Значення цієї події важко переоцінити. Відкритий лист ієреїв і дияконів Російської православної церкви (РПЦ) «на захист ув’язнених по «московською справою», оприлюднений на незалежному порталі «Православіє і мір», продовжує збирати підписи.
Вища бюрократія РПЦ не розуміє суть змін в суспільстві
РПЦ вустами заступника голови відділу із взаємин церкви з суспільством і ЗМІ Вахтанга Кіпшидзе назвала лист «спробою участі у правозахисній діяльності, яка де-факто перетворилася на політичну декларацію». Кіпшидзе сказав, що захищати несправедливо засуджених можна тільки негласно і тільки через уповноважені церковні структури, включаючи його власний відділ.
Чим остаточно підтвердив: вища бюрократія РПЦ зовсім не розуміє, не бажає розуміти і не зможе зрозуміти суть змін, що відбуваються в російському суспільстві. Вона навіть не здатна зробити висновки зі своєї власної історії.
Останній по-справжньому гучний колективний лист в історії РПЦ було написано в 1965 році за патріарха Алексія I священиками-дисидентами Глібом Якуніним і Миколою Ешліманом і стосувалося радянських гонінь на церкву. Через більш ніж півстоліття жити з наслідками нового послання доведеться патріарху Кірілу. Як і скандал з українською автокефалією, історія з листом на захист політв’язнів тепер буде назавжди пов’язана з його патріаршеством.
Структура і діяльність РПЦ нагадують армію
У своїй заяві Вахтанг Кіпшидзе як би побіжно згадує, що в РПЦ служать 40 тисяч кліриків. Натяк зрозумілий: кілька десятків ієреїв і дияконів, які підписали звернення – крапля в морі серед тих, хто у всьому слідує лінії «партії та уряду» – Священного Синоду і Кремля. Це спроба зробити хорошу міну при поганій грі.
Внутрішня структура та діяльність РПЦ сильно нагадують армію. Як і в збройних силах, тут все повинно робитися за наказом – тобто з благословення вищого керівництва. Колективні листи (як і колективні рапорти в армії) вважаються вищим ступенем непослуху. «Вийти на площу», як це зробили підписанти листа, та ще в такому чималому числі – це послати сигнал не тільки ієрархії, не тільки священству, а й мирянам – «так жити не можна!»
Один з тих, чий підпис стоїть під зверненням, написав мені: «Допекло! Більше немає сил терпіти!» Будь-яка людина, знайома з внутрішнім життям РПЦ, розуміє, що мається на увазі: нескінченні звіти про фейкові «заходи», такі ж нескінченні грошові побори на користь вищої ієрархії, безправ’я парафіяльного священства, хамство молодих та ранніх архієреїв – фаворитів патріархії, необхідність відповідати новій старій імперській ідеології та читати на літургії наскрізь брехливу молитву про припинення неіснуючої громадянської війни в Україні.
Підписанти, хоча вони ретельно підбирають вислови і пишуть про одне конкретне явище, по суті, кинули християнський виклик і власній ієрархії, і путінському світопорядку. Про авторитет особисто патріарха в очах Кремля я не кажу – по ньому завдано безпрецедентного удару. Навіть якщо зовні це не буде помітно, такого бунту на кораблі однієї з найбільш централізованих і підгодованих структур Росії в такій чутливій момент в адміністрації президента не забудуть.
Зі священиками, які підписали звернення, розберуться по-тихому?
Чи можуть з кліриками розібратися по-тихому? Звичайно. Є можливість відправити клірика за штат – тобто сан не зніматимуть, але служити буде ніде. Можна також перевести в ведмежий кут: «Батько ім’ярек! Тут у нас якраз є зруйнований храм всього в ста кілометрах від Петропавловська-Камчатського. Потрібно відновити і створити сільський прихід. Благословляємо!» Когось спробують випровадити на пенсію.
Ті, хто підписав лист, чудово розуміли, на що йшли. Зрозуміло, найважче буде тим, хто служить в провінції, а не за кордоном (як частина підписантів) або в столицях. Однак кожне покарання буде свідчити про слабкість патріархії та їх силу.
До того ж видавлювання з приходу улюбленого прихожанами батюшки може мати зворотний ефект і призвести лише до нових скандалів. Тим більше, що багато хто з цих людей – відомі в Росії проповідники, письменники, публіцисти і викладачі.
РПЦ здатна бути іншою
Якби Його Святість і члени Священного Синоду розбиралися в історії власної церкви і поточній політиці, то вони повинні були б авторів листа терміново приголубити і нагородити. На тлі наростаючого, особливо в великих містах, антиклерикалізму, що межує з войовничим атеїзмом, активного відторгнення офіційного православ’я значною частиною активної молоді, інтелектуальної убогості, некомпетентності та корумпованості офіційних структур РПЦ, цей лист – рятувальне коло, кинуте Російській церкві.
Перейнятий християнською прихильністю правді та милосердю, воно свідчить: РПЦ здатна бути іншою. Вона готова виголошувати вічні істини, захищати слабких, просити за невинних, наставляти можновладців – і робити це, не спираючись на кремлівські милиці і не закриваючи перед обличчям мирян дверцята подарованого спонсорами BMW.
Клірики, які живуть серед звичайних людей, відчули те, що в останні роки розлито в повітрі і що поки не завжди відчуває поглинена політичною плинністю опозиція: російське суспільство, як колись передперебудовне радянське, втомилося від брехні і цинізму путінської епохи. Воно чекає слів, надихаючих на чесне, гідне і добре життя.
РПЦ, точніше її керівництво, отримала, можливо, один з останніх шансів уникнути великих проблем в історично недалекому, не виключено – зовсім близькому майбутньому. Чи скористається? Скоріш за все ні. Але підписавши лист до кінця своїх днів зможуть говорити: «Ми зробили, все що могли!».
