Понеділок, 26 Вересня, 2022
Бiльше

    Кримська митрополія, яку забрала собі РПЦ, раніше належала Вселенському патріархату

    У церковному питанні росіяни не дуже люблять говорити про те, що було до настання так званого «русского міра». Особливо, коли це стосується нещодавно проголошеного ними «русскім Афоном» Криму. І анексії Кримської митрополії УПЦ МП.

    Як відомо, християнство на територію Криму прийшло ще за апостольських часів. Перекази твердять, що апостол Андрій Первозваний проповідував на північному узбережжі Чорного моря, дійшов навіть до Київських гір.

    Коли близько 98 року римляни заслали на каторгу до Криму Папу Римського Климента, він знайшов у Херсонесі численну християнську громаду, для якої став проповідувати аж до своєї мученицької смерті в 100 році. Святий Климент вважається першим єпископом Херсонської православної єпархії, з центром у Херсонесі Таврійському, яка була найдавнішою на території Криму.

    Християнство розвивалося й у Боспорській державі. Центром Боспорської єпархії була її столиця – Пантикапей (нині – Керч). Підпис Боспорського єпископа Кадма є під документами Нікейського собору 325 року.

    У V столітті до Криму з Придунав’я переводять Готську єпархію, підпорядковану Константинополю. Її центром стає нова столиця Готії Фео-Дорос (Мангуп-Кале). Але існує версія, що кримські готи прийняли християнство раніше дунайських і з самого початку були об’єднані в окрему єпархію.

    Також фрагментарні відомості збереглися про ще дві константинопольські єпархії на території Криму – Сугдайську, з центром у Судаку, та Фульську, яка в ХІІ столітті була приєднана до Сугдайської.

    До кінця VIII століття всі вищеназвані єпархії були підвищені у статусі до архієпископій Константинопольського патріархату. А наприкінці XIII століття православні кафедри Криму підносяться до митрополій. Історія кожної з них може бути темою окремих публікацій.

    Але зупинимося цього разу на Готській митрополії, значення якої значно посилилося після приєднання Кримського ханства до Османської імперії у 1475 році. Після падіння Мангупа центром митрополії став монастир Панагії (Свято-Успенський скит) під Бахчисараєм, що виник на місці чудесного явлення ікони Божої Матері ще у VIII столітті. Не раніше 1627 року до Готської приєднано найдавнішу митрополію Криму – Херсонську.

    Боспорська митрополія була ліквідована Константинополем після завоювання Керчі генуезцями, тож всі православні парафії східного Криму були підпорядковані митрополиту Сугдеї. Востаннє сугдейський митрополит згадується під 1484 роком. А 1485 року (за іншими даними – 1616-го) митрополія Сугдеї та Фул увійшла до складу новоствореної Кафської митрополії, центром якої стала сучасна Феодосія.

    Митрополит Готії та Кафи Ігнатій (1715-1786 рр.)

    Зрештою, 1676 року обидві митрополії Криму були об’єднані в одну – митрополію Готії та Кафи Константинопольського патріархату. Фірман султана Мустафи ІІІ 1759 року містить перелік міст, що перебували під омофором Готського і Кафського митрополита: Мангуп, Кафа, Балаклава, Судак і Азов.

    Завдяки документу кримськотатарською мовою, опублікованому істориком та етнографом, першим дослідником історії греків Приазов’я Феоктистом Хартахаєм, відомі імена і роки правління всіх митрополитів Готії та Кафи. Це: Мефодій – з 15 листопада 1673 р., Неофіт – з 13 травня 1680 р., Макарій – з 21 червня 1707 р., Парфеній – з 23 грудня 1710 р., Гедеон – з 25 листопада 1725 року. Останнім митрополитом став Ігнатій (Гозадінос), який прибув на кафедру в квітні 1771 року.

    На цей момент йому вже було більше 60-ти років. Його прибуття до митрополії збіглося з розпалом чергової російсько-турецької війни. Османська влада, вважаючи християн прихильниками свого ворога, переслідувала їх. Дійшло до того, що митрополит змушений був переховуватися. Зрештою, це підштовхнуло його до співпраці з російською церквою.

    16 червня 1778 року на ім’я імператриці Катерини II було подано клопотання кримських християн з проханням про переселення на територію Російської імперії. Причиною, що була названа в документі, були постійні утиски християнського населення з боку мусульман. 21 травня 1779 року на ім’я митрополита Ігнатія була відправлена найвища грамота з пожалуванням земель у Північному Приазов’ї. Ігнатій приймався в колишньому сані як митрополит Готії і Кафи з підпорядкуванням безпосередньо Синоду.

    Успенський скит — резиденція Готських і Кафських митрополитів. Сучасний вигляд

    Переселення відбулося наприкінці 1779 року. Керував цією операцією московський воєначальник О. Суворов. Тоді залишили Крим понад 31 тисяча осіб християнського населення, серед яких були і християни-вірмени разом з архімандритом Петром Маргосом, і католики з пастором Якобом. 27 тисяч християн були примусово депортовані Суворовим, адже відмовлялися добровільно йти за митрополитом. Прибуття кримських християн до Приазов’я поклало початок місту, названому Маріуполем.

    Нині очевидно, що насправді переселення було затіяне з метою підриву економіки тоді ще формально незалежного Кримського ханства. Проте значна частина православного населення, незважаючи на примус, все ж залишилася на батьківщині. 1781 року до Криму на місце Ігнатія прибув грецький священик Константінос Спіранді, який відновив богослужіння в Успенському скиту поблизу Бахчисарая, в Мангуші, в церкві Святого Феодора і в храмі Богоматері в Бахчисараї.

    Після смерті в 1786-му митрополита Ігнатія, митрополія Готії та Кафи була ліквідована російським урядом, а її територія приєднана до Катеринославської єпархії РПЦ. Юридично це сталося 1788 року.

    У Криму Свято-Георгіївський монастир (Фіолент) аж до 1794 року залишався останнім оплотом Константинопольського патріархату, але зрештою грецькі ченці змушені були покинути монастир, навідріз відмовившись перейти в підпорядкування Російської православної церкви.

    Джерело: crimea-is-ukraine.org

    Найсвіжіше

    Популярне