Деркач та його плівки: Про спецоперацію РФ із втручання у президентські вибори США

Про «плівки Деркача» уперше заговорили після прес-конференції Андрія Деркача, яка відбулась 19 травня 2020 року. Депутат Верховної Ради України запросив журналістів, щоб надати їм аудіозаписи переговорів Джо Байдена та Петра Порошенка, які нібито свідчили про зв’язки американської допомоги Україні та «розслідування корупції у компанії Burisma».
На аудіозаписах люди з голосами Джо Байдена та Петра Порошенка обговорювали можливий розвал парламентської коаліції в Україні і отримання 1 млрд доларів США нібито в обмін на припинення розслідування корупційних дій компанії Burisma, посаду у якій обіймає син Джо Байдена.

В Україні прес-конференція отримала резонанс в основному завдяки реакції на неї ряду офіційних осіб. Так, народний депутат від фракції «Слуга народу» Олександр Качура, тісно пов’язаний із партією кума Путіна Віктора Медведчука «Український вибір», виступив із ініціативою створення тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з приводу «плівок Деркача». Президент Володимир Зеленський також прокоментував ситуацію, заявивши, що кваліфікувати ці плівки мають правоохоронці. Справою терміново зайнялася Генеральна прокуратура України. Петро Порошенко й офійціні представники Джо Байдена зайняли ту саму позицію, яку продовжують зберігати і зараз: а саме, що плівки – явна фальсифікація.
У США «плівки» визвали доволі великий резонанс, потрапивши у мейнстрім обговорення політичними медіа. Аудіозаписи прокоментували найбільші американські ЗМІ – зробивши ремарки про сумнівне їх походження та про ФСБшне минуле Андрія Деркача. Журналістка канала One America News Шанель Ріон (Chanel Rion) навіть виступила з заявою, що теж має у розпорядженні такі аудіозаписи і передає їх для перевірки міжнародному журналістському товариству.
Наступна серія «плівок Деркача» побачила світ на черговій прес-конференції, яку народний депутат провів 22 червня разом із колишнім високопоставленим співробітником Генеральної прокуратури України Костянтином Куликом. Анонсувалась прес-конференція як нові докази «міжнародної корупції і зовнішнього управління Україною».
Третя серія плівок була опублікована на Facebook-сторінці Андрія Деркача і містила нібито розмову Петра Порошенка та Володимира Путіна у 2015 році. Розмова викликала великий резонанс у соцмережах, тому що на записі голос Порошенка веде розмову достатньо ввічливо та компліментарно, ніби Путін не є уособленням російської агресії проти України, а є черговим міжнародним партнером. Петро Порошенко та його прихильники в черговий раз назвали записи фейком.
Особлива важливість «плівок Деркача» пов’язана з тим, що вони серйозно вплинули на україно-американські стосунки та серйозно обговорюються американськими політиками найвищого рівня. Саме тому ми провели власне розслідування усіх обставин справи, враховуючи походження цих записів, розповсюдження їх у медіа, надійність ньюзмейкерів та правдоподібність контенту, який міститься у записах. Під час роботи ми проінтерв’ювали десятки людей в Україні та за її межами. Наші висновки, засновані на публічній та, частково, закритій інформації, ви побачите нижче.

NabuLeaks та Шанель Ріон: звідки взялися аудіозаписи?

Ми приділили особливу увагу питанню походження аудіозаписів. Кількість пояснень походження матеріалів надзвичайно велика. У контексті першоджерела плівок сам Деркач згадує сайт nabu-leaks.com та канал nabu-leaks на YouTube, пов’язаний із сайтом. Назва сайту відсилає до Національного антикорупційного бюро України та Wikileaks. Крім «плівок Деркача», на сайті містяться матеріали часів кампанії Деркача 2016 року з «доказами» нібито втручання США у роботу НАБУ. Сайт розрахований на американську аудиторію та майорить банерами про корупцію у Демократичній партії у США. Незважаючи на це, сайт створений українцями та в Україні. Про це, між іншим, свідчать дані про регістратора домена.

Сайт nabu-leaks.com написаний на движку WordPress з українською локалізацією. Меню сайта створено українською. Воно навіть не переключається на англійську, тому серфінг для англомовних користувачів був би дуже ускладненим. Заходи з IP різних країн дають один і той же результат: україномовне меню за замовчуванням.

