За рік, що минув після «розлучення» зі Вселенським патріархом, в Москві могли переконатися, що ізоляція — не найзручніша позиція, щоб вершити політику. Московському патріархату доводиться шукати вихід із ситуації, в яку він загнав сам себе. Мабуть, там вирішили дати сигнал Вселенському патріарху, що згодні поговорити про «українську кризу», але на певних умовах. І спосіб донести цю інформацію до Вселенського патріарха був обраний такий, щоб телеглядач сприйняв його як виклик, кинутий до того ж в образливій формі.
На роль голуба миру був обраний патріарх Єрусалимський Феофіл III. В кінці минулого року, будучи в Москві на урочистостях, присвячених ювілею чернечого постригу патріарха Кіріла, патріарх Феофіл несподівано запросив усіх до себе — зустрітися всім предстоятелям помісних церков в Аммані, столиці Йорданії, під особистим заступництвом короля Абдалли II і поговорити про «українську кризу» .
Ця неординарна пропозиція з оглядкою на місце і час, на перший погляд, здалася чимось на зразок тосту на день народження — «жити довго і щасливо і не вмирати до самої смерті». Однак джерела стверджують, що напередодні патріарх Єрусалимський мав зустріч з Владіміром Путіним. Участь цього персонажа вносить пряну нотку в будь-які церковні події. А темпи і натиск, з якими Москва почала готуватися сама і готувати своїх сателітів до «амманскому саміту», змушує задуматися, що для чого було насправді — подарунок для ювілею або ювілей був вигаданий заради цього подарунка.
Пропозиція Єрусалимського патріарха виглядала одночасно екзотично і утопічно з кількох причин. По-перше, при чому тут Його Величність, який сповідує зовсім іншу релігію? По-друге, відколи всеправославні саміти ініціює хто-небудь, крім Вселенського патріарха? Нарешті, по-третє, але не по-останніх, чому «українська криза»?
На друге і третє питання відповіді лежать майже на поверхні. Запрошення не може виходити від Вселенського патріарха, тому що в Москві його не приймуть, адже там образилися раз і назавжди. Єрусалимський патріарх як би посередник між двома «сторонами конфлікту». Але при цьому він занадто очевидно виступає адвокатом московської сторони. Настільки очевидно, що від ідеї зустрітися почали один за іншим відмовлятися навіть ті, хто ще вчора сам наполягав на необхідності подібної зустрічі.
Але подарунок Єрусалимського патріарха Московському цим не вичерпується. Особлива його принадність у тому, що Феофіл III перевищує свої повноваження і залазить на територію Вселенського патріарха — тільки він може скликати всеправославний саміт. Москва, посилаючи Фанару сигнал про готовність поговорити, супроводжує його ляпасом.
Що ж до «української кризи», то, визначивши проблему таким чином, патріарх Феофіл просто озвучив московський темник. Церковний конфлікт в Україні, звичайно, є — це важко заперечувати. Але це конфлікт між двома українськими церквами або між українською і московською церквою — як вам завгодно. І вирішуватися це питання має саме в українському контексті. Але в московській інтерпретації ніякої України в церковному рівнянні немає і бути не може. Тут «українська криза» щось на кшталт «карибської»: конфлікт між двома супердержавами за спірні території, за те, хто може і хто не може якщо не ставити тут ракети, то хоча б призначати митрополитів і видавати томоси. Ніякої суб’єктності ні в України, ні тим більше у її церкви тут бути не може. Це принципова позиція Москви.
Те, що в момент проголошення здавалося курйозним, виявилося серйозним: дипломатія і медіа запрацювали на повну котушку, і незабаром питання про правомірність такого запрошення поступилося натиску іншого питання — хто поїде в Амман? (За словами секретаря Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату з міжправославних відносин протоєрея Ігоря Якимчука, захід може відбутися 26 лютого.)
