Не вщухають пристрасті довкола Києво-Печерської Лаври, де триває процес виселення ченців та представників УПЦ (що в єдності з МП). Самі ж монахи і їх керівництво категорично відмовляються покинути українську святиню.
З медійної активності цього опору, складається враження, що основний удар на себе взяв Керуючий справами згаданої релігійної спільноти, митрополит Антоній Паканич, і безпосередній «намісник» одіозний митрополит Павло, який нещодавно озвучив своє нове прізвисько «тесла».
Саме ці двоє єрархів найбільше виступають з різними заявами на захист свого перебування в Лаврі, а також з метою дискредитувати українську владу, звинувативши її у боротьбі із власними народом. Саме це був головний лейтмотив останніх звернень обох митрополитів.
Так, зокрема, Паканич у своєму відео-зверненні заявив, що українська влада «оголошує війну власному народові, воює не з танками та ракетами, а з простими громадянами своєї ж власної країни, з невинними віруючими, літніми людьми та жінками, чоловіки і сини яких перебувають на фронті і покладають свої життя за нашу Батьківщину».
Такі голосні і «драматичні» висловлювання фактичного очільника УПЦ (що в єдності з МП) покликані створити картинку «гонінь на вірян», яку всіляко тиражують проросійські ЗМІ. Сам же митрополит Антоній за такі меседжі, тими ж ЗМІ подається чи не героєм, таким собі борцем за справедливість, тим хто не боїться говорити «правду».
Усі ці «сміливі заяви» разюче відрізняються від заяв як Антонія, так і всіх його колег щодо російської агресії. Адже як тільки мова торкається війни Росії проти України, то сміливість борців за справедливість різко зникає. І замість борця-відчайдуха з’являється такий собі церковний папуга, який може лише повторювати одні й ті ж фрази, а саме: «війна – зло…», «каїновий гріх, ми засуджуємо…», «ми проти війни…».
І така риторика триває вже більше року. За увесь цей час, починаючи від дня повномасштабного російського вторгнення в Україну, священноначаліє УПЦ (що в єдності з МП) змогло народити лише декілька стриманих заяв, без звичної їм трагічної манери і галасливих епітетів.
До слова, славнозвісний Собор у Феофанії висловив свою позицію всього лише одним реченням: «Собор засуджує війну як порушення Божої заповіді «Не вбивай!» (Вих.20:13) і висловлює співчуття усім, хто постраждав у війні». І на це речення ось уже рік посилається уся УПЦ (що в єдності з МП).
Чомусь ніхто, як то Паканич чи Павло, не засуджує росіян і їхню владу, які прийшли вбивати невинних українців. Чомусь не чути страшних і грізних нагадувань про покарання «аж до 7-го покоління» (як то любить говорити Павло-тесла) для вбивць і тих, хто їх благословляє.
Всі ці грізні меседжі і залякування можна почути з митрополичих уст лише в сторону української влади, а не російської. Проте якби ж ці слова були звернені у протилежному напрямку, імовірно ніяких би «гонінь» і не було б…
