Журналісти видання «За Збручем» проаналізували тексти молитов акафістника, який продається у Почаївській лаврі Московського Патріархату і знайшли там багато молитов за російську державу.
Журналістики вирішили перевірити, а чи все гаразд із самоідентифікацією у вірян РПЦвУ на Тернопільщині та за яку саме державу та чиє військо моляться вони разом зі своїми священниками. Для цього проаналізували зібрання богослужбових текстів «Акафістника», виданого Почаївською лаврою у 2016 році за благословення її намісника митрополита Володимира.
Зараз його видалили з інтернет-магазина Почаївської Лаври, але сторінка збереглася у веб кеші.
У всій збірці вдалось віднайти більше десятка акафістів, в яких у молитвах до Святих підносяться прохання за добробут російської держави. І мова тут йде саме про Росію, а не історичну Русь. Натомість, на понад 800 сторінках книги не знайшлось жодної згадки про Україну.
Для прикладу, рядки із текстів акафістів:
– Святому Апостолу Андрію Первозванному: «Первозваннаго апостола Христова, Евангелия Святаго проповідника, Российския страны богодухновеннаго просветителя…»
– Святій Рівноапостольній Великій княгині Ользі: «…радуйся, просвещение земли Российския светом Христова учения проповидевшая…», «…радуйся, всея Российския державы заступнице и покровительнице; радуйся, яко изволением Божиим держава Российская ныне от моря до моря распространися…»…» – чим не оправдання територіальних зазіхань Росії на європейські країни?
Не обійшлось у виданні Почаївської лаври і без відвертих маніпуляцій на історичну тему у довідкових коментарях про життя Святих та ікон на їхню честь.
Великою заслугою Казанської ікони Божої Матері у Почаївській Лаврі вважають перемогу російського війська над шведсько-українським альянсом під Полтавою (гетьмана Івана Мазепу після тих подій РПЦ піддала анафемі, яка досі не скасована): «В 1709 году, накануне Полтавской победы, император Петр І молился Взбранной Воеводе пред Казанской Ее иконой, сопутствовавшей русскому воску».
Основою Русі у Почаєві назвали не Київ, а Москву: «Там, на русском Севере, его (князя Андрія Долгорукого – прим. ред.) трудами было заложено основание Святой Руси – будущего Православного Московского царства». Годі й говорити, якщо Київського князя Володимира та княгиню Ольгу зараховують до перших правителів Росії, а преподобних Антонія і Феодосія Києво-Печерських вважають засновниками чернечого життя в Росії. Хоча всі вони жили задовго до створення Москви, а тим паче Росії.
Описуючи життя Апостола Андрія Первозванного, Почаївські ченці зазначили, що землями проповідування християнства святим стали «Малая Азия Балканский полуостров, берега Чорного моря, Грузия, Крым и Европейская Россия». При цьому, Україна свідомо упускається, або ж вважається частиною «Европейской России». Втім, нічого дивного у цьому немає, бо трохи далі говорячи про Росію кажуть «у нас»: «Особое почитание воздается угоднику Божию Николаю у нас в России». Це лише окремі цитати з однієї книги, які підсовують вірянам у Почаївській лаврі. А скільки ще в молитвах в УПЦ МП виголошуються слова про «страну нашу Российскую»? Що ж коїться у свідомості адептів московської церкви та за яке майбутнє нашої землі вони вболівають, годі й уявити. Схоже, що з українського в УПЦ МП залишилась лише назва, й та тимчасово.
Нагадаємо, на шостому році війни досі існує Московська церква в Україні. Також Стало відоме ім’я схимонаха РПЦ, який катував полонених українських бійців, бивши їх хрестом. Раніше ми писали як священики російської церкви брали участь у захопленні Криму.