Тобто фактично це питання не про долю православ’я і не про нас з вами, це питання про лояльність. Москва проводить рекогносцирування, перевіряє, на кого вона може розраховувати, а хто може виявитися слабкою ланкою — непусте питання, якщо там дійсно задумалися про можливість палацового перевороту в православному світі.
Судячи з усього, саме так — як питання лояльності — сприйняли «амманскій заклик» в помісних церквах. Ті, хто ще вчора говорив про можливість і навіть необхідність зібратися в контексті української автокефалії, сьогодні один за одним відмовляються їхати в Амман. Скликання Синаксису не Вселенським патріархом, а яким-небудь іншим, навіть в ситуації конфлікту, в який залучений сам Вселенський патріарх, — небезпечний прецедент. Тому що завтра може виявитися, що Москві вже не потрібні маріонетки, щоб диктувати свої умови світовому православ’ю.
Саме це, як видно, стало причиною відмови від запрошення з боку предстоятеля Албанської церкви архієпископа Анастасія. Він був першим, хто висловив сумніви у відповідь на наміри Вселенського патріарха дарувати автокефалію українській церкві і наполягав саме на загальних консультаціях. Тепер же він в числі перших навідріз відмовляється їхати на «амманські консультації».
Прогнозовано відмовилися їхати предстоятелі Александрійської та Елладської церков. Не поїде, судячи з усього, предстоятель Кіпрської церкви. Відмовився від запрошення і католікос-патріарх Грузії Ілія II. Його відповідь дещо уклончива — раз, мовляв, всі не їдуть, то і нам сенсу немає, але взагалі, якщо всі погодяться, тоді і ми «за».
Половинчасту відповідь дала Польська ПЦ. Ні, настоятель не поїде — про «саміт» не може бути й мови. Але якщо все зберуться, він пошле свого представника.
Цікаве рішення прийняла Румунська церква: Священний синод визнав правомірність автокефалії Православної церкви в Україні. Правда, із застереженням — всієї Української православної церкви, яка, як відомо, в даний момент розділена, і тільки одна її частина є автокефальною. Тобто предметом переговорів румунські єпископи бачать не питання про те, чи можна було надавати автокефалію, а як зробити так, щоб Українська православна церква отримала одночасно і цілісність, і автокефалію.
Однак Синод вирішив патріарха в Амман не відправляти — поїде делегація.
Та й у самому Єрусалимському патріархаті, судячи з усього, вже не раді, що вплуталися. Подарунок Московському патріарху виявився дорожчим, ніж вони думали. Мало того, що Вселенський патріарх відмовився їхати на «саміт» в Амман, він ще й навіювання делегатам патріарха Єрусалимського зробив. Порадив уважніше вибирати союзників, адже не всі вміють бути просто союзниками, деякі відразу стають маніпуляторами, а незабаром і господарями.
Втім, патріарх Варфоломій зробив патріарху Єрусалимському зустрічну пропозицію: чому б не послати запрошення також митрополиту Київському Епіфанію? Як предстоятелю помісної церкви. Не кажучи вже про те, що саме через його церкву весь сир-бор. Саміт — не саміт, але зустріч з приводу України можлива. За участю України.
Якщо в інтризі Москви з «амманскім самітом» не було нічого по-справжньому інтригуючого, то в інтризі Фанара з «ні, але за участі ПЦУ — можна подумати» воно є. Запрошення митрополиту Київському на зустріч в Амман буде формальним офіційним визнанням ПЦУ з боку патріарха Єрусалимського. Чи готовий він до такого повороту сюжету? Зараз йому, можливо, дуже хочеться зберегти обличчя — не в останню чергу перед своїм королем. Він може піти на деякі жертви, щоб всеправославна зустріч (нехай і не саміт) все ж відбулася в Аммані під заступництвом Його Величності.
Але чи потрібна амманская зустріч Москві на таких умовах? Чи приїде Московський патріарх або хоча б московська делегація на зустріч, де на повних правах, як рівна серед рівних буде присутня українська церква?
