Нещодавно на офіційному сайті російської церкви було опубліковано статтю заступника голови Синодального відділу московського патріархату із взаємин Церкви із суспільством та ЗМІ Вахтанга Кіпшидзе, що має назву «Піррова перемога української влади: боротьба проти Української Православної Церкви». У самому тексті Вахтанг Кіпшидзе звинувачує нині діючу українську владу у змові і гоніннях проти так званої Української Православної Церкви, яка перебуває у єдності із московським патріархатом, і власне є його підрозділом.
На думку автора усі «гоніння» є автентичні до переслідувань, які в минулому столітті влаштовували більшовики. Зокрема, Кіпшидзе заявляє, що «переслідування Української Церкви – це спланована кампанія, вироблена за лекалами богоборців часів комуністичного часу». На його думку ця кампанія включає «медійну кампанію зі звинуваченнями у зраді держави, закриття храмів та монастирів, терор щодо найбільш значущих кліриків».
Таке порівняння є суттєвим перебільшенням, адже більшовики провадили боротьбу із Церквою і з самим Богом, через те що сам Бог не відповідав комуністичній ідеології, якою вони жили і яку відстоювали. Чого не скажеш про нинішню ситуацію, адже в Україні ніхто не бореться проти Бога, та й сам Бог не суперечить українській ідеї, та й в самій Україні діє свобода совісті і віросповідання. Так звані «гоніння» не проти Бога, а проти російських агентів у рясах і любителів «руського міра».
Така «боротьба», на думку того ж Кіпшидзе, за прикладом згаданих вже більшовиків, означатиме «самознищення українського народу». Утім і така заява є доволі надуманою. Адже заходи, які українська влада вживає стосовно окремих ієрархів так званої УПЦ, сприяє духовній безпеці українського народу, відродження його ідентичності і справжньої історії, яку упродовж століть перекручувала московська церква і держава. Тому все це сприятиме лише зміцненню і відродженню українського народу, а не його «самознищенню».
Автор вважає, що причини «боротьби» мають давні історичні корні, що сягають часів Київської Русі. Саме тоді «єдиний народ, попередник російського, білоруського та українського народів, прийняв Хрещення в 988 році, пройшов непростий, але загальний історичний шлях під склепіннями єдиної Церкви, шануючи тих самих святих, підносячи молитви однією і тією ж мовою». Тепер же, на його переконання, українська влада намагається «знищити історію та релігійну культуру власного народу, переписати її заднім числом».
Утім і такі вислови не відповідають дійсності, а є лише черговим відображенням російських наративів, які відстоюює рпц, і за які росія напала на Україну. Проте все це, як ми сказали вище, є лише простим історичним фальсифікатом, якому тепер потрібно покласти край. Варто вкотре нагадати, що нинішня росія і її народ немає ніякого відношення до древніх русичів і славетної Київської Русі. Росіяни нахабно поцупили історію чужої країни і обманом привласнили собі Українську Церкву. Саме за цю крадіжку і цей обман вони зараз воюють, проте така боротьба приречена на поразку. Адже Бог ніколи не буде на стороні зла і брехні.
Не забув Кіпшидзе облаяти і Православну Церкву України. Зокрема, її він назвав «духовним франкештейном», що був створений спільними зусиллями Державного департаменту США, екс-президента П. Порошенка та Патріарха Варфоломія. На його думку мета цього Франкештейна полягає в тому, аби ««обнулити» Українське Православ’я, розпочати її нову історію не з 988 року, а з 2018 року, коли самосвятам було видано «ярлик на князювання», томос під умову ненависті до всього, що пов’язує Україну з Російським Православ’ям».
І хоча такому порівнянню міг би позаздрить навіть сам митрополит Лука Коваленко, який відомий як ас лютих і лайливих епітетів, проте воно теж неправдиве. Адже створення Православної Церкви України сталось по волі Божій, його чекали мільйони українців і воно було одним із перших засобів для відновлення історичної справедливості, яку безпосередньо звершив Вселенський Патріарх Варфоломій і Константинопольська Церква-мати. ПЦУ є духовною основою держави, без якої неможливе існування незалежної України. Саме ця Церква є місцем єднанням українців і гарантією їх духовної безпеки і незалежності від зазіхань російського державного-церковного монстру.
На завершення своєї статті Кіпшидзе приходить до висновку, що ««Перемога» над беззахисною Українською Православною Церквою … буде поразкою всеосяжної системи хибних цінностей, яким більше ніхто й ніколи не повірить. І цієї поразки вже завдано». Проте насправді, це є поразка московської брехні, яку сама москва вигадала, і за яку вона нині бореться на усіх фронтах. У скорому ж часі за всю цю брехню доведеться відповідати у Гаазькому суді, а ще згодом і перед самим Богом.
