Починаючи з червня минулого року, а особливо після суперечливої інтронізації митрополита Йоанікія у вересні, чорногорський уряд на чолі зі Здравко Кривокапічем де-факто перебував у «підвішеному стані». Він правив за підтримки слабкої більшості та розривався внутрішніми конфліктами. Тому його відставка, яка відбулась наприкінці минулого тижня, була лише питанням часу. Тепер країна знову змушена спостерігати за переформатуванням влади, яке, не виключено, може призвести до затяжної політичної кризи, йдеться у матеріалі Главкому.
Відставки з присмаком зради
4 лютого парламент Чорногорії проголосував за недовіру уряду Здравко Кривокапіча. Вже через три дні, 7 лютого, депутати відправили у відставку й спікера парламенту Алексу Бечіча. Бечіч також є лідером Демократів, які після виборів у серпні 2020 року сформували разом з просербським (читай проросійським) Демократичним фронтом (ДФ) та громадським прозахідним рухом URA (United Reform Action) урядову коаліцію і перервали таким чином багаторічну політичну гегемонію в країні Демократичної партії соціалістів (ДПС) президента Міло Джукановіча.
За недовіру уряду та звільнення Бечіча проголосувала вся опозиція на чолі з партією президента, а також один із партнерів по коаліції та уряду – URA. Колишні союзники URA – ДФ і Демократи, оцінили цей крок як зраду та перехід на бік переможеної на виборах ДПС.
Коаліційний уряд Чорногорії розвалився після того, як парламент підтримав вотум недовіри до нього. Він був оголошений найменшою з коаліційних партій URA віце-прем’єр-міністра Дрітана Абазовіча та опозиційними партіями. Ініціативу підтримали 43 парламентарі, а проти висловилися 11 депутатів. У парламенті лише 81 депутат.
Причиною, яка призвела до голосування за відставку прем’єра та спікера парламенту, стала багатомісячна криза влади, викликана протиріччями як між парламентською більшістю та урядом, так і всередині самого уряду. Великі сутички між коаліційними партнерами відбувались через тиск Сербії, яка хотіла бачити в уряді Кривокапіча представників проросійського Демократичного фронту, а також Сербської православної Церкви (СПЦ), яка хоче законодавчого закріплення своїх привілеїв в Чорногорії.
Також церква, фактично, стала причиною розриву між прем’єром Кривокапічем та віце-прем’єром і лідером URA Дрітаном Абазовічем. Зокрема, через вимогу Кривокапіча відсторонити керівників сектору безпеки (яких курував Абазовіч), які відмовились застосовувати силу проти протестувальників під час інтронізації митрополита у Цетіньє. Окрім цього, уряд Кривокапіча заходився під постійними ударами з боку Демократичної партії соціалістів, яка не могла змиритись з програшем на виборах і прагнула реваншу.
План Абазовіча
Зробивши свою «роботу» з урядом Кривокапіча, Дрітан Абазовіч заявив, що готовий взяти на себе відповідальність за долю країни і запропонував сформувати уряд меншості з собою на чолі.
Ще 17 січня він представив концепцію такого уряду і зазначив, що основними його завданнями будуть: розблокування європейського шляху країни, проведення ряду важливих реформ, зокрема, судової системи, прокуратури та виборчої реформи, а також зосередження на економіці та підготовка до туристичного сезону. Крім того, він пообіцяв підписати т.зв. Основну угоду із Сербською церквою, яка, за його словами, «створить атмосферу, в якій система примирення працюватиме краще, ніж зараз».
Говорячи тоді про свій майбутній уряд Абазовіч одразу ж наголосив, що в ньому не буде місця для двох політичних сил – просербського та проросійського Демократичного фронту і Демократичної партії соціалістів президента Джукановіча. Першої – через відкриту антинатовську позицію, а другої – через реноме глибоко корумпованої партії, сформоване за її тридцятилітнє правління. За словами Абазовіча, ці сили можуть підтримувати владу, не беручи при цьому в ній участь.
Нещодавно він знову повторив, що новий уряд не означає повернення до влади Демократичної партії соціалістів. Попри такі заяви лідера URA, партія Джукановіча вже заявила, що підтримає запропонований ним уряд меншості і підтвердила, що не претендуватиме на участь в ньому.
Основою для формування уряду меншості може слугувати меморандум, підписаний ще в грудні між URA, її партнером по урядовій коаліції – громадським обєднанням Civis, Соціалістичною народною партією (СНП), яка перебувала в союзі з Демократичним фронтом, а також партіями албанської та боснійської меншин, які перебували в опозиції. Меморандум містить прихильність підписантів громадянським та європейським цінностям Чорногорії і спрямований на примирення в Чорногорії та економічний розвиток.
Зі свого боку, Здравко Кривокапіч, Демократи та менші партії в складі Демократичного фронту, а також організації, близькі до Сербської правосланої церкви, виступають проти запропонованого Абазовічем уряду, який буде підтриманий Демократичної партією соціалістів. При цьому просербський Демфронт наполягає на тому, щоб новий уряд сформували нинішні члени правлячої більшості та партії меншин, а Демократи звільненого спікера парламенту Алекси Бечіча закликають до дострокових виборів.