Час, судячи з дат публікацій, теж встановлений як київський (у WordPress є можливість вказувати час сайту). Чому це важливо, ми пояснимо нижче.
Переклади документів, опубліковані на сайті, виконані неносіями англійської (наприклад, засилля конструкцій з багатьма «of» у назвах держорганів). Деінде, особливо у ранніх публікаціях, перекладів немає взагалі, у тому числі, і перекладів документів або інтерв’ю. У свіжіших публікаціях ситуація вирівнялась, але і матеріалів публікується не так багато, як раніше.
Кому належить сайт – загадка. Розділ «Про нас» nabu-leaks.com існує тільки в українській версії і не містить подробиць про власника сайту. У матеріалах сайту теж постійна плутанина – то творці сайту називають себе «журналістами-розслідувачами», то дають пряму мову Андрія Деркача без поміток, які вказували б на цитування. Товариство українських журналістів дуже тісне і має горизонтальні зв’язки, але про свою близькість до цього проєкта ніхто не заявив. У сукупності зі стилем його ведення, це дає підставу припустити, що жодні журналісти на мають до нього відношення. Мова йде про неякісну мімікрію під «міжнародний журналістський сайт».

Джерело – сайт nabu-leaks.com
Жодна мімікрія не може приховати явний зв’язок сайту nabu-leaks.com із Андрієм Деркачем. Повний текст прес-конференції Деркача публікується на nabu-leaks.com за декілька хвилин до початку чергової прес-конференції Деркача. На самій прес-конференції Деркач читає той самий текст, який опублікований на сайті nabu-leaks.com, показує картинки та відео, опубліковані на сайті і на каналі NABUleaks на YouTube. Це виглядає як типовий алгоритм: Андрій Деркач анонсує пресконференцію, орендує приміщення, потім заливає відео на YouTube-канал NABUleaks, потім публікує текст пресконференції, а потім Деркач його зачитує. Таким чином, неможливо сказати, що NABUleaks публікує якісь дані, а Андрій Деркач їх знаходить та оприлюднює. Ні: проєкт NABUleaks – інтернет-майданчик, який керується Андрієм Деркачем або координується з одного центра з Деркачем.
Це вступає у повне протиріччя із публічним твердженнями самого Деркача. Він намагається представити справу так, нібито є незалежні журналісти із незалежного джерела, які надають матеріали у ЗМІ, а він, народний депутат Андрій Деркач, просто це висвітлює і тому не береться відповідати на питання про походження та першоджерело цих матеріалів.

Тим не менш, на Facebook-сторінці Деркача за 2019 рік чітко видно, як Деркач промоутує проєкт NABUleaks, розповсюджує їх презентації та викладає на своєму Google-дисці оригінали (!) документів, розміщених на NABUleaks, у якості кращій, ніж на самому сайті NABUleaks.

Сам Андрій Деркач говорить, що документи на NABUleaks він «виявляє».

Проте, факти, наведені вище, свідчать, що це не так, і що проєкт NABUleaks – це ширма для самого Андрія Деркача, яка управляється безпосередньо ним, або яка управляється з одного центру з ним.
Крім Андрія Деркача і NABUleaks, є ще лише одна людина, яка стверджує, що вона має записи переговорів. Ця людина – журналістка канала One America News Шанель Ріон (Chanel Rion).
Сама Шанель Ріон стверджує, що у неї п’ять (у інших місцях – десять) годин записів розмов Порошенка та Байдена, включаючи приватні розмови. При тому ці п’ять годин – це окрім та и понад того, що оприлюднено на NABUleaks. На скріншоті лист, який Ріон надсилала команді Байдена.

У своєму етері від 20 червня 2020 року Шанель Ріон анонсує публікацію цих записів після веріфікації та перевірки журналістами-розслідувачами впродовж літа та осені перед виборами у США. Одночасно вона каже, що записи уже веріфіковані людиною із оточення Порошенка, яка була присутня при деяких розмовах. А записи передали їй нібито із Департаменту Державної охорони Президента України: «coming from Ukrainian secret service and separately confirmed by a source who was present during some of these recordings» (https://www.youtube.com/watch?v=30FLGbe_VN0, або https://www.bitchute.com/video/E96UkurvYxyM/).
Тим не меш, Шанель Ріон не оперує цими нібито існуючими великими записами або даними з них, не публікує їх або розшифровки, не розповідає, про що саме ці записи. Вона завжди оперує тільки тими записами, які ВЖЕ опубліковані на NABUleaks та презентовані Андрієм Деркачем.

