. Напевно йому там з Росії видніше? До того ж він виступає проти всієї Кіпрської Церкви, в якій він проводить своє душпастирське служіння, адже Кіпрська Церква соборно проголосувала за визнання ПЦУ і підтримала в цьому питанні архієпископа Хризостома — предстоятеля Кіпрської Православної Церкви. Тепер Никифор, непрямо назвав свого предстоятеля «розкольником».
«Московська Патріархія перервала спілкування з Вселенською Патріархією Константинополя через порушення священних канонів, одностороннього вторгнення Вселенського патріарха в справи Української Церкви, яка не є його канонічною територією», – заявляє Никифор.
Він підтримує точку зору РПЦ на питання власності Київської митрополії. Никифор не визнає, що РПЦ анексувала Київську митрополію і понад 300 років порушувала грамоту, видану 1686 року. В цій грамоті, зокрема, сказано, що Київські митрополити мали першого згадувати ім’я Вселенського (Константинопольського) патріарха. Це означає, що Київську митрополію Москві ніхто не передавав, а лише надали дозвіл на хіротонії Київських митрополитів. Тому Вселенський Патріархат надав автокефалію своїй митрополії, а не частині РПЦ. У 2000-х роках патріарх Варфоломій ще мав надію урегулювати українське церковне питання спільно із РПЦ, а пізніше і на Критському соборі в 2016 році, але РПЦ це все проігнорувала. Такі історичні тонкощі Никифор навмисне випускає із своєї промови, щоб не протирічити самому собі і не спростувати ненароком московську пропаганду.
Щобільше, Никифор напевно не розуміє, що Церква — це містичне тіло Ісуса Христа, єдине тіло, яке не може само в собі поділитись і керуватись окремо одна частина тіла від іншої. Якщо ПЦУ вже є в спілкуванні хоча б з однією Церквою, то це означає, що всі церкви є з’єднані Тілом Христовим з ПЦУ. Якщо Вселенський патріархат і Кіпрська Церква в єдності з ПЦУ то це означає, що і РПЦ і Никифор, який проти ПЦУ і Вселенського патріархату, також є в єдності. В іншому випадку, щоб нібито зберегтись від «розколу» і дотриматись «чистоти православ’я» йому потрібно було зовсім припинити згадувати ім’я свого предстоятеля за богослужінням – архієпископа Хризостома.Тепер, коли він цього не робить, і одночасно вважає ПЦУ «розкольниками», то таким чином називає і себе і всю Кіпрську Церкву і все православ’я розкольниками. Щобільше, навіть РПЦ за такою логікою теж є розкольницькою, про що ми вже писали в статті про співслужіння Кіпрського єрарха на Волині і хвальбу цим служінням в ЗМІ РПЦвУ.
Що цікаво і показово проросійські єрархи із Кіпру жодного разу не згадують за російську агресію в Україні, яка вже 8-й рік обороняється від «православних окупантів». Натомість вони їдуть в Москву, де з трибун захищають вбивць, покривають великий гріх убивства і мовчать на зло, хвалячи Моспатріархію, яка також відіграла одну з ключових ролей в гібридній агресії та окупації Криму.
Нагадаємо, РПЦ хоче скинути патріарха Варфоломія і створити своє, паралельне «православ’я». Також у РПЦ хочуть переписати канони Церкви і розпочали конференцію з питання «першості та соборності».
