Представники духовенства і вірян ПЦУ і УПЦ (МП), які беруть участь в міжцерковному діалозі, засуджують будь-які силові способи вирішення конфліктів чи прояви насильницьких дій щодо будь-яких релігійних спільнот, незалежно від назв і юрисдикційної приналежності, оскільки це докорінно суперечить засадничим принципам Євангелія Христового і Заповідей Божих.
Про це йдеться в заяві з приводу церковного конфлікту в Івано-Франківську.
Ми, представники духовенства і вірян ПЦУ і УПЦ, що беруть участь у міжцерковному діалозі, наразі спостерігаємо загострення довготривалого конфлікту між православними юрисдикціями в Україні. 28 березня 2023 р. в Івано-Франківську стався прикрий інцидент навколо приналежності храму Різдва Христового.
Ми засуджуємо будь-які силові способи вирішення цього та інших конфліктів чи прояви насильницьких дій щодо будь-яких релігійних спільнот, незалежно від назв і юрисдикційної приналежності, оскільки це докорінно суперечить засадничим принципам Євангелія Христового і Заповідей Божих. Зневага до вівтаря і насильницькі дії щодо живих ікон, якими є всі люди безвідносно до юрисдикції, радикально суперечать християнському етосу і не можуть сприйматися як належне. Вважаємо неприпустимим застосування принципу колективної відповідальності з боку одних груп вірян щодо інших і вкотре наголошуємо, що єдиним правдивим християнським шляхом до розв’язання конфліктних чи спірних питань є формат діалогу в дусі Євангельських миру та любові.
Ці дії також суперечать стандартам, сформульованим самою ПЦУ, а також Декларації порозуміння між духовенством ПЦУ та УПЦ від 05.07.2022, у якій ідеться про “необхідність відмови від агресії, стереотипів, упередженості й мови ультиматумів та ворожнечі у спілкуванні один з одним та в публічному просторі,” «відходу від вузькокорпоративних інтересів у міжправославному діалозі,” “існування різних моделей співіснування православних юрисдикцій”; “різні підходи до практики зміни юрисдикції (при спільному розумінні того, що вони мають відбуватися шляхом вільного і законного волевиявлення її членів)”.
Ми цілком усвідомлюємо ширший контекст, у якому відбулася ця локальна подія: повномасштабна війна Росії проти України, неготовність єпископату УПЦ однозначно розірвати стосунки з РПЦ, факти колаборації, виявлені СБУ серед членів УПЦ, проросійські настрої деяких священників і вірян – і непропорційність співставлення конфлікту в Івано-Франківську та ролі РПЦ в агресії проти України.
Цілком розуміючи емоції українського суспільства щодо великої частини УПЦ, ми, однак, не можемо виправдати протиправні дії, в яких виражаються ці емоції. Ці вчинки не лише суперечать Євангелію, а й наносять непоправну шкоду міжнародному іміджу українського православ’я і держави загалом. Натомість, вони сприяють прокремлівській риториці та підважують довіру до України з боку Заходу, підтримки якого ми зараз потребуємо.
Окрім того, агресивна поведінка з боку надміру ревних прибічників ПЦУ підриває багаторічні зусилля з досягнення єдності українського православ’я. Застосування насильства в розв’язанні міжцерковних конфліктів зазвичай має протилежний ефект; до того ж, сама ПЦУ не потребує людей, які приходили б до неї із нещирим серцем.
На наших очах зараз відбуваються значні перетворення в церковному житті України. Ми не хочемо, щоб події в Івано-Франківську стали парадигмою вирішення спірних ситуацій у церковному полі України в майбутньому. Сучасна Українська Церква не може керуватися середньовічним гаслом «мета виправдовує засоби», а радше обрати модель “відкритого православ’я”.