Ми не знайшли жодного запису, який би оприлюднила сама Ріон, і який би не опублікував Андрій Деркач. При цьому публікує вона не оригінальні матеріали, що було б логічно, а бере контент з сайту NABUleaks. Наприклад, етер Шанель Ріон від 20 червня з анонсом майбутніх зливів після перевірки їх міжнародними журналістами-розслідувачами побудований на записах, презентованих Деркачем на прес-конференції від 19 травня. Аудіо для етеру Шанель Ріон взяла прямо з канала NABUleaks.

Вже за два дні після етеру з анонсом майбутніх розслідувань від Ріон, 22 червня, Андрій Деркач на прес-конференції оприлюднює нові записи. Якщо версія Ріон і відповідає дійсності, та її незалежно від Деркача інформують певні джерела із управління державної охорони Президента України, то ті ж самі джерела просять її анонсувати і синхронізувати дії з Андрієм Деркачем, а самій їй забороняють публікувати матеріали. Також залишається незрозумілим, чому Шанель Ріон охоче публікує неперевірені матеріали NABUleaks/Андрія Деркача, які вони вже виклали – і боїться публікувати інші, теж неперевірені матеріали, надіслані їй невідомими інвестігаторами.
Усе це виглядає так, що Шанель Ріон нічого не веріфікує та сліпо довіряє інформації від пов’заного із Деркачем проєкта NABUleaks, або ж і Деркача, і Шанель Ріон інформує якесь третє джерело. Отже, вважати її першоджерелом інформації неможливо.
Нам залишається тільки зробити висновок: публічним першоджерелом усіх записів є Андрій Деркач, а непублічним – або він сам, або афільовані з ним невстановлені особи, які не є журналістами. Заяви та свідчення інших можливих джерел або є вкрай сумнівними (як у випадку із Шанель Ріон), або мають характер штучно сконструйованих та афільованих з Деркачем (як у випадку з NABUleaks).

Хто такий Андрій Деркач

Публічної інформації про життя та минуле народного депутата Андрія Деркача дуже багато. Він представник династії радянських спецслужбістів. Його батько, голова СБУ часів Леоніда Кучми і фігурант «плівок Гонгадзе» Леонід Деркач, у 1973 році завершив вищі курси КДБ СРСР. Сам Андрій Деркач у 1993 році закінчив Академію ФСБ РФ, тема його дипломної роботи – «Організація та проведення зустрічей із негласною агентурою».
З 1998 року Андрій Деркач – беззмінний депутат Верховної Ради України, який послідовно змінював партії Леоніда Кучми на партію Віктора Януковича, а місце у партійному списку – на мандат мажоритарника від Сумської області. Була лише одна коротка перерва: під час прем’єрства Януковича у 2006 році Деркач ненадовго обійняв посаду голови найбільшої енергетичної компанії України НАЕК «Енергоатом», але невдовзі, вже у 2007 році, повернувся до Верховної Ради. Зараз Деркач – депутат Верховної Ради України, обраний у Сумській області, багато років він створює та опікується депутатською фракцією «Воля народу» у Сумській обласній раді.
Андрій Деркач – яскравий проросійський політик, що критикує «зовнішнє управління Україною зі сторони Заходу». Своїх симпатій до СРСР, Росії та її спецслужб не приховує. Крім дипломної роботи, Андрій Деркач написав і декілька книг. Серед них – «Україна та Росія: Випробування дружбою». Дружба з Росією – улюблена тема Деркача. У свій час він навіть заснував у парламенті депутатське об’єднання «У Європу разом із Росією», секретарем якого став одіозний борець із українською мовою Дмитро Табачник.
Окремої уваги заслуговує місце Андрія Деркача серед друзів Російської православної церкви. Про роль Деркача свідчить такий красномовний факт: у 2004 році він був єдиним політиком, який брав участь у чаюванні Володимира Путіна у мітрополіта Володимира, коли президент РФ відвідував Києво-Печерську лавру. У січні 2009 року Андрій Деркач був одним з небагатьох мирян – делегатів Помісного собору православної церкви, яким дозволили взяти участь у виборах патріарха РПЦ (переміг на тих виборах патріарх Кирило – майбутній ідеолог «руського миру»). Із вересня 2018 року Деркач став одним з підписантів листа до Вселенського патріарха Варфоломея із вимогою відтермінувати надання томоса Українській православній церкві і зберегти її стосунки з Московським патріархатом РПЦ.

