14 травня Православна церква України вшановує пам’ять священномученика митрополита Макарія Київського – великого святого, якого понад 430 років шанують у Софії Київській.
Про непросте життя святого, та чудеса, пов’язані з нетлінними мощами святого, можна прочитати у матеріалі докторки історичних наук, професорки Надії Нікітенко на офіційному сайті Національного заповідника “Софія Київська”.
Макарій жив у важкі для України часи. У XIV ст. Південно-Західна Русь, що перебувала під владою Литовської держави, вельми страждала від руйнівних татарських наїздів. Православна церква перебувала тоді в занепаді й потерпала від внутрішніх чвар і розорення своїх маєтностей.
Небезпека від татарських набігів призвела до того, що південноруські митрополити майже не жили в Києві, маючи осідок у столичному Вільні або Новогрудку під Вільном. Навесні 1416 р. Київ був спустошений і спалений ординцями Едигея, а 1482 р. – кримським ханом Менглі-Гіреєм.
Як і попередні Київські митрополити литовської доби, Макарій резидував у Вільні та Новогрудку під Вільною, але опікувався Софією Київською – древньою “митрополією руською”.
Навесні 1497 р. Макарій поїхав до Києва, аби відродити розорений татарами свій кафедральний храм. Подорож до Києва в ті часи була небезпечною. Наприкінці квітня 1497 р. митрополит Макарій у супроводі кількох духовних осіб та нечисленної охорони, проїжджаючи вздовж річки Прип’ять, зупинився у селі Скриголов (Стриголов). Нині це село Скригалов Мозирського району Гомельської області Білорусі.
1 травня 1497 року, коли митрополит Макарій правив Божественну літургію в храмі с. Скриголова, напали татари. Святитель закликав паству рятуватися, а сам залишився служити біля вівтаря й прийняв мученицьку смерть. Татари зарубали його, відтявши ступню правої ноги, ліву руку та голову.
Останки Макарія були перевезені в Київ і поміщені в соборі Св. Софії, який він прагнув відвідати й підтримати. Його мощі поклали в раку, встановлену перед південним бічним вівтарем архангела Михаїла, патрона Києва й помічника християнам.
Як мученика за віру, Макарія канонізували, однак час цієї акції невідомий. З повідомлення Еріха Лясоти від 1594 р. ясно, що вже тоді Макарія шанували в Києві як святого, адже тіло його зберігалося нетлінним і відкрито почивало в храмі, де його показували прочанам як святиню.
У Софії збереглися кілька пов’язаних з ним унікальних живописних сюжетів ХVІІ-ХVІІІ ст. Зокрема у Михайлівському вівтарі Софії бачимо три сюжети із зображенням архангелів. Цей унікальний темперний живопис виник на замовлення митрополита Петра Могили над ракою з мощами святого митрополита Макарія Київського.
Композиція натякала на архієрейське служіння Макарія з ангелами в Церкві Небесній.
Поруч, на пілоні стовпа в ногах раки Макарія, вже в 1725 р., намалювали зображення архангела Єгудиїла з сувоєм і короною в руках – явний натяк на небесне вінчання священномученика Макарія.
Архангел у правій руці тримає прикрашену коштовностями зубчасту корону, у лівій – розгорнутий догори сувій з написом, що нині не прочитується. Зображенню притаманні пластичні, енергійні форми, яскравий колорит, український тип обличчя і вбрання.
В софійському іконостасі ХVІІІ ст., на одвірку Царських врат, збереглася чудова ікона “Священномученик Макарій Київський”.
Мощі св. Макарія прославилися своїми чудами. З “Тератургими” (1638 р.) дізнаємося про чудо, яке на початку митрополитства Петра Могили сталося біля оточеної образами ангелів раки Макарія: “Року 1634 для гідного відправлення в цій церкві другого дня Воскресіння Господа Христа, рано в понеділок цього свята побожний отець Антоній Святогорець, на той час паламар софійський, пішов до намісника митрополита – на той час велебного Костянтина Негребецького. Взяв у слуги Божого благословення для того, щоб дзвонити і запалити свічки і все те, що належить приготувати до утрені. Взявши, послав молодшого брата, щоб він повідомив народу дзвонами час слави Господньої. А сам із ще не охрещеним на той час татарином пішов до самої церкви. Увійшовши туди, побачив вогонь, що виходив із гробу архієпископа Макарія, митрополита Київського, Галицького і всієї Русі і ясно освітлював церкву”.
У “Тератургімі” описуються ще три чуда від мощей Макарія: чудесне світло, відправлення ангелами Божественної Літургії та дворазове запалення свічок у соборі.
Вшановуючи пам’ять митрополита, у 1897 р. київська громада звела на Татарці дерев’яний храм на його честь, який існує донині. Мощі Макарія шануються у Свято-Володимирському соборі Києва як велика національна святиня.
За матеріалами Надії Нікітенко
