Неділя, 19 Вересня, 2021
Бiльше

    Новий прояв наміру Єрусалимського Патріарха протидіяти юрисдикції Вселенського патріарха

    На зібранні в Аммані 20 лютого 2020 року було виявлено неканонічні дії від імені його учасників. Проте, Вселенський Патріарх, як виявилося, не хотів “затягувати мотузку”. Однак, як стає ясним, тут діє повністю наступне визначення: “винуватий завжди повертається до місця злочину”.

    Пише Анастасій Вавускос

    архонт Вселенського Патріархату

    Близько п’ятнадцяти місяців тому, 21 листопада 2019 р., Патріарх Єрусалимський, перебуваючи в Москві, після візиту до патріархії, зробив заяви, в яких публічно оголосив про свій намір скликати З’їзд Предстоятелів  Православних Автокефальних Церков в Аммані (Йорданія). Метою цієї зустрічі, на думку Патріарха Єрусалимського, була б дискусія про єдність православ’я.  Як він характерно заявив: “Ми хотіли б прийняти в нашому домі, як Єрусалимський Патріархат, наших братів, Предстоятелів Православних Церков, зібратися в дусі братньої спільноти, щоб проконсультуватися щодо збереження нашої єдності в Євхаристійному спілкуванні”.

    Ця заява отримала “плоть і кров” приблизно через три тижні, коли четвертий по лину Предстоятель Єрусалимської  Церкви надіслав лист усім Предстоятелям Автокефальних Церков (за винятком Митрополита Київського Епіфанія) від 11 грудня 2019 р., згідно з яким оголосив своїм адресатам про скликання цього зібрання в Аммані (Йорданія), але опустивши будь-яке посилання на тему, яку це зібрання буде обговорювати.

    Продовження цієї неканонічної дії Єрусалимського Патріарха відбулося приблизно через два місяці після цього листа, з новим листом до всіх Предстоятелів Автокефальних Церков, і знову за винятком Митрополита Київського Епіфанія, в якому підкреслено не соборний характер цього зібрання, було визначено дату скликання – 26 лютого 2020 року, проте тему , яка буде обговорюватися і причину скликання цього «собору», знову не було вказано.

    Запрошення прийняли три Предстоятелі  (Патріархи Росії та Сербії та Архієпископ Прешова і всієї Чехії та Словаччини), до яких були додані представники двох Автокефальних Церков (Румунії та Польщі).  Інші Предстоятелі, а саме Вселенський Патріарх, Патріархи Олександрії, Антіохії, Грузії, Болгарії та архієпископи Кіпру, Албанії та Греції відхилили запрошення.

    Це зібрання відбулася 26 лютого 2020 року, але хоча, теоретично, це був “собор Предстоятелів”, у роботах цієї зустрічі брали участь не лише Предстоятелі, але і представники двох відсутніх Предстоятелів, а також єпископи – супроводжуючі особи присутніх Предстоятелів.

    Всі факти, як зазначено вище, дають неоднозначну та заплутану картину щодо остаточної позиції Єрусалимського Патріарха щодо того, чи скликав він нарешті «Всеправославний собор» чи то «дружню зустріч».  Справжнім наміром було скликати «Всеправославний собор», але страх перед можливою відмовою від участі кількох Предстоятелів – страх, який виявився реальним та обґрунтованим – змусив скликати під  “покровом” (потаємне) дружнє засідання, щоб у будь-якому випадку організатора було скрито.

    З цієї причини ця “зустріч”, враховуючи два погляди, буде розглянута  і як «собор», і як «дружня зустріч».

    Як “собор” це зібрання було скликане з порушенням священних канонів, які стосуються функціонування соборної установи.

    По-перше, стосовно особи скликання та головування, оскільки шляхом аналогічного застосування канонів щодо скликання та проведення Провінційного собору (див. Правила:  8-ме Трульського, 6-те 7-го Вселенського Собору та 20-те Антиохійського), виключно Вселенський Патріарх скликає засідання Предстоятелів і головує над його роботою, що відповідно виключає компетенцію будь-якого втручання членів собору Предстоятелів, тобто Глав Православних Автокефальних Церков у це право.  Цю думку висловив Ф. Вальсамон у своєму інтерпретаційному коментарі під 40-м каноном Лаодикійського Собору (Синтагма, ІІІ, 208), І. Зонарас у тлумачному коментарі під 20-м каноном Антиохійського Собору (Синтагма, III, 163), М. Властаріс (Синтагма, VI, 87).

    По-друге, якщо говорити про місце скликання собору, то відповідно до застосування священних канонів, місце скликання собору є кафедра Вселенського Патріарха як Глави собору Предстоятелів, тобто Константинополь (див.  19-те правило 4-го Вселенського Собору і 8-е правило Трульського собору).

