Отець Василь Левченко упродовж п’яти років служив у містечку Заставні, що в Чернівецькій області, в храмі УПЦ. За цей час він намагався служити українською мовою, відкрито звертався до Митрополита Онуфрія із закликом відокремитися від Московського патріархату та возив на фронт допомогу. Проте для деяких людей він все ще залишався «московським попом». Це і стало причиною переходу в ПЦУ.
У інтерв’ю «Суспільному» отець Василь розповів, чому деякі його парафіяни відмовлялися молитися українською.
«Від початку війни почав помаленьку переходити на українську мову в богослужіннях. І людям пояснював, що українською мовою молитися – це нормально, це не є гріхом, і молитва Богом приймлена. У багатьох людей реально є страх, що як вони помоляться українською мовою, то Бог не почує. У цьому, певно, винна пропаганда, що вони так думають. Але люди казали, що хочуть традиційно молитися слов’янською мовою. Добре, молімося слов’янською мовою, але такою, якою молилися ваші батьки. У рідній вимові. І я помаленьку почав це робити. Були люди невдоволені, але більшість якось це прийняла. Великий відсоток активу був проти – це чверть чи третина парафії», – розповів священник.
За словами отця Василя, люди дійсно почали згадувати, як їхні мами ніколи не казали «Вєрую», говорили «Вірую в єдиного Бога-Отця, Вседержителя».
«Люди почали говорити, що я служу українською. А слов’янська мова в українській вимові дуже схожа з українською мовою. Я давав їм книжку, щоб слідкували і перевіряли, чи я змінив якесь слово, чи я, можливо, щось своє додав, чи щось забрав. Ти ж слідкуєш, там всього дві-три літери читаються інакше, а звучить по-іншому. Я це реалізував, до моменту переходу я так і служив, радий, що зумів так зробити», – сказав Отець Василь.
Також отець переконаний, що на третьому році повномасштабної війни очільник УПЦ (МП) митрополит Онуфрій мав би визначитися, що робити далі.
Він розповів, що його не влаштовувало чекати на зміну статусу УПЦ (МП) та дивитися на Онуфрія, як на ідола.
“Щодо зміни статусу, люди казали, що Блаженніший знає, що робити, ми будемо його слухатися і чекати. Мене це не влаштовувало. Вже на кінець третього року повномасштабної війни можна визначитись, що далі робити. Я досі не побачив якихось кроків для вирішення проблем”, – сказав він.
За його словами, він намагався достукатися до церковного керівництва, але марно.
“Три роки ти намагаєшся достукатися до свого керівництва, а воно тебе не чує, ти не знаєш, що в нього в голові. Можливо, вони реально проти Москви, проти Гундяєва, чи за те, що в нас реально була об’єднана автокефальна церква, хай там на чолі з Онуфрієм, чи ще з кимось. Але я цього не чув. Мене це втомлює. Людям подобається дивитися на Онуфрія, як на свого ідола. Хай далі дивляться. Мені це не подобається. Можливо, він хороша людина, але як предстоятель церкви, мене не влаштовував”, – зазначив Левченко.