Паралельно вони проводять протести, в ході яких звинувачують URA у зраді «результату виборів і волі народу» та відкритті простору для повернення до влади переможеної Демпартії соціалістів.
Сумнівні перспективи
Наразі Абазовіч веде активні переговори щодо формування уряду меншості за підтримки партії Джукановіча та нинішньої опозиції. Також він розраховує на підтримку міжнародної спільноти, яка є зацікавленою в тому, щоб в країні був якомога швидше сформований (бажано проєвропейський) уряд і тим самим уникнуто подальшої політичної нестабільності. Однак, навіть якщо Абазовічу вдасться сформувати уряд меншості, є певні сумніви стосовно того, що він зможе працювати нормально і протягом тривалого часу. Причин декілька.
По-перше, будь-який уряд меншості зазвичай є нестабільним працює нетривалий час, поки не виникне новий конфлікт між партіями, які його підтримали. Результатом цього, як правило, стає розпуск парламенту і призначення нових виборів. Новий конфлікт, враховуючи те, що найбільша сила, яка підтримуватиме уряд меншості, – це Демократична партія соціалістів, яка прагне реваншу, може виникнути досить швидко. Основним «яблуком розбрату» між нею та URA може бути проведення в країні реальних реформ, які, зокрема, означають очищення влади і державних інституцій від кадрів ДПС, а також проведення корупційних розслідувань щодо них.
Крім того, небажання утворювати уряд з про сербським Демфронтом і готовність заручитись підтримкою ДПС Джукановіча, буде своєрідною червоною ганчіркою для Белграда. Попри те, що попередній уряд підтримувався Демфронтом, Кривокапіч ніяк не хотів включати в нього його представників.
Як результат, він піддавався постійним нападкам з боку провладних сербських таблоїдів і мав прохолодні відносини з президентом Сербії Вучічем.
Ще одним проблемним питанням для Абазовіча і ДПС буде т.зв. Основна угода з Сербською церквою, за якою держава Чорногорія повинна врегулювати з нею майно-правові відносини. Коли ДПС втратила владу, в Сербії та самій Сербській православній церкві потирали руки, адже основна перешкода для підписання угоди була усунута.
Однак, сподівання на те, що вона буде підписана урядом близького до Сербської церкви Здравка Кривокапіча, не справдились. Він відмовився її підписувати, за що одразу ж був звинувачений у тому, що «повернувся спиною до Церкви», і піддався нападкам з боку кіл, близьких до СПЦ та Демфронту.
Абазовіч же пообіцяв, що підпише Основну угоду з Церквою. Однак, якщо він її підпише в її нинішній редакції, то втратить підтримку не тільки ДПС, але й Соціал-демократичної партії (СДП) та Соціал-демократів (СД). Зокрема, в СДП наголошують на тому, що проект Основної угоди за багатьма елементами суперечить світському характеру держави, сповнений історичної неправди та фальсифікацій і багато в чому ставить СПЦ не тільки вище інших релігійних громад, але й вище Конституції Чорногорії та ряду її законів.
Інші критики угоди характеризують її як таку, за якою Сербська православна церква буде не стільки державою в державі, скільки державою над державою.
З іншого боку, якщо ж Абазовіч не підпише бажаний для Сербської церкви варіант Угоди, або ж буде пробувати його змінити, то буде, як і його попередник Кривокапіч, підданий критиці з боку сербських провладних ЗМІ, близького до сербського президента Демократичного фронту, а також може зіткнутись протестами, організованими православними. До чого призводять в Чорногорії очолювані Сербською церквою релігійні протести вже добре відчули на собі Міло Джукановіч та його ДПС.
Іншою проблемою для уряду Абазовіча може стати започаткована і очолювана Белградом ініціатива «Відкриті Балкани» (до якої входять Сербія, Албанія і Північна Македонія). Донедавна парламентська більшість мала консенсус з даного питання і з деякими косметичними змінами в підході до неї була готова її прийняти. Однак, ДПС виступає рішуче проти цієї ініціативи, оскільки вбачає у ній інструмент посилення сербського впливу на країну.
Відтак, є достатньо підстав вважати: якщо уряд меншості й буде сформовано, то він стане лише тимчасовим і проведення в країні дострокових парламентських виборів буде лише питанням часу. Їхній результат може залежати від декількох факторів: ставлення міжнародної спільноти, впливу Белграда, який має своїх політичних фаворитів у Чорногорії, а також поведінки Сербської православної церкви, яка останніми роками здійснює сильний вплив політичні процеси в Чорногорії та гуртування політичних сил і рухів, які зараз протистоять уряду меншості. При цьому наразі немає жодної впевненості в тому, який напрямок після таких виборів обере країна і чи не призведуть вони до ситуації, яку можна було спостерігати в ній останні півтора роки.
Чорногорія може отримати затяжну політичну кризу, яка навряд чи сприятиме євроінтеграції країни, однак напевно створюватиме сприятливі умови для ще глибшого проникнення і вкорінення в ній сербського, а отже й «русского міра».