    По-третє, що стосується теми скликання, оскільки згідно зі священними канонами існування теми  є необхідним для скликання собору Предстоятелів (див. 8-е Πενθέκτης, 6-е правило 7-го Вселенського Собору, 20-те правило Антиохійського Собору, 18-е Карфагенського та 37-е Апостолів), і ця тема повинна вирішувати такі питання:

    а) доктрину (вчення) (див. 18-е Карфагенського та 95-е того ж Собору, а також тлумачення цього терміну Ф. Вальсамоном у своєму коментарі під 95-м каноном (Синтагма, III, 536) або

    б) канонічний порядок (див. тлумачні коментарі І. Зонараса в 6-му правилі 7-го Вселенського Собору (Синтагма, II, 578) і 20-го Антиохії (Синтагма, III, 163), а також думки Ф. Вальсамона в інтерпретаційних коментаря за 6-м правилом 7-го Вселенського Собору  (Синтагма, II, 579)) або

    в) моральний порядок.

    По-четверте, що стосується теми про склад, отже відповідно до застосування священних канонів, собор  Предстоятелів повинен складатися з Глав Православних Автокефальних Церков (див. 6-е 2-го Вселенського Собору, 9-е 4-го Вселенського Собору, 14-е і 15-е Антіохійського і 3-е  Сардикійського Собору), присутність яких є обов’язковою, за винятком випадків, що не залежать від їхньої волі, таких як стан здоров’я або реальні, такі як напр. обов’язки та зобов’язання в їхній єпархії, що не дозволяють брати участь у скликаному соборі (див. 19-е 4-го Вселенського Собору,  6-е 7-го Вселенського Собору, 40-е Лаодикійське та 76-е Карфагенське, а також коментарі дослідників І. Зонари, Ф. Вальсамона та А. Аристина за правилами 40-го Лаодикії (Синтагма, III, 207–209) та 76-е Карфагену  (Синтагма, III, 497 – 498)), у цьому випадку можна надіслати свого представника (див. 18-е Карфагену), за винятком Глави Собору, що як той хто скликає Собор, не має права бути замінений представником (див. 34-е Апостолів та коментарі щодо тлумачення згідно з каноном І. Зонараса, Ф. Вальсамона та А. Аристина (Синтагма, II, 45, 46 і 47 відповідно), 4-е 1-го Вселенського Собору та 9-е і 16-е Антіохійського, а також коментарі щодо тлумачення згідно з каноном І. Зонараса, Ф. Вальсамона та А. Аристина (Синтагма, III, 154, 155, 157 відповідно)).

    З того моменту, застосовуючи вищезазначене, рішення Єрусалимського Патріарха скликати згідно з його намірами та його міркуваннями “собор”, являє собою узурпацію компетенції іншого єпископа, а саме Вселенського Патріарха, компетенція якого є виключною та правдивою. Отже, ця дія Єрусалимського Патріарха становить перевищення меж юрисдикції, що призводить до обґрунтування відповідних канонічних порушень відповідно до вищезазначених канонів щодо виключної компетенції Глави про скликання собору.

    Крім того, Предстоятелі, які брали участь у “соборі” особисто або через представника, включаючи Єрусалимського Патріарха, вчинили як члени дійсного собору Предстоятелів канонічний злочин втручання через скликання «собору», що заборонено, як уже зазначалося.

    Нарешті, єпископи, які були представниками Предстоятелів, а також інші єпископи, які брали участь у роботі “собору”, схоже, вчинили злочин, беручи участь у незаконному (розбійницькому) соборі (1-е правило 3-го Вселенського Собору).

    Отже варто взяти другий випадок – якщо це була братня зустріч.

    Якщо ми приймаємо цю версію, то ми відкидаємо застосування канонів, що регулюють функціонування соборної системи, і вдаємось до канонів, які регулюють проступки непослуху, зокрема, загального, а не індивідуального непослуху.

    Ці провини – це змова, зібрання збіговиськ та тиранія, які передбачені 18-м правилом 4-го Вселенського Собору, згідно з яким: «Змови, або організацію збіговиськ, як злочин, повністю заборонено і зовнішніми законами; тим більше необхідно забороняти у Церкві Божій, аби цього не було. Якщо ж дехто із кліру, або ченці, що виявляться пов’язаними клятвою один з одним, або чинитимуть підступи проти єпископів, чи своїх співпричетників, нехай повністю будуть позбавлені свого  ступеня».

    На думку тлумачів І. Зонараса та Ф. Вальсамона, які проаналізували вищезазначені проступки у своїх коментарях за 18-м правилом (див. Синтагму, II, 204), у поєднанні з відповідним правилом:

    а) як змова, означає рішення шляхом присяги між духовенством або ченцями заподіяти шкоду єпископу чи іншому священнослужителю та наполегливість цього рішення до його реалізації;

    б) як збіговисько, означає обговорення та домовленість після зловмисного зібрання священнослужителів або ченців з метою заподіяння шкоди єпископу чи іншому священнослужителю;

    в) як тиранія, означає спільну поширення звинувачень між духовенством або ченцями та загалом неправдивих фактів проти єпископів чи духовенства.

