Четвер, 22 Вересня, 2022
Бiльше

    Грабували і змушували носити білі пов’язки: отець Тимон із Седнева про окупацію та ситуацію зі Свято-Георгіївським храмом

    Надворі – сезон дощів. Від них уже традиційно потерпає пам’ятка національного значення – Свято-Георгіївська церква в Седневі. І ось нині в будівлі тече з усіх сторін.

    «Протікання угорі будівлі. Почали обробляти стіни засобом від грибка, рушники познімали. Але не встигли цю справу трішки до дощів доробити, та нічого, може, ще погода стабілізується і трішки підсохне. То будемо продовжувати. А якщо зверху церкву розбирати на ремонт, то одразу треба і роботи проводити. Бо інакше взагалі все промокне», – у коментарі для ЧЕline розповів отець Тимон, настоятель Свято-Георгіївської церкви.

    Оскільки в Україні триває кривава війна, отець Тимон розуміє, що на обіцяну реставрацію церкви за державний кошт найближчим часом чекати не варто.

    «Зараз у людей багато горя і бід. Церква, можливо, якось перестоїть до кращих часів. А взагалі ж робимо що можемо, підтримуємо. Нині в очікуванні, що все налагодиться нарешті.

    Реконструкція великих грошей коштує. Якби все було добре і був мир, то вона уже мала б розпочатися. Приїжджали люди, які робили проєкт, то зрозумів, що не чернігівські. Оглядали церкву і казали, що тут помилка суто технічна тих будівельників, що її зводили. Що це храм не осів, просто неправильно зібрано з величезними помилками будівництва та складення брусу. Сказали, що так не роблять ні хати, ні церкви. Тобто фахівці підтвердили те саме, що я вже 10 років тому озвучував.

    А на старих світлинах видно, що церква трішки конусна, але вода зі стріхи стікає біля храму, по стінах не текла», – розповів отець Тимон.

    Нині радує хоча б те, що церква перестояла ворожу навалу.

    «Служби в період окупації я служив. На щастя, в Седневі не чіпали жодного храму, а їх у тут три. Біля Воскресенської церкви стояли «Гради» ворожі. Вони їх ховали між школою і церквою. Інші машини свої ховали за людськими хатами.

    До дверей Свято-Георгіївської церкви росіяни приходили, але всередину не заходили. Думаю, що Бога побоялися. До речі, двері храму були відчинені по неділях, я не зачиняв. Щоправда, люди так і не приходили на службу, боялися. Але я свій обов’язок виконував, особливо в неділю і на свята», – повідомив духівник.

    За його словами, окупанти пробули в Седневі 40 днів. У той час місцевим доводилося важко.

    «Ми з росіянами не спілкувалися. Вони Седнів пограбували, вибирали найбагатші хати. Все, що у людей було з цінних речей, повивозили. Льонозавод вони пограбували. Імовірно, з усіх підприємств повитягували все що могли.

    Також зобов’язували, щоб місцеві були з білими пов’язками. Ми не вдягали, бо це принизливо. Це як нацисти змушували євреїв зірки Давида носити. І на дворах казали, щоб вішали білі ганчірки. А селяни натомість писали на будинках і парканах слова «діти», «люди». Але водночас на магазинах писали «Слава Україні».

    Місцеві, звісно, опору як такого не могли дати фізично, але морально протистояли. Дерева валяли в рівчаках, щоб ворожа техніка не проїжджала. Вони через село їздили заправлятися за кінний двір, який поруч. Бачимо, що рашисти заправилися і поїхали, то нашим військовим телефонуємо, що будуть обстріли. Можливо, комусь життя і врятували», – пояснив отець Тимон.

    У Седневі, як і всюди на Чернігівщині, на той час було складно з продуктами.

    «Не дуже чого їсти було. У Седневі є родина, яка дала машину, то поки було можливо, поїхали та мішків із борошном накупили. Потім людям роздавали. По селах їздили, хліб купували, в чергах стояли, яйця купували. Це ми в Макишин їздили, у Бігач. Словом, хто куди добирався. Кому до Березни вдавалося пробиратися. Прямували через річку, лісом люди пішки ходили. Ворожі блокпости ми оминали, бо всяке могло бути.

    До більш безпечного місця не встигли виїхати, бо мости підірвали. Але з родиною спілкувався з цього приводу. До того ж, на руках четверо дітей, то куди їхати? Це лісом, річками треба було кудись тікати. Сиділи тут, в окупації. Допомагали нашому війську», – сказав священник.

    За його словами, інформація, що його шукали, до нього доходила, щоправда, додому ніхто не приходив. Пояснює таку цікавість до себе тим, що є священником ПЦУ.

    Нині отець Тимон каже, що чекає на Перемогу.

    «Може, тоді Європа зглянеться на нашу пам’ятку і допоможе з реставрацією. Адже це здобуток світу, а не тільки Седнева. Будемо сподіватися на найкраще», – зауважив він.

    Спілкувалась Ірина Осташко

    Найсвіжіше

    Популярне