29 грудня Синод РПЦ у журналі №100 постановив прийняти до себе «102 клірики Александрійського Патріархату з восьми країн Африки, згідно з поданими проханнями». У РПЦ заявляють, що клірики з Африки нібито самі просяться до Московського патріархату, через згадування патріархом Александрійським імені предстоятеля ПЦУ митрополита Епіфанія, що є визнанням ПЦУ.
Але подивімось на це тверезо. Навряд чи 102 Африканські клірики сильно цікавляться Україною і через це вирішили перейти в РПЦ. І взагалі чому саме в РПЦ, а не скажімо в ту ж Антіохійську Православну Церкву, що Територіально ближча до Африки, ніж Москва і відповідно РПЦ. Існують великі сумніви, що вони взагалі щось чули за Томос для ПЦУ чи розв’язання українського розколу, скасування грамоти 1686 року чи анексію Київської митрополії Москвою у цьому ж році. Тут попахує російськими рублями, адже від часу згадування імені Епіфанія пройшло вже як мінімум 2 роки.
Якщо вони і перейдуть в РПЦ, як про це гордо заявляє Московський патріархат, то не через якісь особисті переконання, а через російські гроші, адже багато парафій в Африці є дотаційними і віряни не в змозі забезпечувати священнослужителів самостійно через власну бідність і кліматичні особливості африканського регіону де мільйони людей помирають з голоду.
Отже, єдиним козирем і важелем в руках росіян були і залишаються не правда, чи канонічні правила, Священне передання і віра в Бога, а російські рублі. А найлегше підкупляти священників у найбідніших країнах, от ідеологи російського світу і взялись за Еритрею, Джибуті і Чад та інші країни, священники з яких, нібито сильно переживають за канонічний лад і настрашились згадки самого імені митрополита Епіфанія Александрійським патріархом Феодором 8 листопада 2019 року.
Варто зазначити, що на території всієї Африки — яка належить Александрійській Православній Церкві РПЦ (принаймні на папері) створила 2 єпархії: Північно-Африканську та Південно-Африканську. Можливо це чергові «ісконно-рускиє» території Московського патріархату, а росіяни там завжди були і молились? Аналогічні заяви вже були у 2014 році та після окупації Криму й ОРДЛО.
Варто зазначити, що РПЦ ймовірно діє на випередження, адже у квітні 2022 року Вселенський патріарх звершуватиме чин мироваріння за участі більшості Православних Помісних Церков і також ПЦУ. У цьому чині мають взяти участь і церкви, які ще не визнали ПЦУ, зокрема: Антіохійська, Єрусалимська, Сербська, Болгарська, Польська, Албанська, Чехії та Словаччини Церкви. І якщо участь Польської і Сербської Церкви в цьому чині викликають питання, то участь інших – ні. Спільне богослужіння цих Церков де-факто означатиме визнання ПЦУ. Крім Цього і Антіохійський патріархат не став підтримувати Амман 2.0, тому РПЦ прийшлось взятись за Африканський напрямок, щоб хоч якось відігратись за визнання ПЦУ і його остаточне майбутнє закріплення у квітні 2022 року.
Та чи вдасться РПЦ добитись якихось для себе позитивних зрушень таким рішенням? Звісно що ні, бо це є пряме порушення канонічних правил, що забороняють іншій Церкві створювати паралельну єрархію на території Церкви, що там вже історично існує із перших століть християнства. Так у 8 правилі ІІІ Вселенського Собору сказано: «нехай дотримується і в інших областях і всюди в єпархіях, щоб ніхто з боголюбивих єпископів не простягав своєї влади на чужу єпархію, яка перш і спочатку не була під його рукою, або його попередників, але якщо хтось уже простягнув і насильно собі підпорядкував якусь єпархію, то нехай віддасть її, нехай не порушуються правила отців, нехай не вкрадається під виглядом священнодійства гордість мирської влади, і нехай не втратимо поступово і непримітно тієї свободи, яку дарував нам Своєю кров’ю Господь наш Ісус Христос, визволитель усіх людей». Подібно до 6 правила I Всел. Собору та 2 правила II Всел. Собору це правило захищає межі церков, не допускаючи втручання однієї автокефальної Церкви у справи іншої.