Фото народного депутата Деркача з його Facebook-сторінки, абревіатура КДБ (рос. КГБ) обігрується у дусі протистояння західним «грантоїдам»
Скандал з «плівками Байдена» для Деркача не перший. У грудні 2019 року він вже виступав із сенсаційними документами. На пресконференції, заявленій як викриття діяльності НАК «Нафтогаз» (з 2014 року Деркач систематично викриває «Нафтогаз»), Деркач неочікувано оприлюднив нібито власноруч написану українським міліардером Віктором Пінчуком «агентурну розписку» для КДБ. За словами Деркача, Віктор Пінчук співпрацювал із КДБ під оперативним псевдонімом «Валерій». «Розписка Пінчука» викликала подвійну реакцію в українському суспільстві: більша частина визнала Андрія Деркача явним брехуном і фріком та перестала сприймати серйозно будь-яку інформацію, яку він оприлюднює. Менша частина сприйняла заяву депутата серйозно, але, оскільки таку розписку можна отримати тільки від ФСБ (оскільки в українських архівах подібні документи відсутні), Деркача назвали російським шпигуном.
Чи дійсно Андрій Деркач пов’язан з Росією, або просто безкорисливо любить її здалеку?
Часті поїздки народного депутата до Росії стали предметом зацікавленості у ЗМІ, які опублікували графік візитів Андрія Деркача до РФ. Наша перевірка засвідчила, що ці дані відповідають дійсності.
Графік поїздок Андрія Деркача до Росії (джерело  – https://from-ua.com/news/560808-deputat-andrei-derkach-ezdit-v-moskvu-kak-na-rabotu.html):

Особливо цікаві 2014 та 2015 роки, коли Андрій Деркач вважав своїм обов’язком відвідувати Росію 5-6 разів на рік, не маючи та ані офіційних бізнес-інтересів, ані найближчих родичів. Перевалочною базою для таких польотів виступав Мінськ – нагадаємо, що перельоти з України до Росії з початку агресії проти України заборонені. З 2019 року Деркач повністю змінив свої географічні вподобання та почав літати виключно до Польщі. Ці візити могли б зацікавити Агентство внутрішньої безпеки Польщі, враховуючи їхню частоту та тривалість, але, можливо, разгадка простіша: Деркач продовжує літати до Росії, але вже не через Білорусь, а через Польщу.
За нашими даними, незважаючи на відсутність офіційних економічних інтересів у Росії, У Деркача вони все ж таки є, і дуже суттєві. Маючи у розпорядженні сильну фракцію в облраді, Андрій Деркач зосередив свою владу на півночі Сумської області у районі смт Глухово.
У самому Глухові він довів свою владу майжу до диктаторської. Як каже сумський активіст Віктор Бобиренко, «Північніше річки Сейм у Сумській області і кочегара в сільську школу не призначать без клятви вірності царственному дому». Громадянська мережа «ОПОРА» так охарактеризувала округ: «Найбільш впливовим політиком в окрузі є А. Деркач – він і його представники (наприклад, керівник групи «Воля народу» в обласній раді О .Бояринцев, глухівський мер Ю. Бурлака) повністю контролюють політичні процеси в окрузі». Північ Сумської області не відрізняється потужною економікою, проте для посилення там можуть бути свої причини. Перша – це контрабанда, якою сумнозвістний Глухівський район. Звісно, контрабанда неможлива без зв’язків із прикордонною службою РФ, яка входить до ФСБ РФ. У причетності до контрабанди Андрія Деркача звинувачують як сумські активісти, так і мер Глухова Мішель Терещенко.
Друга причина менш відома. У Глухівському районі Сумської області знаходиться унікальне Баницьке родовище кварцитів. Тут видобовують високоякісну сировину для виробництва кремнія, який використовується у російській оборонній промисловості. Нещодавнє розслідування програми «Схеми. Корупція в деталях» на «Радіо Свобода» виявило, що основним споживачем кварцитової сировини із Глухівського району є російська оборонна промисловість. ТОВ «Глухівський кар’єр кварцитів», що займається видобуванням на Баницькому родовищі, належить кіпрській компанії United Company Rusal Silicon Limited, що входить до групи «РУСАЛ» російського мільярдера, друга Путіна, який знаходиться під санкціями США Олега Дерипаски.
За інформацією «Схем», половина видобутої на Глухівському кар’єрі сировини надходить російським компаніям Олега Дерипаски, ще половина – компаніям іншого російського мільярдера, Володимира Лісіна. Компанія Дерипаски «Кремній-Урал», ймовірно, використовує кварцитову сировину для потреб оборонної промисловості Росії, зокрема, для потреб ВАТ «Конструкторське бюро приладобудування ім. академіка А. Г. Шипунова», що виробляє високоточну техніку для ЗС РФ.

