Неділя, 17 Жовтня, 2021
Бiльше

    Благовіщення Пресвятої Богородиці – престольне свято київських Золотих воріт, – історик Надія Нікітенко

    7 квітня християни східного обряду відзначили Благовіщення Пресвятої Богородиці – велике свято, яке є третім за значенням після Великодня і Різдва Христового. Проте, для киян ця дата є символічною ще з однієї причини. Благовіщення є престольним святом однієї з найулюбленіших та видатних пам’яток столиці – Золотих воріт.

    Про це можна прочитати в публікації докторки історичних наук Надії Нікітенко на сайті Національного заповідника “Софія Київська”.

    Професор Надія Нікітенко, історик-культуролог, провідний спеціаліст-дослідник Національного заповідника «Софія Київська»
    Докторка історичних наук Надія Нікітенко. Фото взято з “Радіо Свобода”

    Дослідниця звернула увагу, що Золоті ворота Києва, як і всі храми, мали своє престольне свято, на що майже ніколи не звертали увагу. Великому святу Благовіщення Пресвятої Богородиці, яке відкриває собою історію Спасіння, присвячено надбрамну церкву, яка увінчує пам’ятку і є її святим престолом.

    Згідно з літописом “Повість врем’яних літ” (далі – ПВЛ) існує традиція датувати Золоті ворота 1037 роком і вважати їх спорудою Ярослава Мудрого. 1037 рік хибно вважають найдавнішою згадкою про пам’ятку. Насправді найдавніша звістка про Золоті ворота Києва міститься під 1018 роком у польській хроніці Аноніма Галла (початок ХІІ ст.).

    У ній суголосно з літописом і німецькою хронікою Тітмара Мерзебурзького (1018 р.) розповідається про війну за владу Ярослава Новгородського з його братом Святополком Київським, якого підтримав тесть – польський князь Болеслав І Хоробрий.

    14 серпня  1018 р. вони взяли Київ, але самі ворота не брали, бо кияни, які бачили в Ярославі узурпатора з Півночі, відкрили їх переможцям і Болеслав ударив мечем об Золоті ворота на знак захоплення міста. Від удару меч вищербився, звідси його назва – “Щербець”.

    Цей коронаційний меч польських коро­лів зберігався в першій столиці Польщі Гнєзно і став одним із символів Польського королівства. Тож найдавніша звістка 1018 р. про Золоті ворота є цілком достовірною.

    Результати сучасних досліджень показують, що будівництво київських укріплень із Золотими воротами було розпочате й майже здійснене Володимиром Великим, справу якого завершив його син Ярослав.

    Як і Софійський собор, укріплення із Золотими воротами та надбрамним храмом виникли наприкінці правління Володимира – на початку княжіння Ярослава у 1011-1022 рр. То були священні роки Кіріопасхи, коли, як і в день Воскресіння Христа,  містично співпали Благовіщення і Великдень, що буває дуже рідко.

    Якщо проаналізувати літописний запис 1037 р., де спочатку говориться про будівництво “города великого” (тобто укріплень) із Золотими воротами та Софії, і лише після цього – про надбрамну церкву Благовіщення, можна дійти висновку, що деякий час головні ворота нової київської фортеці функціонували без надбрамного храму.

    Судячи з усього, так було недовго, лише кілька років. Недарма сучасник побудови Золотих воріт митрополит Київський Іларіон у своєму “Слові про Закон і Благодать” називає ворота не Золотими, а Великими, позаяк пізніша назва (Золоті) з’явилася, напевне, після зведення надбрамного храму із позолоченим куполом.

    Якщо Володимир побудував Золоті ворота, то Ярослав звів на них церкву Благовіщення, освячену на Кіріопасху 1022 р. У цей день Іларіон промовив в церкві Благовіщення перед київською елітою своє “Слово”, складене на два тексти, які читалися на Благовіщення і Великдень, що тоді збіглися.