2 правило ІІ Вселенського собору теж застерігає від того, що чинить зараз РПЦ, а саме від поширення своєї влади на інші області: «Єпархіальні єпископи нехай не поширюють своєї влади на церкви поза межами своєї області, і нехай не змішують церков, але, згідно з правилами, Александрійський єпископ нехай керує тільки Єгипетськими церквами; єпископи східні нехай керують тільки на Сході, зі збереженням переваг Антиохійської церкви, визнаних Нікейськими правилами; також єпископи області Асійської нехай керують тільки в Асії; єпископи понтійські нехай мають у своєму віданні справи тільки Понтійської області, фракійські — тільки Фракії. Не бувши запрошеними, єпископи нехай не переходять межі своєї області для рукопокладання або якогось іншого церковного розпорядження. При збереженні ж вищенаписаного правила про церковні області, явним є, що справами кожної області керувати буде Собор тієї ж області, як визначено у Нікеї. Церкви ж Божі в іноплемінних народів, мають бути керовані за звичаєм, якого донині дотримувалися, від отців». 34 Апостольске правило гласить: «Єпископам усякого народу слід знати першого у них, і визнавати його як главу, і нічого, що перевищує їхню владу не чинити без погодження з ним. Робити ж кожному тільки те, що стосується його єпархії і місць (селищ) що належать до неї. Але і перший нічого нехай не робить без погодження з усіма, бо так виявиться однодумність, і прославиться Бог через Господа у Святому Духові, Отець, і Син, і Святий Дух». 35 апостольське правило теж забороняє рукополагати кліриків за межами своєї єпархії: «Єпископ нехай не насмілюється поза межами своєї єпархії рукопокладати в містах і селах, йому не підпорядкованих. Якщо ж викритий буде у тому, що вчинив подібне без погодження із тими, в чиєму підпорядкуванні знаходяться ці міста і села, то нехай будуть позбавлені сану і він, і той, кого він поставив». 20 правило Трульського собору забороняє проповідувати клірикам у не своїх єпархіях: «Нехай не буде дозволено єпископу в іншому місті, яке йому не належить, привселюдно повчати. Якщо ж хтось викритим буде у тому, що творить це: нехай буде відсторонений від єпископства, і нехай звершує служіння пресвітерства». 13 правило Помісного Антіохійського собору гласить: «Ніякий єпископ нехай не насмілюється з однієї єпархії до іншої переходити, ні поставляти будь-кого у церкві її для звершення священнослужіння, або з собою інших приводити, хіба що прибуде, будучи запрошеним грамотами митрополита і разом з ним єпископів, в область котрих приходить. Якщо ж, не будучи ніким запрошений, з порушенням встановленого порядку піде для рукопокладання когось та для влаштування церковних справ, не належних йому, то все зроблене ним нехай буде недійсним; а він, за безчинство своє і за безрозсудне починання, нехай понесе відповідне покарання, через термінове виключення зі свого чину святим собором». 3 правило Сардикійського помісного собору забороняє вирішувати справи за посередництвом єпископів із інших єпархій, не кажучи вже про інші Церкви: «Необхідно і це приєднати, нехай ніхто з єпископів не переходить зі своєї области до іншої области, в якій є свої єпископи, хіба що тільки буде покликаний від братів, що знаходяться у ній, щоби не думали зачиняти двері любові. Подобає ж і це передбачити: якщо у якійсь області хтось з єпископів має справу з братом своїм та спів єпископом, то ніхто з них нехай не прикликає у посередники єпископів з іншої області». І це далеко не весь список правил, що забороняють створювати чи діяти в єпархії де вже є своє священноначалля, в цьому випадку — єпископат Александрійської Православної Церкви.
Хто дав право РПЦ судити старшу за неї і по Диптиху і по історичним міркам Александрійську Церкву і вести в чужих єпархіях проповідницьку діяльність, якщо це заборонено канонами? Невже РПЦ, яка отримала легалізацію свого патріаршества якихось кількасот років тому, тепер в змозі одноосібно звершувати судилище над Александрійською Церквою, історія якої сягає початку християнства? Чому немає жодного богословського аналізу збоку РПЦ про те, що згадування імені предстоятеля ПЦУ патріархом Феодором якимось чином розв’язує руки Московській Церкві на свої антиканонічні дії в Африці? Тим більше що Александрійський патріархат не просив РПЦ втручатись у свої межі чи створювати там свої єпархії. Тепер згідно з канонами, єпископ і “африканський екзарх” РПЦ Леонід (Горбачов) має бути виключеним із свого чину (сану) святим собором, а всі нові рукоположення звершені РПЦ в Африці, вважатимуться недійсними.
Також таке свавілля збоку РПЦ вказує і на їх непослідовність, адже вони без будь-якого рішення «Всеправославного собору» (на який так сильно РПЦ покладала надії через надання Томосу ПЦУ – мова йде про Амман чи Амман 2.0), самі вирішили і самі осудили Александрійську Церкву і самі самочинно вдерлися на її канонічну територію. Хто делегував РПЦ такі повноваження, які має лише Всеправославні собори? І яким взагалі боком Африканський континент до Російської Православної Церкви? Ці питання так і залишаться без відповіді, а ідеологам “русского міра” та спікерам РПЦ прийдеться вигадувати нові нісенітниці для того, щоб хоч якось виправдати свої нікчемні дії в Африці.
Та хоч би що там вони не говорили, з кожним новим кроком РПЦ, у світовому православ’ї стає все чіткіше видно, за ким стоїть правда, канони, Бог та істина, а за ким – російські рублі, брехня і підкупи. Побачивши таке, тільки самогубці, або цілковито продажні люди чи єрархи захочуть підтримувати лінію Моспатріархії і її точку зору на ПЦУ та у боротьбі з Вселенським патріархом.
Незабаром слід очікувати реакції Александрійського патріархату на свавілля РПЦ і осудження збоку інших Церков. Просто так такі дії з рук не сходять і патріарху Кірілу і всій РПЦ слід готуватись як мінімум до репутаційних втрат, канонічних заборон і осудження зі сторони Вселенського православ’я.
Автор: релігійний оглядач Іван Петрущак, магістр богослів’я.
