Так званий «екзарх Африки» митрополит Клинський Леонід (Горбачов) нещодавно заявив що РПЦ повинна анексувати єпархії Української Православної Церкви (що в єдності з Моспаріархією) на завойованих російськими окупантами територіях України.
«У міру звільнення території України від нацистського режиму, потрібно приймати відповідні єпархії, розглянути питання про доцільність їхнього поділу або, навпаки, об’єднання і прямого підпорядкування патріарху Московському і всієї Русі. Іншого рішення я не бачу», – заявив в інтерв’ю російському пропагандистському ресурсу «Украина.ру» митрополит Леонід, який перебуває в Африці за дорученням Кіріла (Гундяєва), щоб там розколювати Александрійську Православну Церкву Церкви, утворюючи паралельні структури.
Крім цього Леонід не вважає собор в Феофанії чимось таким, що свідчить про незалежність УПЦ (МП), але погоджується, що «це прямі передумови до розколу» і його «ознаки» вже видні.
Єрарх РПЦ звинуватив священноначалля УПЦ (МП) в «сепаратизмі», ґрунт якого «зрів під різними соусами». «Коли випала така можливість вийти з-під крила Москви – вони це зробили», – додав він.
Митрополит РПЦ пояснює, що навіть у випадку, якщо УПЦ (МП) проголосить відділення від РПЦ, Москва цього не визнає. «річ у тому, що ніхто ці виходи (автокефалію УПЦ (МП), – ред.) ніколи не визнає. Тому що в Грамоті, дарованій УПЦ, чітко прописані умови, які вони не мають права самостійно в односторонньому порядку змінювати», – впевнений Горбачов.
У РПЦ Горбачова порівнюють із «Пригожиним», адже той за наказом рф воює проти іншої країни, а Горбачов за наказом Московського патріархату воює проти Александрійського патріарха, який визнав ПЦУ.
Що не так із словами Горбачова?
Заява митрополита Леоніда щодо анексії єпархій УПЦ (МП) у міру просування вглиб України російських окупантів викликає обурення. Така позиція ґрунтується не на принципах християнства, чи взаємоповаги, а на геополітичних амбіціях РПЦ і Кремля.
Крім цього цими словами РПЦ демонструє свою зневагу до самої ідеї незалежності православ’я в Україні, чого вона не бажає допустити в жодному разі. Натомість війна рф проти України поставила УПЦ (МП) в інші умови і реальність. Агресія РФ не залишила іншого вибору єпископату УПЦ (МП), як шукати шляхів відділення від Московського патріархату. В незалежній державі, повинна бути незалежна Церква і УПЦ (МП) має право на незалежність і самостійність у своїх рішеннях, а не на «підпорядкування патріарху Московському». Це беззаперечний факт, як би їх не намагались перекручувати «екзархи в Африці».
РПЦ вже здійснює те, про що говорить Горбачов. Кримський півострів і східні області України, де діє тимчасова самозвана влада окупантів, були переведені у підпорядкування напряму Московському патріарху Кірілу (Гуняєву). Ніякої реакції на це від УПЦ (МП) не було. В Онуфрія вдали, що нічого вартого уваги Синоду не сталось, хоча УПЦ (МП) втратила сотні парафій, включаючи єпископів.
Лише коли аналогічна ситуація сталась із Бердянською єпархією, УПЦ (МП) на місцевому рівні розпочала мініопір. Так на офіційному сайті УПЦ (МП) заявили, що священники Бердянської єпархії УПЦ (МП), які зробили провокаційні заяви щодо переходу в РПЦ, порушили канони Православної Церкви. Заява з благословення митрополита Онуфрія (Березовського) була зроблена єпископом Єфремом (Ярінко), який перебуває «закордоном у зв’язку зі станом здоров’я». Пізніше священників УПЦ (МП), що долучились до РПЦ, було заборонено в служінні указом єпископа Єфрема. Натомість в РПЦ назвали ці заборони нікчемними.