    Золоті ворота Києва так само, як і однойменна головна брама Єрусалима, Константинополя, Тріра, Спалато (Спліта), сприймалися “вратами Спасіння”. Вони являли собою бойову вежу із проїздом, яку вінчала надбрамна церква Благовіщення.

    У літературі поширена думка, що надбрамні храми – споруди, властиві винятково давньоруському зодчеству. Історик архітектури Ю.Асєєв вважав, що будівництво надбрамних церков не було типовим для візантійської архітектури, не характерне воно й для Європи цього часу. Насправді є непоодинокі приклади того, що надбрамні храми існували у Візантії, на Афоні і в Європі. Сам тип будівлі, що поєднує у собі ворота й храм, цілком вірогідно, запозичений з Візантії.

    Згідно з біблійною традицією, Золоті ворота – це ті, через які у Вічне місто (Єрусалим) в’їхав Христос, себто вони є Вратами Господніми. Так величається Богородиця, якій присвячено храм над Золотими воротами Києва. Через них, тобто “через Богородицю”, входили до міста. Коли сонячні промені проникали в проїзд, люди вірили, що через Золоті ворота входить у місто Христос Спаситель – Сонце Правди, що символізувало вічний тріумф християнства.

    Від Золотих воріт до Св. Софії йшов шлях тріумфу, що був головною вулицею Києва. Тріумфаторів-переможців і почесних гостей кияни зустрічали біля Золотих воріт хресним ходом, несучи ікони та корогви й співаючи церковні гімни. Процесія прямувала до Софійського собору, де її зустрічав Київський митрополит з мощами святих і церковними реліквіями. Хресні ходи завершувалися входом у головний митрополичий собор “яко в Горній Єрусалим”.

    У соборі правилася урочиста служба, освячена грандіозними мозаїчними образами Христа Вседержителя та Богородиці Оранти – Нерушимої Стіни. Так вже у другому десятиріччі ХІ ст. народилося священне осердя Києва як Нового Єрусалима.

    Головні ворота в Києві названі Золотими, безперечно, за аналогією з головними міськими воротами Царгорода. Володимир і Ярослав прагнули побудувати не просто місто, а столицю християнської держави, подібну до Константинополя – Нового Єрусалима.

    У давнину, успадковуючи візантійську традицію, на брамах розміщували священні зображення. Немає сумнівів, що на фасаді Золотих воріт було розміщено фрескове або, радше, мозаїчне зображення Богоматері. Про нього згадує літопис, розповідаючи про воєнні дії 1151 року.

    Великий князь Ізяслав Мстиславич разом зі своїми союзниками – князями Вячеславом Володимировичем та Ростиславом Мстиславичем – біля Золотих воріт вели переговори з послом Юрія Долгорукого. Під час переговорів Вячеслав, озирнувшись на святу Богородицю, що була над Золотими воротами, мовив: “А їй нас судити, Пречистій Владичиці, із сином своїм і Богом нашим, у сей вік і в будучий”. Імовірно, на Золотих воротах містилося зображення Богоматері з Немовлям (Одигітрії).

    У травні 2016 року на фасаді Золотих воріт Національним заповідником “Софія Київська”, підтриманим державною і церковною владою та широкою громадськістю, встановлено мозаїчне панно “Богородиця Нікопея”, і ця подія отримала великий резонанс у суспільстві.

    <p>Панно на Золотих воротах. Фото: Вадим Кириленко</p>
    Установка мозаїчного панно “Богородиця Нікопея” на Золотих воротах. Фото: Вадим Кириленко

    Автор  панно – заслужений художник України Л. Тоцький, а науковим консультантом виступила докторка історичних наук Надія Нікітенко. Марія тримає Немовля Христа перед собою, наче щит.

    Ікона “Богородиця Нікопея” (Переможна) вважалася чудотворною, такою, що береже народ і державність. Отже, встановлення цієї ікони на Золотих воротах Києва має для нас глибоке символічне значення.

    За матеріалами Надії Нікітенко

    Найсвіжіше

    Популярне