Якщо питання в кінцевому підсумку буде поставлений саме так, виявиться, що Москва в черговий раз вдарила себе молотком по пальцях.
Катерина Щоткіна, dsnews.ua
На роль голуба миру був обраний патріарх Єрусалимський Феофіл III. В кінці минулого року, будучи в Москві на урочистостях, присвячених ювілею чернечого постригу патріарха Кіріла, патріарх Феофіл несподівано запросив усіх до себе — зустрітися всім предстоятелям помісних церков в Аммані, столиці Йорданії, під особистим заступництвом короля Абдалли II і поговорити про «українську кризу» .
Ця неординарна пропозиція з оглядкою на місце і час, на перший погляд, здалася чимось на зразок тосту на день народження — «жити довго і щасливо і не вмирати до самої смерті». Однак джерела стверджують, що напередодні патріарх Єрусалимський мав зустріч з Владіміром Путіним. Участь цього персонажа вносить пряну нотку в будь-які церковні події. А темпи і натиск, з якими Москва почала готуватися сама і готувати своїх сателітів до «амманскому саміту», змушує задуматися, що для чого було насправді — подарунок для ювілею або ювілей був вигаданий заради цього подарунка.
Пропозиція Єрусалимського патріарха виглядала одночасно екзотично і утопічно з кількох причин. По-перше, при чому тут Його Величність, який сповідує зовсім іншу релігію? По-друге, відколи всеправославні саміти ініціює хто-небудь, крім Вселенського патріарха? Нарешті, по-третє, але не по-останніх, чому «українська криза»?
На друге і третє питання відповіді лежать майже на поверхні. Запрошення не може виходити від Вселенського патріарха, тому що в Москві його не приймуть, адже там образилися раз і назавжди. Єрусалимський патріарх як би посередник між двома «сторонами конфлікту». Але при цьому він занадто очевидно виступає адвокатом московської сторони. Настільки очевидно, що від ідеї зустрітися почали один за іншим відмовлятися навіть ті, хто ще вчора сам наполягав на необхідності подібної зустрічі.
Але подарунок Єрусалимського патріарха Московському цим не вичерпується. Особлива його принадність у тому, що Феофіл III перевищує свої повноваження і залазить на територію Вселенського патріарха — тільки він може скликати всеправославний саміт. Москва, посилаючи Фанару сигнал про готовність поговорити, супроводжує його ляпасом.
Що ж до «української кризи», то, визначивши проблему таким чином, патріарх Феофіл просто озвучив московський темник. Церковний конфлікт в Україні, звичайно, є — це важко заперечувати. Але це конфлікт між двома українськими церквами або між українською і московською церквою — як вам завгодно. І вирішуватися це питання має саме в українському контексті. Але в московській інтерпретації ніякої України в церковному рівнянні немає і бути не може. Тут «українська криза» щось на кшталт «карибської»: конфлікт між двома супердержавами за спірні території, за те, хто може і хто не може якщо не ставити тут ракети, то хоча б призначати митрополитів і видавати томоси. Ніякої суб’єктності ні в України, ні тим більше у її церкви тут бути не може. Це принципова позиція Москви.
Те, що в момент проголошення здавалося курйозним, виявилося серйозним: дипломатія і медіа запрацювали на повну котушку, і незабаром питання про правомірність такого запрошення поступилося натиску іншого питання — хто поїде в Амман? (За словами секретаря Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату з міжправославних відносин протоєрея Ігоря Якимчука, захід може відбутися 26 лютого.)
Тобто фактично це питання не про долю православ’я і не про нас з вами, це питання про лояльність. Москва проводить рекогносцирування, перевіряє, на кого вона може розраховувати, а хто може виявитися слабкою ланкою — непусте питання, якщо там дійсно задумалися про можливість палацового перевороту в православному світі.
