Історію московитів глибше ХІІ ст. не протягнеш, тому вони активно почали красти нашу історію прив’язуючи себе до Київської Русі-України.
Про це пише Архімандрит Софроній (Чуприна), який навів деякі історичні штрихи по цьому питанню.
Новгород мав тісні зв’язки з Київською Руссю і мав би претендувати на належність до неї, але новгородці завжди усвідомлювали себе суверенною одиницею. Тому він і отримав назву «великий». Більше того, новгородці не бажали втрачати своєї незалежності під чоботом Московського царя і вперто боролися за свою самобутність. Історик М. Толстой писав про новгородців: «Легкомысленный народ, мечтал о прелестях свободы…»
Про те, що Новгород не був частиною Київської Русі велемовно свідчать літописи. Новгородський літопис під 1149 роком зауважує: «Иде епископ Нифонт из Новгорода в Русь». Під 1165 роком: «Ходи игумен Юрєвский в Русь, в Киев град». Навіть Суздальщина не вважала себе частиною Київської Русі. «Лето 1180. Иде князь Святослав со половцы и черниговцы из Суздаля на Русь и прийде Киеву». В 1149 році Ізяслав Мстиславич рушивши з Києва на Юрія Довгорукого говорить новгородцям: «На нього я прийшов, зоставивши землю Руську», а Юрій Довгорукий у Суздалі журиться з приводу вигнання з Києва свого сина: «Чи то немає частки в Руській землі мені й моїм дітям?» В 1174 році ростовці і суздальці послали послів у Русь по князів Ростиславичів, а в 1178 році Мстислав Ростиславич відмовився від Новгородського престолу мотивувавши свою відмову тим, що не зможе «Руської землі забути».
Російський історик В. Ключевський теж говорить про те, що Ростовські і Суздальські землі не мали відношення до Русі: «Это была страна лежащая вне старой коренной Руси, и в ХІ веке она была более чужеродной, нежели русской страной. Населяли ее мурома, меря, весь…» (XIII т.2., стр. 362). Чи могли єрзя, меря, чудь, мурома, весь, угро-фінські племена стати частиною великої культури Київської Русі-України? Звісно ні.
Цікаво, що жителі Московського царства завжди звалися «московитами» від ріки Моски на якій було їхнє поселення, і що з фінського означає «болото, каламутна вода». Перша згадка про Москву датується 1147 роком, але мова йде не про місто, а «перевалочний» пункт купця Степана Кучки на який випадково натрапив Юрій Довгорукий.
Щодо Суздальщини, то її активні контакти з Київською Руссю починаються лише з 1143 року, коли Ізяслав Мстиславич вийшов із Переяслава до Юрія в Суздаль. Ще тісніші контакти Суздаля з Руссю відбуваються при Андрії синові Юрія, який покидаючи Вишгород вкрав одну з найбільших святинь Русі-України, Вишгородську ікону Божої Матері. Будуючи місто Володимир-на-Клязьмі, Андрій запросив майстрів з Київської Русі-України, які збудували майже точну копію Київських Золотих воріт і церкву Успіння Богородиці. В 1160 році Андрій звернувся до Константинопольського патріарха з проханням утворити митрополію окрему від Києва. Патріарх відмовив князю. Це було болісним ударом по честолюбію Андрія, якому не вдалося мирним шляхом отримати першість і він вирушає на Київ. В 1169 році Київ було взято і пограбовано. Два дні «варвари» Довгорукого грабували та палили місто його храми та монастирі. Літопис яскраво описує жахіття, яке творилося в золотоверхому Києві від навали «православного» князя.
Після нашестя хана Батия дороги Київської Русі-України та її північно-східного сусіда розходяться остаточно.
В ХІІ ст. стало періодом активного державного життя північно-східних, угро-фінських племен. Утворюються нові міста: Веря, Кашира, Радонеж, Руза, Боровск, Серпухов.
В ІІ половині ХV ст. цар Іван ІІІ сформував основне ядро Московської держави підкоривши північно-східні князівства. Падіння Константинополя в 1453 році додало московитами амбіцій і вони проголошують себе «Третім Римом».