Джерело – програма «Схеми. Корупція в деталях» на «Радіо Свобода»
Родина Деркачів давно і добре знайома з Олегом Дерипаскою. «Заходити на МГЗ (Миколаєвський глиноземний завод – ІН.) Дерипасці допомагав син голови СБУ, народний депутат Андрій Деркач», – пише російський Forbes. Як повідомляли ЗМІ, у 1999 році після зустрічі за участю Андрія Деркача та Олега Дерипаски, директор Миколаївського глиноземного заводу був звільнений на підставі «секретних матеріалів СБУ», а новим директором став ставленик «Сибірського алюмінію» Михайло Столяров.
Згідно інсайдів InformNapalm зі своїх джерел з Служби Безпеки України, саме депутат від Сумської області Андрій Деркач, який щільно контролює Глухівський район, є партнером Дерипаски з кварцитового кар’єру. Завдяки втручанню народного депутата та його політичним домовленностям, ліцензія на видобуток кварциту не була відкликана, незважаючи на явний зв’язок із російською оборонкою під час війни. Жодних питань у місцевої влади до кар’єра теж не виникає, незважаючи на те, що деякий час з 2012 до 2013 року видобуток проводився на напівзаконних підставах і викликав питання правоохоронних органів, особливо у 2016 році. За версією слідства, нанесені збитки у розмірі 183, 3 млн гривень – і тим не менш, завдяки заступництву Деркача жодних питань місцева влада та облрада не підняли. Питанням Глухівського кар’єру, за нашою інформацією, займається не тільки сам Деркач, але і залежні від нього депутати з фракції «Воля народу» Сумської облради, зокрема, голова фракції Олег Бояринцев. Законодавчі ініціативи Деркача теж видають його зацікавленість у Глухівському кар’єрі – так, він подавав проєкт постанови Верховної Ради про недопущення зменшення повноважень місцевих рад у сфері надання дозволів на землекористування.
Таким чином, Андрій Деркач – людина, яка не просто публічно висловлює прихильність до дружби з Росією, а й має міцні російські зв’язки як по лінії Олега Дерипаски, так і по лінії РПЦ. Постійна робота Андрія Деркача за ключовими напрямами російського порядку денного в Україні – «викриття американського впливу на Україну», «боротьба з прозахідними грантовими організаціями», «боротьба з Нафтогазом», «боротьба з НАБУ» – тільки доповнює образ російського агента впливу в Україні, який постійно координує свою діяльність зі спецслужбами РФ, і, ймовірно, залишається їх штатним працівником після закінчення Академії ФСБ.

