Середа, 16 Червня, 2021
Бiльше

    Архієпископ Євстратій (Зоря): Моспатріархат ставить патріарха Єрусалима у складне становище

    Журналіст OrthodoxTimes Kostas Onisenko зустрівся з архієпископом Чернігівським та Ніжинським Євстратієм (Зорею), щоб, серед іншого, запитати його про майбутній візит Вселенського Патріарха Варфоломія в Україну та чому Московський патріархат так сильно реагує на це.

    Єрарх Православної Церкви України згадав про “складну ситуацію, в якій опинився Патріарх Єрусалимський Феофіл”, і аргументував, що ініціатива проведення так званої “Амманської зустрічі” насправді не була його ідеєю.

    Він розповів про перешкоди, які створює Московський патріархат у процесі переходів парафій до Церкви України та про інші важливі питання, одночасно розкриваючи реальну статистику підтримки Церкви українцями.

    – Добрий ранок. Нещодавно Ви мали зустріч із Вселенським Патріархом Варфоломієм на Фанарі. Якою була мета зустрічі?

    – Звичайно, ми обговорили його майбутній візит в Україну. Ми з нетерпінням чекаємо його прибуття 24 серпня, коли відзначається 30-та річниця незалежності Української Держави. Пандемія, здається, є непередбачуваним фактором, але всі інші умови сприятливі. Є бажання Православної Церкви України та воля Української Держави. Президент України Володимир Зеленський також чекає на Патріарха.

    – Здається, не всі чекають Вселенського Патріарха з тим самим почуттями. У чому причина бурхливої ​​реакції Московського патріархату на майбутній візит?

    – В останні десятиліття, відповідно до своїх уявлень, Московський патріархат в Україні стверджував, що це єдина канонічна церква. Щоб довести свою претензію, вони посилалися на той факт, що інші Церкви спілкувалися лише з ними. Тепер цей аргумент спрацює проти них. Коли кожен на власні очі бачить, що Вселенський Патріарх співслужить з Митрополитом Київським Епіфанієм.

    Російська православна церква побоюється, що у свідомості багатьох прихожан і священиків, які все ще належать до Московського патріархату, зростатиме думка, що Церква, до якої вони належать, є незаконною за церковними канонами, і віра в те, що їхнє становище сумнівне щодо майбутнього, буде збільшуватися. Відтак, вони побоюються, що тенденція до залишення юрисдикції Російської православної церкви в Україні посилиться.

    Інша причина – тиск на самого Вселенського Патріарха. Спираючись на той факт, що це велика Церква, за якою стоїть велика держава з політичним, економічним та іншим потенціалом, вони по суті хочуть посісти перше місце в Православ’ї. Однак, оскільки ця посада, згідно з священними канонами та виходячи з історії, вже зайнята, вони намагаються усунути Вселенського Патріарха з його становища. Це концепція, яка існує в Московському патріархаті з кінця Другої світової війни.

    Існують державні та церковні документи СРСР, які свідчать про те, що вже в 1947-48 рр. (бо тоді вони вважали обставини сприятливими для них) існував намір провести в Москві 8-й Вселенський собор і надати титул Вселенського патріарха патріарху Московському. План не був виконаний, але концепція залишилася.

    Тим не менше, вони намагаються за допомогою шуму, що створюється у ЗМІ, вплинути на рішення помісних Церков, які ще не зайняли позиції щодо Томосу про автокефалію Православної Церкви України.

    Звичайно, ще одним фактором є те, що ці кроки є частиною гібридної агресії (прим. редактора: Росії) проти України. Відкрито проросійські аргументи не популярні в Україні, але можна просувати російські аргументи під приводом «захисту свободи слова», протестуючи проти «порушень своїх прав» тощо.

    – Як Ви вважаєте, чи є можливість, що ми зіткнемося з інцидентами та провокаціями в Україні зважаючи на візит Патріарха Варфоломія?

    – Якщо згідно із законом вони (Російська православна церква) вважають за необхідне висловити свою протидію чому-небудь, вони зроблять це, як це робили всі ці роки. В іншому українська держава має всі юридичні інструменти, служби безпеки та розвідки для запобігання будь-яким спробам ззовні чи зсередини використовувати релігійну проблему для цілей російської гібридної агресії. Вона має інструменти боротьби з будь-якими провокаціями чи насильством.

