Днями розгорівся конфлікт між Російською та Грузинською православними церквами. Росіяни вирішили відправляти своїх священиків на окуповані території Грузії – в Абхазію та в Південну Осетію. Це обурило грузин, які вважають ці землі хоч і не контрольованими державою, але що входять до юрисдикції Грузинської Церкви. Чому раптом РПЦ зважилася на такий недружній акт по відношенню до грузинів, яка передісторія цього конфлікту, і при чому тут Україна?
Передісторія конфлікту
Абхазія та Південна Осетія стали токсичною темою російсько-грузинських контактів відразу ж після війни 2008 року. І церква не виняток. Якщо загальне ставлення до Москви в Грузинській церкві було більш стриманим, ніж в політикумі, то питання окупованих територій – це те, що змушувало патріарха Ілію ІІ тримати дистанцію з РПЦ. Або принаймні створювати видимість такої дистанції.
Але це було і залишається досить болючим питанням для грузин. Вони вважають Абхазію та Осетію своєю невід’ємною територією. Більш того, вже після фактичної втрати контролю над республіками в 2010 році Грузинська Церква поміняла офіційний титул патріарха. До титулу Католикоса-Патріарха Мцхета (стародавньої кафедри) і Тбілісі (сучасної кафедри), додали згадку «митрополит Абхазії та Піцунди». Це зроблено, щоб хоча б на символічному рівні застовпити за собою Абхазію.
Показово, що на офіційному сайті Московської патріархії в матеріалі про грузинського патріарха за дев’ять років так і не уточнили офіційний титул: там як і раніше відсутні згадки про «митрополита Абхазії і Піцунди».
До речі, зовсім недавно таким саме чином вчинили серби. Вони внесли до титулу сербського патріарха згадку про місто Печ – історичну кафедру сербських патріархів в середні віки. На даний момент місто Печ знаходиться в Косово, яке серби не контролюють. Більш того, якщо Косово продовжить і далі тісну інтеграцію з Албанією, то може виникнути новий міжцерковний конфлікт.
Справа в тому, що згідно з канонами, церковні кордони повинні слідувати за політичними. Тобто, в разі інтеграції в гіпотетичну Союзну Державу Албанії та Косово територія останнього повинна буде підпадати під юрисдикцію Албанії. А там вже є своя автокефальна Албанська Церква. Складається вона в основному з греків, які проживають в цій країні. І очолює цю церкву грек – архієпископ Анастасій (Яннулатос).
Для албанської влади це буде серйозною спокусою: адже, перепідпорядкувавши православних в Косово Албанській церкві, можна істотно послабити вплив Белграда на Пріштину. При тому що завзятіше за всіх про повернення Косово під контроль Сербії говорить якраз церква.
Південна Осетія
У самих невизнаних республіках ситуація з православ’ям є досить неоднозначною. У Південній Осетії зараз немає ані представників Грузинської, ані Російської Церкви. Зате там функціонує невизнана Аланська Православна Церква, що входить до структури грецьких старостильних церков, визнаних розкольницькими.
Патріарх Кіріл, ще під час перебування митрополитом, нарікав, що «російські солдати не для того проливали кров в Південній Осетії, щоб віддати цю землю в руки розкольницької церкви». Загалом у РПЦ в Південній Осетії не все так гладко. У них там поки тільки один храм, і той на території прикордонного управління ФСБ.
Абхазія
В Абхазії у Москви також немає своїх храмів. Але раніше там служили клірики сусідньої Адигейської єпархії РПЦ. Але через те, що вони просували ідею автокефалії Абхазької церкви в РПЦ їх відсторонили від служіння. До речі, ідея автокефалії для Абхазії все ж має якісь хоч і не абсолютні, але історичні передумови.
