Свято Обрізання Господнього, коли новонароджене Дитя нарекли іменем Ісус, Церква святкує 1 січня, на 8-й день після Різдва. Того ж дня вшановують пам’ять одного з отців Церкви — Василія Великого.
Предстоятель Православної Церкви України Митрополит Епіфаній звернувся до вірян з вітальним словом з нагоди початку нового року та свята Обрізання Господнього.
У своєму зверненні Блаженнійший особливо відзначив день пам’яті святителя Василія Великого, що припадає на 1 січня за новим стилем.
“Бажаю кожному Божого благословення у році, що розпочався, а Україні нашій – перемоги над російською імперією зла і утвердження справедливого миру”, – наголосив Предстоятель ПЦУ.
Митрополит Епіфаній закликав вірян пам’ятати про обітниці, дані перед Богом, та щодня докладати зусиль для їх виконання. Також він наголосив на важливості збереження та примноження християнської православної віри.
“Бажаю зберігати і примножувати християнську православну віру, прийняту нами від проповіді євангельської через вчення Церкви Христової, бо через це ми матимемо життя вічне”, – підкреслив у своєму привітанні Предстоятель ПЦУ.
На перший погляд видається дивним, що Церква Христова у ХХІ столітті відзначає свято на спогад старозавітного обряду – обрізання крайньої плоті новонародженим хлопчикам, яке звершувалося на знак давнього завіту (угоди, союзу) між Богом та Авраамом, родоначальником єврейського народу. Про встановлення цього звичаю детально оповідає книга Буття, глава 17-та. Але ж ми знаємо, що через Господа нашого Ісуса Христа з людством було укладено Новий Завіт, за яким ми живемо нині, і за ним «в Христi Iсусi не має сили нi обрiзання, нi необрiзання, а вiра, яка дiє любов’ю (Гал. 5: 6).
Про це розповідає ПЦУ.
У Новому Завіті обряд обрізання поступився місцем Таїнству Хрещення, прообразом якого він і був. Тож чому Обрізання Господнє, хоч і не є дванадесятим святом, але шанується Церквою як велике?
Для християнина повноцінне духовне життя починається з Таїнства Хрещення. Чимось подібним було обрізання у старозавітної Церкви: «обрізаний» вважався приналежним до народу Ізраїля, виконавцем Божої волі, а «необрізаний» – вигнанцем і язичником: «…знищиться душа його з народу свого, тому що він порушив завіт Мій язичником» (Бут. 17: 14).
Необхідність звершення над Ісусом Христом цього старозавітного обряду обґрунтовується тим, що Він прийшов не порушити Закон, але виконати його (Мф. 5: 17), довівши тим самим його до логічного сповнення і завершення: «Бо кiнець закону – Христос» (Рим. 10: 4). До того ж, якби Він не прийняв обрізання, то ніхто тоді би не визнав в Ньому обітованого Месію, нащадка Авраамового.
Ще одна причина: подія Обрізання Господнього додатково стверджує істинність втілення Сина Божого, Який прийшов у світ не у видінні, не як образ чи дух, але у повноті прийнявши людську природу. Адже в перші століття християнства було поширено багато лжевчень, які відкидали цю істину і не могли прийняти правдивості Боговтілення.
Важливим повчальним сенсом цієї події є також засвідчення Сином Божим Свого упокорення перед законом, бо хоча Він Сам, як Бог, є Законодавцем, але як Син Людський Він добровільно упокорився перед ним. Так, Він прийшов встановити новий Закон, але Він не діяв свавільно, а виконав вже існуючі закони.
В обрізанні, як зараз у хрещенні, людині давали ім’я. «А як минуло вісім днів, коли належало обрізати Його, дали Йому ім’я Ісус, наречене ангелом ще перед тим, як зачався Він в утробі», – оповідається в Євангелії від Луки (Лк. 2: 21). Наречення імені – дуже важливий момент, бо саме воно виділяє людину з-поміж інших, ідентифікує її. Ім’я Ісус у перекладі з давньої єврейської мови означає «Бог спаситель, Бог спасає». Таким чином і сама подія найменування ще раз підкреслює істинність і повноту Боговтілення, бо з людською природою Син Божий приймає й все людське (не перестаючи бути Богом), в тому числі ім’я.
Ось чому свято Обрізання Господнього входить у цикл різдвяних свят – бо тісно пов’язане з Різдвом Христовим і розкриває нам важливі аспекти Боговтілення.