Партнер Деркача по спецоперації Костянтин Кулик

Ще одна людина, яка напряму задіяна у публікації «плівок Деркача» – Костянтин Кулик. На пресконференції Андрія Деркача 22 червня Костянтин Кулик підтвердив зміст «плівок», розповів, що нібито «у серпні 2019 року мені надійшла інформація про те, що [ексміністр екології України Микола] Злочевський виділив $50 млн для закриття кримінальних справ, пов’язаних з діяльністю компанії Burisma». Таким чином, Кулик став єдиним «свідком» того, що плівки Деркача мають хоч якесь відношення до дійсності.
Ім’я Костянтина Кулика в Україні добре відомо. Звільнений у грудні 2019 року викопоставлений співробітник генеральної прокуратури України (заступник начальника департамента міжнародно-правової співпраці) став фігурантом низки скандалів, у тому числі міжнародних. В основному вони пов’язані із намаганням Кулика розкрутити справи, пов’язані з кандидатом у президенти США Джо Байденом та компанією Burisma. Низка ЗМІ в Україні називають його ставлеником Віктора Шокіна (при якому він потрапив до прокуратури), Юрія Луценка та Петра Порошенка, незважаючи на те, що у розпал президентських виборів 2019 року Костянтин Кулик публічно звинуватив п’ятого президента України у втручанні у справу Сергія Курченко, одіозного бізнесмена з оточення Віктора Януковича. Порошенко, у свою чергу, заявив, що Кулик «отримав наказ від Коломойського, з юристом якого зустрічався у Відні, зрадив присязі та порушив закон».
Чия людина Кулик насправді – питання, відповідь на яке може прояснити інша частина його біографії. Костянтин Кулик – кум і бізнес-партнер загиблого у 2016 році сепаратиста Євгенія Жиліна, командувача харьківського злочинного угрупування «Оплот». Варто нагадати, що очільником донецького відділення «Оплоту» був вбитий у 2018 році лідер бойовиків терористичної організації «ДНР» Олександр Захарченко. Кулик знайомий з Жиліним як мінімум із середини 2000-х років. Їх пов’язували ділові стосунки: так, у січні 2014 року мати Костянтина Кулика і компанії Євгена Жилина поручилися власним майном за кредит у 15 млн гривень (на той час більше 2 млн доларів США) для новоствореної фірми у «Фінбанку». Фірма була ліквідована, гроші банку не повернули, а заарештоване майно Жиліна та Кулика було виведено з-під арешту на підставі підробних документів. Заставне майно, отримане в результаті такої операції, мати Кулика подарувала синові. Таким чином, зв’язок Кулика з Жиліним був дуже істотним.
«Оплот» був створений у 2010 році, одразу виділившись у позиціонуванні серед інших злочинних угрупувань Харкова: головною метою батальйону була «протидія героїзації ОУН-УПА», а його склад у 350 осіб на порядок перевищував максимальні можливості звичайної банди. Заяви Жиліна в інтерв’ю «Українській правді» про те, що у нього «завжди звідкісь брались грощі», за нашою оцінкою – визнання у фінансуванні із зовнішніх джерел. За кілька речень у тому ж інтерв’ю Жилін повідомляє, що розвідувальна діяльність Росії в Україні – це нормальна і навіть потрібна практика, оскільки мова йде про братські народи. За оцінкою InformNapalm, «Оплот» Євгена Жиліна створювався і діяв на території України як диверсійна група «глибокого залягання», яка завжди готова відкрито перейти на бік Росії – що і відбулося у 2014 році після початку російської агресії. «Оплот» несе відповідальність за ряд терактів та викрадень активістів українського Майдану, а після вторгнення на Донбасі «Оплот» перетворився на батальйон терористичної організації «ДНР».
Незважаючи на це, Кулик зберіг зв’язок із Жиліним і після війни. У ЗМІ оприлюднювали переписку Жиліна та Кулика, датовану вже 2016 роком. Український прокурор та ватажок проросійських терористів нібито обговорювали проведення спецоперації із звільнення проросійського діяча Олександра Кацуби (сьогодні Кацуба на волі, і, за словами Володимира Бойка, що співпадають з інформацією InformNapalm, є головним донором проросійської партії Шарія). InformNapalm не може верифікувати цю інформацію, але вважає її правдоподібною, враховуючи деякі деталі та подробиці переписки.
Складається враження, що Кулик історично близький не тільки до Юрія Луценка та інших державних діячів з команди Петра Порошенка, але й до російських спецслужб. Як така людина могла опинитися у Генеральній прокуратурі – питання риторичне, враховуючи великий вплив російських спецслужб та агентів впливу у пострадянській Україні. Так чи інакше, якщо б інтерес Кулика до американських справ був би йому нав’язаний Юрієм Луценком, то навряд чи рік потому після свого звільнення Кулик би ходив на пресконференції Деркача та відчайдушно намагався вплинути на вибори у США. Схоже, інтерес Кулика до виборів у США пов’язаний зовсім не з Луценком, Порошенком чи Шокіним, а з іншими факторами.

Інформаційна хвиля в Україні

Специфіка розповсюдження інформації про «плівки Деркача» вказує на те, що це злагоджена операція, яка координується з єдиного центру. Для російських інформаційних спецоперацій в Україні характерна злагодженність та синхонність дій українських медіа, російських ЗМІ, експертів в Україні та експертів за межами країни. Після першої публікації «плівок Деркача» про переговори Джо Байдена та Петра Порошенка, були одночасно та злагоджено включені усі ці інструменти, озброєні одною низкою тез. У тому числі:

1. Працюючий в Україні під керівництвом кума Путіна Віктора Медведчука медіахолдинг: телеканали 112, ZIK та NewsOne. Тут же пригадаємо проросійський канал «Наш», який не належить Медведчуку та контролюється народним екс-депутатом Євгеном Муравйовим.
2. Російські медіа, що спецілізуються на висвітенні українського порядку денного у кремлівському ключі: Russia Today, RuBaltic.Ru, EADaily, «Московский Комсомолец», «Газета.Ру», «Украина.Ру», Федеральне агентство новин та багато інших.
3. Експерти, які вступили у справу синхронно: пов’язані з Медведчуком віце-президент Фонда розвитку сучасної дипломатії Дмитро Перлін та журналіст Олександр Зубченко; одеський журналіст, ексглавред сайту «Інфоцентр» Віталій Діденко (отримав три роки за сепаратизм та зберігання наркотиків); журналіст та політичний аналітик Павло Карназицький (публічно визнавав, що був завербований КДБ, видворений з України у 2019 році рішенням СБУ); одеський журналіст Артем Бузіла (засуджений українським судом за сепаратизм, зараз перебуває у Москві); політолог та голова Кримської релігійної громадської організації «Центр політичної просвіти» Іван Мезюхо – штатний «експерт» Russia Today; голова Фонду вивчення США імені Франкліна Рузвельта у МДУ Юрій Рогульов; одіозний ексдепутат «Партії Регіонів» Олег Царьов та багато інших.