    – Коли Ви згадали про Українську державу, то. якими є відносини Православної Церкви України з владою? На відміну від Порошенка, нинішні урядовці заявили, що не хочуть брати участь у церковних справах.

    – Існує різниця між теорією та практикою. Ні Порошенко не підтримував ідею автокефальної української Церкви 20 років тому, ні Янукович, який був явно проросійським президентом, не наважився продовжувати повне підпорядкування всіх українських православних Москві, коли йому пропонували це зробити.

    До приходу до влади нинішні урядовці мали певні погляди на відносини Церкви та держави і, як і будь-яка опозиційна група, намагалися показати інший підхід, на відміну від попереднього уряду. Однак, прийшовши до влади, вони на практиці зрозуміли, що релігія, діяльність церковно-релігійних організацій не обмежується лише тим, як бабуся запалює свічку в храмі. Це величезний набір питань. А релігійні організації є невід’ємною частиною суспільства. Ми задоволені поточним ставленням уряду до зовнішніх справ Церкви, оскільки це відповідає законодавству. Що стосується наших внутрішніх справ, то ніякого втручання чи тиску з боку влади на нас не чиниться.

    – Існує думка, що процес переходу парафій від Російської (в Україні) Церкви до Православної Церкви України застряг. Що ви думаєте про це?

    – Російська православна церква створює низку перешкод у всіх парафіях, які визнають Томос, на всіх етапах процесу – від оголошення парафіяльних зборів до моменту винесення судових рішень. Вони застосовують тиск на державних службовців та священиків, погрози, підкуп, комунікаційну війну. Вони намагаються піднімати галас в ЗМІ, щоби залякувати бажаючих приєднатися до Церкви України.

    Однак, хоча і дещо із запізненням, процес триває, коли кілька парафії вирішують приходити до нас щомісяця. Спочатку, коли був наданий Томос про автокефалію, була перша велика хвиля визнань, близько 700 парафій. На даний момент, на мій погляд, збирається нова хвиля парафій, які готові визнати Томос автокефалії. І цей процес буде незабаром.

    – А яка тут “статистика”?

    – Часто стверджують, що Російська православна церква в Україні є впливовішою, ніж Православна Церква України. Однак це не відображає реальності, заснованої на соціологічних дослідженнях. Щоб зрозуміти це, потрібно спочатку зрозуміти, як ці цифри з‘являються.

    Зареєстрована релігійна громада може бути створена в якості юридичної особи в Україні десятьма особами, як громадянами, так і не громадянами, які легально проживають у країні.

    Є багато релігійних організацій, які офіційно створені, але насправді не працюють або мають дуже мало парафіян. Православна Церква України має близько 7000 зареєстрованих юридичних осіб. У Московському патріархаті в Україні зареєстровано близько 11 000 юридичних осіб. Виходячи з цієї статистики, Московський патріархат має нібито більший вплив.

    Однак ця статистика не відображає реальної підтримки, оскільки, за даними незалежних соціологічних досліджень, близько 25% українців асоціюють себе з Православною Церквою України. Близько 15% асоціюють себе з Московським патріархатом.

    Решта 30% називають себе “просто православними”, головним чином на півдні та сході країни. Загалом близько 70% населення вважає себе православними.

    – Який ваш погляд на процес, що відбувся в Амані?

    – Це безплідна ідея. Яка мета цієї зустрічі? Досягти, щоби Вселенський Патріарх відмовився від Томосу про автокефалію? Він ніколи цього не зробить.

    Продемонструвати свою силу Вселенському патріарху? Щоб показати, що «з нашої сторони зібралося більше, ніж з вашої сторони»? Збори в Аммані показали прямо протилежне. Яка мета?

    Вирішити питання співіснування з Російською православною церквою, в умовах наявності Томосу про автокефалію? Що буде з російськими єпархіями, єпископами, парафіями тощо?

