Українські церкви та релігійні організації відіграють особливу роль у час війни, надаючи допомогу тим, хто її найбільше потребує. Проте, відбулася відкрита дискусія на тему “Релігійні організації під час війни: приклади згуртованості та ризики для стійкості” за участі уповноважених представників Київської обласної Ради Церков та релігійних організацій.
Про це повідомляє ДЕСС.
У цьому обговоренні було зазначено, що під час війни сталося значне пошкодження культових споруд, багато з яких не підлягають відновленню. Також священники стали жертвами тортур та переслідувань на окупованих територіях, а релігійна анексія єпархій на тимчасово окупованих територіях викликає серйозну обуреність.
Незважаючи на це, умови воєнного стану привели до кардинальних змін у діяльності релігійних організацій. Вони стали не лише опорою для вірян, а й гуманітарними хабами, що надають допомогу та духовну опіку. Було відзначено активну працю релігійних організацій у співпраці з державними органами, гуманітарне обслуговування переселенців та надання прихистку.
Однак, під час дискусії було підкреслено необхідність декомунізації українських церков.
Заступниця голови Київської обласної військової адміністрації Жанна Осипенко зауважила, що на Київщині зареєстровано статути 1958 релігійних організацій, які входять до складу 39 релігійних управлінь та центрів. Також при КОДА є Обласна рада церков та релігійних організацій, до якої входить 19 структур.
«З перших днів повномасштабного вторгнення релігійні організації працювали спільно з державними органами та розв’язували гуманітарні питання, надавали волонтерську й капеланську, прихистки, забезпечували харчування для переселенців», — наголосила вона.
Митрополит Переяславський і Вишневський Православної церкви України Олександр (Драбинко) розповів, що наразі на Київщині відновлюється релігійне життя — багато вірян приходять на сповіді, у цілому храми наповнені людьми. Також духовність українців проявляється під час поховання військових, коли люди, попри приналежність до конфесії, стають перед ними на коліна та моляться. Водночас розвиток релігійного життя митрополит вбачає у формуванні прошарку капеланів, а також у діяльності українських священників за кордоном, які виконують гуманітарні місії, зокрема, охрещують вимушених переселенців.
Також під час зустрічі учасники конференції обговорили питання декомунізації українських церков. Заступник керывника ДЕСС Віктор Войналович підкреслив, що зараз постало питання й про духовну деколонізацію українського простору.
«Поряд із тим, що ми маємо сьогодні говорити про перспективи деокупованих територій і про завдання на тимчасово окупованих територій, ми також повинні опікуватися релігійним питання у ширшому форматі — говорити про духовну деколонізацію українського простору в цілому. Впливи російських православних ідеологій мали місце практично на всіх територіях України, тож спільними зусиллями ми маємо звільнятися від них», — сказав він.
Митрополит Олександр своєю чергою зауважив, приєднання і декомунізація православної церкви московського патріархату є одним із найважливіших завдань на Київщині.
«Маючи жорстку владну вертикаль, московський патріархат утримує духовенство від слідування за бажанням віруючих. Оскільки більшість громад, які висловлюють своє бажання приєднатися до помісної православної церкви, стримуються священниками МП, або священники відмовляються слідкувати за своїми вірянами, створюється певний дискомфорт і в адміністраціях, і взагалі в наших єпархіях, які є на території області. Бо люди звикли до священника. Він своєю поведінкою займає деструктивну позицію», — наголосив він.
За словами ректора Відкритого православного університету Святої Софії-Премудрості отця Георгія Коваленка, релігійні громади, які переходять до ПЦУ стикаються з тим, що інтер’єр церков залишає російські імперські символи. Саме тому процес декомунізації, на його думку, має стосуватися і внутрішнього вигляду церков, і назв храмів.
Учасники публічного обговорення актуалізували потребу координації спільних дій органів державної влади, релігійних організацій, громадського сектору у вирішенні нагальних завдань духовної деокупації тимчасово окупованих територій та духовної деколонізації українського релігійного простору.