Незважаючи на загальну для них тезу «Ми і раніше знали, що Україна під керівництвом США», проросійські та росіські медіа та експерти, які традиційно беруть участь у інформаційній війні проти України, виявили велику зацікавленість до плівок і впродовж 1-2 днів синхронно видали публікації з однаковими меседжами. До речі, звичайні українські медіа були менш зацікавлені: після публікації «розписки агента КДБ Віктора Пінчука», у Деркача склалася стійка репутація фріка, і він не є надійним джерелом для українських ЗМІ.
А ось третій, липневий вихід Деркача із записами розмов Путіна та Порошенка викликав більший інтерес українських медіа (в основному завдяки публічній реакції Петра Порошенка), але чомусь практично не зацікавив ЗМІ, які були перераховані вище. Наш аналіз свідчить про те, що медійний вихлоп від третьої серії аудіозаписів у рази менший. Розгадка проста: третя серія «плівок Деркача» ніяк не пов’язана з майбутніми виборами у США, і вкладати сили у її розкрутку не було команди.
З аналізу інформаційного простору ми можемо зробити висновок, що вся хвиля штучного інтересу проросійських «бойових листків» до плівок Деркача стала прелюдією до переноса матеріалу на американський грунт. Аналогічним чином були задіяні експерти та журналісти, які раніше брали участь у інформаційних спецопераціях РФ у США. У першу чергу, це Russia Today. Крім Russia Today, включилися уже названа вище Шанель Ріон; політолог з університета Оттави Іван Качановський; професор Лукас Лерос з Federal University of Rio de Janeiro та багато інших.
Таким чином, у інформаційній спецоперації з першої серії викриттів Андрія Деркача брав участь весь пул постійних учасників російських інформаційних війн – в Україні, Росії, США та у всьому світі. Ми пов’язуємо таку активність саме із фігурою Джо Байдена – учасника президентських виборів у США 2020 року, а також із бажанням ЗМІ, які були названі вище, дискредитувати його або справити тиск на нього, звинувачуючи у корупційних діях в Україні.