Я усвідомлюю, що мене розкритикують грузинські колеги, але слід зазначити: в деякі історичні періоди Грузинська держава була розділена на східне і західне царства. Відповідно, і церква була розділена на два католікосата: Мцхетський та Абхазький. Фактично це були повноцінні автокефальні церкви. Абхазький католікосат був рази в два більший ніж теперішня територія окупуваної Абхазії, а його патріарший центр знаходився в грузинському місті Кутаїсі. Пізніше, після завоювання Грузії Російською імперією обидва католікосата були ліквідовані та перевлаштувані в Грузинський екзархат РПЦ. Після революції 1917 року, грузини відновили автокефалію, а абхазькі території залишилися перебувати в складі Грузинської патріархії.
Саме існування абхазького католікосата дає надію церковним лідерам Абхазії на отримання Томосу про автокефалію, який вони просять у Вселенського патріарха. Грузини ж навпаки вважають Абхазький католікосат частиною своєї історії, оскільки значна його частина і головний центр перебували саме на грузинській території.
Розвиток подій
Починаючи з 2008 року, РПЦ використовувала тему Абхазії та Осетії як наживку для Грузинської Церкви. Цією наживкою шантажували ГПЦ, вибиваючи вигідні для себе рішення. І, до речі, питання визнання ПЦУ – не виняток. Головний дипломат РПЦ митрополит Іларіон (Алфєєв) фактично шантажував грузин: якщо вони визнають ПЦУ, то можуть втратити Абхазію та Осетію. Це сталося після того, як низка грузинських митрополитів позитивно висловилися щодо ПЦУ і необхідності її визнання. У відповідь на шантаж Грузинська патріархія випустила офіційну заяву, де йдеться про те, що «Грузинська Православна Церква не зобов’язана враховувати позицію РПЦ щодо українського питання».
Минулого тижня в мережу злили вельми цікавий документ. Це розпорядження глави Навчального Комітету РПЦ протоієрея Максима Козлова. Священиків Московського патріархату стимулюють йти на службу капеланами для російських військових. Так ось, в документі вказуються місця дислокації військ РФ: Абхазія, Південна Осетія, Киргизія та Арктика.
У ГПЦ заявили: згідно з канонами церкви, без їх відома неприпустимо відправляти священиків на їхню територію. «Такі дії сприяють напрузі і загостренню відносин», – йдеться в заяві.
Слід також розуміти, що ця ситуація розгортається на тлі потужного конфлікту всередині самої Грузинської Церкви. Зараз кілька груп впливу ведуть боротьбу за майбутнє керівництво патріархією: адже Ілія ІІ достатньо старий і дуже слабкий. Йому вже 86 років.
Кілька кланів змагаються за майбутній патріарший трон. Звучать звинувачення в зраді. Кілька років тому був навіть затриманий і взятий під варту священик, який нібито намагався отруїти чи самого патріарха, чи то його секретаря-референта. На минулому Синоді було вирішено клопотати перед державою за цього священика. Також з одного з митрополитів зняли сан, за те, що він звинувачував патріарха та інших єпископів у гомосексуалізмі.
Цей скандал потряс Грузію. Його намагалися використовувати всі, кому не ліньки. Один з єпископів сказав, що це уряд хоче змістити Ілію. У владі говорили, що це опозиція хоче розколоти грузинське суспільство. Саакашівілі у всьому звинувачував Іванішвілі, мовляв, це останній хоче знищити головний грузинський громадський інститут і так далі.
***
Фактично ми бачимо, що РПЦ розігрує в партії з Грузинською Церквою останній козир. У Москви більше немає аргументів, якими можна шантажувати і погрожувати ГПЦ. В Абхазію та Осетію росіяни вже заходять, звинувачення в гомосексуалізмі вже прозвучали. Все це означає, що грузинська церква тепер більш вільна у своїх діях. Вона тепер в може прийняти рішення по Україні без оглядки на позицію РПЦ.
Правда раніше, митрополит Ананія заявив, що грузини можуть і перенести розгляд «українського питання», пропустивши давніші церкви вперед. До речі, таку ж пропозицію озвучили і в Болгарії. У будь-якому випадку, не має значення, чи буде рішення рано чи пізно, важливо, що росіяни втратили можливість шантажувати грузинських єпископів.