    Як це можна зробити без участі Православної Церкви України? З ким Російська православна церква хоче вирішити це питання? З собою? Чому в цьому випадку їм довелося їхати в Амман і використовувати Єрусалимський патріархат як посередника?
    Якщо існує проблема відносин між двома Церквами, то між цими двома Церквами повинен відбуватися діалог. Якщо вони вважають за необхідне, щоб хтось інший взяв участь, вони повинні це сказати.

    Насправді, якщо ми говоримо про загальноправославний рівень, то церковні канони і традиції минулого і сьогодення свідчать про те, що лише Вселенський Патріарх має право виступати з такою ініціативою, тобто проводити і головувати на такому Синоді (зібранні).

    Більше того, право на існування має лише Синод, де буде рівноправно присутня Православна Церква України. Рівноправна участь Православної Церкви України у всіх православних зібраннях не є її правом або привілеєм, але, як написано в Томосі, це її обов’язок. Православна Церква України завжди буде захищати цей обов’язок.

    – Чому до цього виявився причетний Єрусалимський Патріарх?

    – Виступаючи з такими ініціативами, Москва використовує той факт, що російський вплив досить сильний у цьому регіоні. Але хіба це спосіб пропагувати правду? Залякуючи інших? Підкупом? Вживаючи тиск? Брешучи?

    Ми бачимо, що Москва досі вживала заходів у тих помісних Церквах, які визнали автокефалію Православної Церкви України; вона намагається посіяти розбрат у кожній із цих Церков. Ми бачимо цю ситуацію в Греції, в Олександрійському Патріархаті та на Кіпрі.

    Очевидно, що щось подібне було і стосовно Єрусалимського Патріархату. Якби завтра Патріарх Феофіл заявив, що додав у Диптихи ім’я Митрополита Епіфанія та визнав Томос про автокефалію, деякі митрополити негайно висловили б публічно свою незгоду.

    Ми навіть знаємо імена цих митрополитів, тих, хто здобув освіту в Росії, тих, хто постійно посилається на російські позиції. Деякі люди мають не лише духовні стосунки з Росією, але й усіляку підтримку з її боку.

    Враховуючи той факт, що ситуація в самому Єрусалимському Патріархаті балансує між різними центрами впливу та сторонами, очевидно, що ніхто не хоче випробувати щастя і отримати «бомбу», яка може вибухнути з непередбаченими наслідками. Москва цим користується.

    Ось чому і я, і наша Церква розуміємо дуже складну позицію Єрусалимського Патріарха, який нібито виступив з ініціативою про цю зустріч. І він сам, як і інші знають, що ініціатива була не його.

    – Якими були ваші думки, коли ви дізналися, що митрополит Еммануїл був призначений на посаду старця-митрополита Халкідонського, адже це людина та ієрарх, який з першого дня стояв поруч із новоствореною Церквою України?

    – Перш за все, очевидно, що Вселенський Патріарх призначив митрополита Еммануїла відповідальним за вирішення українських питань, зокрема питань Томос про автокефалію, завдяки попередньому досвіду митрополита у вирішенні різних питань, визначених Вселенським Патріархом. Адже не лише у 2018 році ми дізналися, що митрополит Еммануїл є одним із ключових церковних дипломатів Вселенського патріарха. Очевидно, що як людина, яка безпосередньо пов’язана з цим процесом, він найкраще, глибоко і якісно знає особливості українського релігійного питання.

    З іншого боку, як і будь-яке рішення, воно може мати опонентів. І українське питання можуть використовувати як привід в такому опонуванні. Але я думаю, що досвід Вселенського Патріарха та досвід самого митрополита Еммануїла, а також досвід багатьох з тих, хто працює в Патріархаті та ієрархії Патріархату сам по собі є достатніми для подолання деяких суб’єктивних моментів, розуміючи відповідальність, як історичну, так і канонічну, Вселенського Патріархату, який повинен мати справу з минулим, сьогоденням і майбутнім усього Православ’я, а не лише православ’я в Україні чи Вселенського Патріархату.

    Джерело: інтерв‘ю для грецького англомовного медіа «Православний час» / Orthodox Times. Переклад опублікований на фейсбук сторінці речника ПЦУ архієпископа Євстратія.

    Найсвіжіше

    Популярне