Сьогодні виповнюється три роки, як Україна має власну незалежну Церкву, і вже минуло трохи більше 30 років, як Україна де-юре виборола свою незалежність від російської імперії, яка у той період часу носила назву Совєтський Союз.
Однак фактично наша держава змушена виборювати власний суверенітет і у наші дні, відбиваючи як територіальні зазіхання Москви, так і намагання Кремля посилювати свій токсичний вплив впливу на розум та душі українців.
Одним із головних союзників Росії в Україні була і є релігійна організація, що структурно входить до складу Московського патріархату – Російська православна церква в Україні – так звана УПЦ МП. І щойно розпочалась збройна агресія РФ щодо України, як вилилась в окупацію Криму і частини Луганської та Донецької областей, яку активно підтримало духовенство Моспатріархату в Україні, одразу постало питання: «а на яких, власне підставах духовне життя України опинилось під керівництвом Москви?».
Втім, справедливо відзначити, що це питання прозвучало не вперше.
Як слушно зауважив Вселенський патріарх Варфоломій І: «Тема української автокефалії не постала нещодавно. Вона постала багато десятків років тому і завжди були намагання українського народу до здобуття своєї Помісної автокефальної Православної Церкви».
Та попри волю українців мати власну Автокефальну Церкву, намагання Москви зберегти вплив на українське православ’я лише посилились. Після того, як УПЦ КП, УАПЦ та частина УПЦ МП об’єднались в єдину Помісну Православну церкву України, Кремль доклав чималих зусиль для того, щоб вберегти парафії, які ще не наважились перейти до складу ПЦУ, в структурі Російської Церкви.
Одразу після Об’єднавчого Собору спостерігалась хвиля переходів парафій РПЦвУ до ПЦУ. Це неабияк налякало путінський режим, оскільки перспектива назавжди втратити Україну зі сфери свого впливу стала як ніколи реальною.
Кремль виділив колосальні кошти, відрядив найдужчих агентів впливу в Україну, найняв загони «тітушок», щоб залякати і утримати від переходу більшість священників та архієреїв Московського патріархату.
Та попри це сміливі священники і віряни РПЦвУ, все ж, не полишають спроб опинитись у складі ПЦУ та вийти з-під підпорядкування московської, пронизаній агентурою російських спецслужб, релігійної організації – РПЦ.
Вкотре згадаємо слова Його Всесвятості Варфоломія І, який сказав, що знає про те, як багато парафій РПЦ в Україні переходять до Автокефальної Церкви.
«Це показує, що автокефалія зміцнюється, розширюється, що люди хочуть мати власну незалежну Церкву, не хочуть залежати від Росії. А політичні відносини між Росією та Україною зараз дуже напружені. Він (український народ – ред.) хоче мати свою Помісну Церкву та не залежати від Москви. Ось чому вони (парафії РПЦвУ – ред.) поступово приєднуються до Автокефальної Церкви», – зазначив Вселенський патріарх Варфоломій І.
І разом з Автокефальною Українською Церквою продовжує стверджуватись Незалежна держава Україна. Крок за кроком, відстоюючи власний суверенітет, територію та духовну незалежність, Україна у третю річницю Об’єднавчого Собору нагадала Російській імперії та заявляє всьому світу, що стала на шлях демократії та прогресу, і назавжди відмовляється повертатись під московське ярмо.