Судячи з усього, саме так — як питання лояльності — сприйняли «амманскій заклик» в помісних церквах. Ті, хто ще вчора говорив про можливість і навіть необхідність зібратися в контексті української автокефалії, сьогодні один за одним відмовляються їхати в Амман. Скликання Синаксису не Вселенським патріархом, а яким-небудь іншим, навіть в ситуації конфлікту, в який залучений сам Вселенський патріарх, — небезпечний прецедент. Тому що завтра може виявитися, що Москві вже не потрібні маріонетки, щоб диктувати свої умови світовому православ’ю.
Саме це, як видно, стало причиною відмови від запрошення з боку предстоятеля Албанської церкви архієпископа Анастасія. Він був першим, хто висловив сумніви у відповідь на наміри Вселенського патріарха дарувати автокефалію українській церкві і наполягав саме на загальних консультаціях. Тепер же він в числі перших навідріз відмовляється їхати на «амманські консультації».
Прогнозовано відмовилися їхати предстоятелі Александрійської та Елладської церков. Не поїде, судячи з усього, предстоятель Кіпрської церкви. Відмовився від запрошення і католікос-патріарх Грузії Ілія II. Його відповідь дещо уклончива — раз, мовляв, всі не їдуть, то і нам сенсу немає, але взагалі, якщо всі погодяться, тоді і ми «за».
Половинчасту відповідь дала Польська ПЦ. Ні, настоятель не поїде — про «саміт» не може бути й мови. Але якщо все зберуться, він пошле свого представника.
Цікаве рішення прийняла Румунська церква: Священний синод визнав правомірність автокефалії Православної церкви в Україні. Правда, із застереженням — всієї Української православної церкви, яка, як відомо, в даний момент розділена, і тільки одна її частина є автокефальною. Тобто предметом переговорів румунські єпископи бачать не питання про те, чи можна було надавати автокефалію, а як зробити так, щоб Українська православна церква отримала одночасно і цілісність, і автокефалію.
Однак Синод вирішив патріарха в Амман не відправляти — поїде делегація.
Та й у самому Єрусалимському патріархаті, судячи з усього, вже не раді, що вплуталися. Подарунок Московському патріарху виявився дорожчим, ніж вони думали. Мало того, що Вселенський патріарх відмовився їхати на «саміт» в Амман, він ще й навіювання делегатам патріарха Єрусалимського зробив. Порадив уважніше вибирати союзників, адже не всі вміють бути просто союзниками, деякі відразу стають маніпуляторами, а незабаром і господарями.
Втім, патріарх Варфоломій зробив патріарху Єрусалимському зустрічну пропозицію: чому б не послати запрошення також митрополиту Київському Епіфанію? Як предстоятелю помісної церкви. Не кажучи вже про те, що саме через його церкву весь сир-бор. Саміт — не саміт, але зустріч з приводу України можлива. За участю України.
Якщо в інтризі Москви з «амманскім самітом» не було нічого по-справжньому інтригуючого, то в інтризі Фанара з «ні, але за участі ПЦУ — можна подумати» воно є. Запрошення митрополиту Київському на зустріч в Амман буде формальним офіційним визнанням ПЦУ з боку патріарха Єрусалимського. Чи готовий він до такого повороту сюжету? Зараз йому, можливо, дуже хочеться зберегти обличчя — не в останню чергу перед своїм королем. Він може піти на деякі жертви, щоб всеправославна зустріч (нехай і не саміт) все ж відбулася в Аммані під заступництвом Його Величності.
Але чи потрібна амманская зустріч Москві на таких умовах? Чи приїде Московський патріарх або хоча б московська делегація на зустріч, де на повних правах, як рівна серед рівних буде присутня українська церква?
Якщо питання в кінцевому підсумку буде поставлений саме так, виявиться, що Москва в черговий раз вдарила себе молотком по пальцях.
Катерина Щоткіна, dsnews.ua
