П’ять років архімандрит Даниїл Тарнавський є військовим капеланом. У 2017 році він вирішив вийти з УПЦ (МП). Наступного року став душпастирем однієї з військових частин Хмельницького.
Даниїл Тарнавський розповів журналістам про завдання військового капелана. Це, зокрема, проводити богослужіння для військових та підтримувати їх духовно. А ще розповів, чому Україна переможе у війні, яку розпочала Росія.
Скільки о. Даниїл Тарнавський із Хмельницьокго себе пам’ятає, постійно був пов’язаний з Церквою.
Життя, присвячене Богу
У дитинстві багато часу проводив у храмі. Закінчив Волинську духовну семінарію. У 20 років став священником й прийняв чернечий постриг. Душпастирське служіння провадив на парафіях Української православної церкви Московського патріархату.
Та у 2017-му вирішив вийти з УПЦ МП. Усвідомив, що той шлях, яким йде ця церква, – не його.
«Я з проханням звернувся до блаженної пам’яті Митрополита Антонія Махоти, тоді керуючого Хмельницькою та Кам’янець-Подільською єпархією, – зауважує. – Владика Антоній мене прийняв у клір Хмельницької єпархії Української православної церкви Київського патріархату».
А вже у 2018-му архімандрит Тарнавський став військовим капеланом. Що колись буде в армії й уявити собі не міг. Та у Всевишнього для кожного свій план.
«Я знав, власне, як відбувається парафіяльне служіння. Нас готували, як бути парафіяльними священниками, але нас не готували, як бути військовими капеланами», — зазначає.
Військовий капелан 19-ої ракетної бригади «Свята Варвара»
Уже п’ятий рік о. Даниїл провадить душпастирське служіння серед військових й членів їхніх родин. Він – військовий капелан 19-ої ракетної бригади «Свята Варвара».
Про пройдене та особливість військового капеланства
- про обов’язок
«Основна місія військового капелана, насамперед, – молитва. Він завжди повинен пам’ятати, що, не дивлячись на те, що є чинним військовослужбовцем, він – священник. Тобто, своїми словом має розносити серед військовослужбовців те Благодатне Світло віри Христової… Військовий капелан є тією людиною, яка повинна своїми діями, вчинками, зовнішнім виглядом, своїми словами нагадувати про те, що є Бог, і що Бог – це любов».
- про молитву
«Моя справа, як військового капелана, – це молитва. Ми повинні молитися, обов’язково. Так, як і кожен священник, ми маємо здійснювати святу літургію. Тобто, маємо щонеділі відслужити богослужіння. На території військових частин чи військових формувань, чи підрозділів ми маємо певні молитовні кімнати, або пристосовані приміщення. Молимося там за здоров’я, за упокій, хрестимо діток, проводжаємо в останню путь людей, здійснюємо чин таїнства вінчання. Часто, на жаль, трапляється й так, що людина загинула. І суд це визнав. Але тіла немає. Ми молимося за таких людей також, здійснюємо заочне відспівування. Крім того, військовий капелан надає душпастирську опіку не лише членам родин військовослужбовців».
- про церкву в наметі на передовій
«Наша церква містилася в наметі. Були такі військовослужбовці, котрі через певні обставини не могли відвідати її. Але зранку вони йшли попри «церкву» й чули молитву за них. Це, зізнавалися згодом, приносило їм душевний спокій. А за можливості й у велике свято вони обов’язково приходили у наш молитовний намет. Пам’ятаю, освячували вербу, сповідалися, причащалися, слухали лекції та бесідували про те, що турбує».
- про відправи на фронті
«Ті богослужіння, які традиційно ми звикли здійснювати у храмах, в монастирях, на парафіях на фронті повною мірою не можуть бути застосовані. Вони скорочені. Одяг, який носить звичайний священник у звичайному храмі також у зоні бойових дій категорично не підходить».
- про випробовування злістю
«Військовий капелан також може проходити через випробовування злістю. Це така тонка грань, по якій військовий капелан повинен проходити й попри все залишатися священником та нести слово Боже для військовослужбовців. Те слово, яке б ніс у мирний час, на мирній території».
- про алгоритм дій
«Є ті зони, з яких навіть поранений військовослужбовець не може бути евакуйованим. Скажімо, так звана «червона зона». І капелан повинен встановити контакт із пораненим, надати йому навіть домедичну допомогу. Військовослужбовці бувають різними. Трапляється, хтось – агресує, впадає у ступор чи депресію. Капелан повинен знайти підхід і слова для кожного. Єдиного алгоритму дій немає. Але Господь, я переконаний, завжди посилає у потрібну хвилину потрібні саме для цієї людини слова».
- про те, чому Україна обов’язково переможе
«Полем боротьби диявола з Богом є серце людини. Людина або приймає те, що їй посилає диявол, або відкидає. На жаль, більша частина людства служить злу. Україна служить добру. Ми виборюємо свою територію, свою незалежність. І тому правда є за нами. А за ким правда – за тим і Бог, тому що Бог – батько правди. А диявол – батько брехні. Тому брехня буде подолана, а правда переможе, обов’язково. Тому Україна переможе, я переконаний в тому».