Питання достовірності плівок

Зараз, коли ми окреслили канву та механіку цієї інформаційної спецоперації, а також її основних учасників, залишається єдине питання: чи автентичні самі плівки?
Формат, у якому опубліковані «плівки Деркача», унеможливлює оцінити їх автентичність. Цифровий запис, перевикадений на YouTube, може бути скомпільований навіть по одному слову, або повністю сфальсифікований за допомогою програм комп’ютерної обробки голосу. Навіть програми, доступні звичайному користувачу, дають уявлення про вражаючі можливості комп’ютерної обробки голосу – приклади можна побачити тут.
Тому зазвичай, якщо записи автентичні, публікується одразу весь масив і незалежним експертам надається аналоговий первинник. Саме таким чином діють InformNapalm та інші групи дослідників, коли їм потрапляє у руки великий масив закритої інформації. Оцінити автентичність (тобто відсутність монтажу та комп’ютерної обробки) цифрових даних, враховуючи сьогоднішній рівень технологій, неможливо, в принципі. Андрій Деркач публікує виключно цифрові записи, при тому, частинами, і не надає масива первинних аналогових записів. Таким чином, його дії заздалегідь не схожі на оприлюднення автентичної секретної інформації, а схожі на популяризацію змонтованого фейка.
Версія походження записів непрозора і не витримує критики. За словами самого Андрія Деркача, записи отримані ним від «незалежних журналістів». Ні в Україні, ні за її кордонами немає журналістів, які могли б отримати записи із кабінета Президента. Це можуть зробити тільки спецслужби. Більш того: вочевидь, якби журналісти мали у своєму розпорядженні такі записи і не сумнівались би в їхній автентичності, то вони б оприлюднили їх самостійно, без Деркача та NABUleaks.
Звідки у Деркача можуть бути автентичні записи з кабінета Порошенка? Судячи із записів, тільки від самого Порошенка: у першому записі, яка нібито відтворює телефонну розмову Порошенка та Байдена, чутно, що Порошенко говорить в кабінеті, а Байден відповідає по телефону. Неможливо припустити, щоб у кабінеті Порошенка системно вівся аудіозапис, про який нікому б не було відомо. Те, що записи зберігалися в Адміністрації Президента України, і були передані комусь після перемоги Зеленського, також навряд чи можливо: під час уходу з посади Петро Порошенко вкрай прискіпливо зачистив усю зайву інформацію, і навіть був обвинувачений новопризначеним секретарем РНБО Олександром Данилюком у тому, що самовільно забрав із собою обладнання «ситуаційної кімнати» в Адміністрації Президента. Крім того, сам Порошенко спростовує прослуховування, а оприлюднення «плівок Деркача» політично йому вкрай невигідно: записи, що оприлюднювалися, його явно дискредитують, що напередодні місцевих виборів в Україні дуже шкідливо для Порошенка та його партії «Європейська Солідарність».
Після другої серії «плівок Деркача», а саме після публікації розмови Порошенка з Путіним, конспірологічна версія про те, що Порошенко нібито передав реальні записи Деркачу, може не обговорюватися: неможливо, щоб Порошенко передав комусь такий компромат на себе.
Проте, можлива інша версія. Плівки Деркача могли бути змонтовані на базі вихідних записів з трьох груп аудіопервинників: «Голос Петра Порошенка, який розмовляє англійською у закритому приміщенні» (записи могли бути отримані будь-яким українським або іноземним діячем або журналістом під час офіційного чи неофіційного спілкування з Порошенком), «Голос Джо Байдена, який говорить по телефону» (записи могли бути отримані будь-яким журналістом чи виборцем у США), «Голос Володимира Путіна, який говорить по телефону» (записи голоса Путіна по телефону доступні в Інтернеті, а також можуть бути отримані у адміністрації президента РФ).
Зусилля з компілювання підробки і її розпосвюдження значно перевищують можливості Деркача і його піарників або журналістів. Ми вважаємо, що такий обсяг роботи зі створення фальшивки доступний тільки спецслужбі, яка довго та кропітко готує інформаційні спецоперації.

Висновки

Під час вивчення відкритих даних та інформації із власних джерел InformNapalm, ми за сукупністю фактів констатуємо:

1. «Плівки Деркача» існують тільки у цифровому вигляді, що позбавляє сенсу розмови про їх автентичність та справжність. Деркач вже не вперше публікує фейкові документи – див., напр., «розписку Віктора Пінчука».
2. У своїх поясненнях, звідки в нього могли взятися ці аудіозаписи, Деркач вступає у протиріччя із самим собою та говорить неправду. Усі інші джерела, які претендують на наявність у них «записів» (зокрема, американська журналістка Шанель Ріон) на перевірку використовують у якості першоджерела підконтрольний Деркачу сайт NABU Leaks.
3. Андрій Деркач – агент впливу РФ в Україні. Він пов’язаний із Росією та її спецслужбами цілою низкою міцних та актуальних стосунків: комерційних, по лінії Олега Дерипаски, і особистих, по лінії батька, а також суспільно-політичних, по лінії РПЦ.
4. Інші партнери Деркача по спецоперації, зокрема, Костянтин Кулик, також пов’язані з РФ та її діяльністю із розгортання диверсійно-розвідувальної мережі в Україні.
5. Інформаційна спецоперація «плівки Деркача» націлена не на внутрішньоукраїнські процеси, а на втручання у президентську кампанію у США 2020 року.

Враховуючи усе, сказане вище про «плівки Деркача», актуальним стає питання не про те, чи російська це спецоперація, а про те, чому ця робота виконана так грубо та відкрито. Відповідь проста. Під час передвиборчої кампанії у США вплинути потрібно було на аудиторію звичайних американців, яка не вміє співставляти джерела, і для якої Деркач – перш за все українець. Використовуючи стереотип про «українську корупцію» і про українського політика, спецслужби РФ пробивають частину бар’єрів критичного сприйняття і досягають мети – вкидання явного фейка у американські мас-медіа напряму або через проксі. Враховуючи, що на «плівки Деркача» відреагували найбільші ЗМІ у США і ряд американських політиків, залишається визнати: спецоперація пройшла успішно. Із наближенням до президентських виборів у США варто очікувати на нові серії «плівок Деркача» та нові спроби вкинути їх у американський медійний та політичний простір.
Джерело