28 травня день пам’яті отців Першого Вселенського Собору у Ставропігії Вселенського Патріархату в Україні – Андріївському храмі Екзарх Вселенського Патріарха єпископ Команський Михаїл звершив Божественну Літургію у співслужінні архімандрита Кирила Говоруна.
Про це повідомляє Місія Ставропігія Вселенського патріархату в Україні.
Під час богослужіння були піднесені заупокійні прохання до Бога за полеглих воїнів ЗСУ та мирних жителів, вбитих загарбниками.
Сьогодні єпископ Команський Михаїл виголосив проповідь про дар радості, яким Бог обдаровує Своїх дітей. Архієрей зазначив, що Христос молиться про радість для Своїх учнів і заповідає їм цей дар Свого миру.
Екзарх підкреслив важливість радості в християнському житті і в євангельській проповіді. Адже саме радістю було наповнене служіння апостолів. Єпископ Команський радить шукати радість у молитві і спілкуванні з Богом, у виконанні Його волі. І розповсюджувати цю радість на ближніх, щоб стати променем надії для оточуючих.
У проповіді владика Вселенського патріархату побажав усім знайти джерело істинної радості в Бозі, щоб мати сили протистояти скорботі і труднощам.
Слова єпископа нагадали вірним, наскільки важливо плекати і передавати подарунок радості, яким Господь обдарує Своїх віруючих дітей.
Повний текст проповіді нижче.
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Дорогі друзі, читаючи сторінки Євангелія ми з вами можемо побачити дуже характерну рису, яку Господь постійно-постійно нам нагадує. Це про радість.
Не дарма, навіть сьогоднішнє Євангельське читання, ця преосвященицька молитва Господа Ісуса Христа, якою Він молився перед тим як піти на страждання, вона закінчується такими побажаннями. Син Божий, молиться до Бога Отця за нас із вами і благає Господа Бога Отця і каже: “Щоб, вони (Його учні і ми, в тому числі) мали радість Мою сповнену в собі”. Щоб ми з вами раділи.
Ось ця радість завжди наповнює серце віруючої людини завжди. Від спілкування з Богом, від молитви, щирої молитви, від участі в Таїнствах, тому що саме так ми щиро переживаємо явлення Бога в нашому житті. Одкровення для кожного з нас. Ми знаємо, що християнська аскетика закликає каятись із сльозами за свої гріхи, молитись. Ми памʼятаємо приклад апостола Петра, який до кінця життя, за переданням, плакав і розкаювався, що відрікся від Христа Спасителя. Все це дійсно так. Це добре, але ж не вічно плакати. Треба і радіти. Радіти від того, що ми усиновлені Богом. Радіти від того, що Господь нас викупив, радіти від того, що Господь нас спас, воскресив нас з собою.
І навіть свято Вознесіння, яке ми з вами святкували на цьому тижні, це привід для радості від усвідомлення того, що людську природу Христос посадив на престол Божий в Своїй Особі. Бог не залишає нас, завжди з нами. І у яких би важких обставинах ми не були, завжди поруч із нами. А в Причасті і Сам оселяється в нас. То хіба будемо ми не радіти, якщо з нами сам Господь.
Звісно, бувають і такі моменти, коли людина відступає від Бога. І тоді вона розуміє, кається, повертається до Нього, плаче. Господь приймає, відкриває Свої обійми. Хіба ж ми будемо продовжувати плакати? Не дарма саме на свято Воскресіння Христового читається слово Івана Золотоустого, в якому знову ж таки стверджується: “Бо Владика милосердний. Він приймає останнього, як і першого. Він задовольняє однаково і того, хто спізнився, і того, хто працює від ранку. І останнього він милує і про першого дбає; і тому щедро дає і цього обдаровує. І вчинки він приймає, і наміри вітає; І зроблене шанує, і щирі бажання він хвалить.
Ось тому й увійдіть усі в радість Господа свого, і перші й останні прийміть однаково нагороду! Багаті й бідні веселіться разом! Витривалі й недбайливі шануйте цей день! Звеселіться сьогодні ті, що постили, і ті, що не постили! Господня трапеза готова – розкошуйте всі! Пасха свята – нехай ніхто не виходить голодний! Усі відживляйтеся святом віри, всі споживайте з багатства Божої доброти!”. І ми радіємо, бо Воскрес Христос.
І саме ось ця проповідь про воскресіння Христове, була центральною темою проповіді апостольської. Тою радістю, яку апостоли несли в світ, і підтримували людей. Багато було зневірених, багато було засмучених, які вже впадали у відчай, бо всі очікували Месію. І тут приходять апостоли і розповідають, що Христос Месія не тільки прийшов, а й воскрес.
Все вже звершено. Людині залишається тільки долучитись до того, що Господь вже подарував. Але завжди є але. Часом читаючи Євангеліє, ми можемо почати сприймати те, про що там розповідається трохи відсторонено. Але пам’ятаймо, що ця книга стосується кожного з нас безпосередньо. Незважаючи, чи то священнослужитель, чи мирянин, для кожної людини святе Євангеліє є безпомильним дороговказом до Бога і до радості спілкування з Ним.
І ось, коли ми читаємо цю святу Книгу, живемо згідно з словами Господніми, коли ми просимо в Бога в молитві допомоги. Коли ми отримуємо допомогу. Коли ми радіємо від спілкування з Богом, ми долучаємось до тої радісної благодаті.
І чи понесемо ми цю радісну звістку, як апостоли, через своє життя до інших людей, залежить від нас. Зустрічаючись із нами, як із християнами, що побачить людина? Чи вона побачить надію, радість, чи вона побачить якусь засмучену особу, пригнічену, депресивну, з якою не можна ні про що поговорити.
Отже пам’ятаймо: і ми з вами покликані бути такими ж апостолами, які несуть радість Божественного слова, а щоб нести радість комусь, треба її самому мати. І це ми можемо отримати щиро молячись, намагаючись жити по заповідям Господнім. Тоді благодать Божа, входить в наше серце, ще більше наповнює нас, і тоді ми можемо поділитись цією радістю з іншими.
Памʼятаймо, що допомогти людині можна не тільки взявши участь у якихось її матеріальних потребах. Допомогти людині можна навіть просто добрим словом. Вислухавши її, підтримавши, посміхнувшись, навіть нічого не кажучи. Це же може підтримати людину. Принести їй радість.
Так ось основною рисою в спілкуванні з Богом є ось та радість. Бережімо її, плекаймо її. Намагаймося, щоб в нашому житті, під час нашої молитви і ходіння до Церкви і молитви вдома, ця радість була в нашому серці, щоб ми і самі нею зігрівались і могли вділити її іншим. Хай Господь береже всіх нас.”