    З цих трьох версій загального непослуху найближчою до цього зібрання  є версія збіговиська. І ми відразу пояснимо, чому.

    Умовами проведення канонічного проступку збіговиська є:

    1) існування шкідливого зібрання,

    2) участь духовенства або ченців,

    3) обговорення та домовленість про заподіяння шкоди єпископу чи іншому священнослужителю.

    Тепер, поєднуючи факти, що стосуються зібрання в Аммані та умов канонічного  проступку збіговиська, пропонуються такі висновки:

    Перша умова виконана, оскільки:

    1. Було зібрання, як показано в опублікованих новинах,
    2. Це зібрання  також є і зловмисним, оскільки учасники його ще до його початку знали, що це суперечить священним канонам. Це знання підтверджується опублікованим листом Вселенського Патріарха до Єрусалимського Патріарха, в якому докладно пояснюються причини, що зробили цей “собор” неканонічним, і зміст якого знали учасники цього “собору”.

    Друга умова виконана, оскільки учасниками цього зібрання були священнослужителі або ченці.

    Третя умова також виконана, оскільки сама Декларація, видана після закінчення зібрання, вказує на згоду учасників повторити скликання цього зібрання (“Представники  домовились, що вони повинні зібратися як брати, бажано до закінчення цього року, щоб зміцнити узи братерства через молитву та діалог “), що як “загарбання” канонічної юрисдикції становить шкоду єпископу (тут Вселенському Патріарху), якому ця юрисдикція належить.

    Результатом доказів канонічного порушення збіговиська є звільнення осіб, причетних до цього порушення.

    На закінчення, зібрання в Аммані в лютому 2020 року призвело до неканонічних дій з боку його учасників. Тим не менше, Вселенський Патріарх, схоже, не хотів “затягувати мотузку”. Однак, схоже, висновок про те, що “винний завжди повертається на місце злочину” є цілком справедливим.

    Вже з нагоди закінчення одного року від організації цього “собору”,  Патріарх Єрусалимський надіслав звернення до Предстоятелів Автокефальних Церков, в якому нагадував про свою згоду минулого року повторити цей “собор”. Тому, як стає зрозуміло зараз, злочин збіговиська справді є повністю обґрунтованим.

    І виникає одне запитання: який орган буде судити цей злочин та тих, хто знову вчинить його через співучасть?

    Згідно до принципу персональної юрисдикції та пропорційно тим, які застосовуються до собору провінції, компетентним органом, який вирішує питання про канонічні порушення Предстоятеля Православної Автокефальної Церкви, є цей же самий собор Предстоятелів, якщо проблема, що виникла, становить великий або загальний інтерес і стосується не виключно однієї Церкви, з якої є обвинувачений Предстоятель.

    Ця точка зору також підтверджується принципом матеріальної юрисдикції, оскільки дія Єрусалимського Патріарха – чи вважається нове зібрання неканонічним собором, або буде вважатися зібранням, що призводить до канонічного порушення збіговиська – узурпує компетенцію Вселенського Патріарха як Глави собору Предстоятелів, тобто інституту всеправославного характеру, водночас впливаючи на обов’язки, що випливають з нього. Отже, це питання головного або більш загального інтересу, тому воно підпадає під юрисдикцію собору Предстоятелів.

    Ця провина поширюється і на інших членів собору Предстоятелів, які, ймовірно, братимуть участь у новому “соборі”, що у такий спосіб готується. Це також поширюється на інших єпископів, які братимуть участь у зібранні як особи, що їх супроводжують, зважаючи на ідентичність канонічних причин та з метою уникнення суперечливих рішень щодо тієї ж неканонічної події.

    Само собою зрозуміло, що у складі собору Предстоятелів як церковного суду не братимуть участі всі ті його члени, хто матимуть статус обвинуваченого, оскільки вони братимуть участь у цьому новому “Амманському соборі”.

    Залишається лише почекати, адже події точно розвиватимуться. Однак не слід розраховувати, що в обраний Єрусалимським Патріархом спосіб досягатиметься дотримання канонічності та захист єдності Православ’я. Такі дії, як дії Єрусалимського Патріарха, а також прояв терпимості до них з боку Автокефальних Православних Церков не сприяють служінню Вселенського Патріарха як Першого серед рівних і підривають канонічність та порушують єдність. І було би сумно бачити, що при можливому скликанні правдивого Собору Предстоятелів, хтось з них утримався би від участі в його роботі, або беручи участь, виявляв толерантність, а не засудження такої, як згадано нами, поведінки.

    Переклад з грецької: Василь ХОМИН 

    Найсвіжіше

    Популярне