Анексія церковних структур УПЦ (МП) добиває і без того хитку єдність з Московським патріархатом і може призвести до цілковитого розриву з Москвою. Те що РПЦ чинить з єпархіями УПЦ (МП) це є грубим втручанням в нібито «незалежну і самостійну» УПЦ (МП) і засвідчує, що Москва розглядає її єпархії, як свою власність, якою може розпоряджатись як захоче. Це викликає обурення у проукраїнського крила духовенства та вірних УПЦ (МП).
Що може зробити УПЦ (МП) у відповідь на анексію РПЦ її єпархій?
Найперше – це чітко визначить де свої, а де чужі. Після того, як УПЦ (МП) визначиться де чужі, це повинно спонукати її продовжити рух на цілковите відділення від тих, хто їх загарбує – тобто від Російської Церкви. Єрархи і духовенство повинні розуміти, що вони для Москви розхідний матеріал і ніякої цінності не представляють, якщо не будуть покірні патріарху РПЦ Кірілу (Гундяєву).
Якщо в РПЦ їм не раді, а хочуть їх бачити тільки рабами Гундяя, без власної Церковної влади, то чому УПЦ (МП) має їх досі терпіти. До того ж ДЕСС опублікувала дорожню карту, де чітко прописано, які кроки повинна зробити УПЦ (МП), щоб її не вважали філією Моспатріархату, що став інструментом війни рф проти України.
Наступне, що можна зробити, так це вигнати із власних рядів єрархів і священників, які підтримують російських загарбників. Ніхто не каже писати на них заяви у суди, цим займеться прокуратура й інші небайдужі громадяни, але для початку можна застосувати церковно-адміністративні рішення. Тобто повторити те, що зробив митрополит УПЦ (МП) Єфрем (Ярінко) але у масштабі всієї УПЦ (МП) а не однієї єпархії. Тобто повинні бути позбавлені сану єпископи перебіжчики до РПЦ. Проте – ці заходи здаються чимось неймовірним для теперішньої УПЦ (МП).
Додатково УПЦ (МП) мала б окремо видати указ, де б за співпрацю з агресором, яку можна розцінити за підтримку Каїнового гріха (про що говорив Онуфрій після вторгнення), була б церковна заборона на звершення Богослужіння.
Також УПЦ (МП) могла б звернутись у Європейські інстанції чи хоча б до Помісних Церков через порушення їхніх прав, як вони це робили у випадку голосувань парафій про перехід до ПЦУ чи заборону їхньої діяльності на територій областей чи окремих міст в Україні.
Що у підсумку?
Заява митрополита РПЦ Леоніда є неприйнятною та ґрунтується на геополітичних, а не духовних принципах. Вона ще раз підтверджує агресивні наміри ліквідувати УПЦ (МП), навіть із тією частиною самостійності, яку вона зараз має. Цим РПЦ руйнує єдність УПЦ (МП) і дискредитує і показує себе як загарбницьку структуру. Заява має стати крапкою у відносинах УПЦ (МП) і Моспатріархату і має бути осуджена. Ніякою вірою в Господа Ісуса Христа тут і не пахне, одні амбіції Кремля, які охоче підтримує Московська патріархія.
УПЦ (МП), повинна відділятись від своїх загарбників і тих, які нізащо не визнають їх незалежність. Для цього треба відновлювати зв’язки з патріархом Варфоломієм, а також сідати за стіл переговорів із духовенством ПЦУ. Останнє набагато важче, адже для початку УПЦ (МП) має визнати хіротонії Православної Церкви України. Нагадаємо, що собор в Феофанії вимагає від ПЦУ перерукоположення всього духовенства і лише тоді вони згодні до діалогу.
Крім цього, УПЦ (МП) має зрозуміти, що їм вигідна єдність з ПЦУ, адже в такому разі ніхто не буде голосувати за перехід від однієї Церкви до іншої. А значить і «рейдерських захоплень» не буде, як і «гонінь» збоку влади. Втім українські правоохоронці продовжуватимуть затримувати тих священників, які співпрацювали з агресором, якщо такі залишатимуться в об’єднаній Церкві, що малоймовірно.
Автор тексту Духовний Фронт України
