Сльозогінний газ, світло-шумові гранати, гумові кулі та барикади на вулицях історичної столиці Чорногорії.
Усе це стало результатом бажання Сербської православної церкви (СПЦ) інтронізувати (ввести на кафедру) новообраного митрополита Чорногорсько-Приморського Йоанікія II. В цьому прагненні СПЦ підтримав і уряд Чорногорії, кинувши поліцію на подолання опору мешканців міста.
Тож інтронізація в Цетинському монастирі може стати прологом до нової сторінки історії Чорногорії, а може, і для всіх країн Південно-Східної Європи.
Наслідки цього нібито суто релігійного заходу тією чи іншою мірою будуть відчутними у внутрішньополітичному чорногорському житті, в геополітичних розкладах на Балканах і в безпековій ситуації в регіоні.
Що ж такого було в церемонії вступу на посаду сербського митрополита Чорногорії?
Церква йде у владу
Інтронізація очільника митрополії Чорногорсько-Приморської Сербської православної церкви 5 вересня 2021 року пройшла вперше за 30 років.
Сходження на престол попередника Йоанікія, Амфілохія, відбувалося ще до розпаду Югославії, в 1990 році, і, як вважається, суттєво вплинуло на подальший розвиток подій.
Річ у тім, що чорногорський митрополит Сербської ПЦ був активним учасником подальших подій у регіоні, і не як миротворець, а навпаки — як підбурювач. Амфілохій приймав у Цетинському монастирі і благословляв членів сербського парамілітарного формування «Тигри» та їхнього ватажка, Желько Ражнатовича «Аркана», особисто відвідував лінію фронту, де підбадьорював чорногорсько-сербські війська, які тримали облогу Дубровника, вмовляв лідерів боснійських сербів не підписувати мирні плани, запропоновані міжнародною спільнотою, а продовжувати воювати, як цар Лазар на Косовому полі…
В 2000-х роках усі конфлікти на території колишньої Югославії припинилися, сама країна розвалилася, військові та політичні лідери регіону воєнного часу або кардинально змінили свої погляди (як Міло Джуканович), або були відправлені до Гаазького трибуналу.
Але Сербську церкву в Чорногорії ці зміни практично не зачепили.
Користуючись пріоритетним становищем, очільники церкви не соромилися просувати тези «сербського миру», навіть відмовляючись визнавати чорногорців окремим від сербів народом.
Відповідь держави прозвучала лише у 2019 році — чорногорський парламент ухвалив закон про свободу віросповідання, за яким Сербська православна церква мала втратити своє виняткове становище в Чорногорській державі.
Лідери СПЦ в Чорногорії, на чолі все з тим самим Амфілохієм, організували потужний рух проти «гонінь на церкву». І ці спроби виявилися успішнішими, аніж схожі заяви РПЦ в Україні.
За кілька місяців, за відкритої активної підтримки Белграда і більш прихованої підтримки Москви, на базі православних протестів сформувалася політична сила, яка змогла набрати найбільше голосів на парламентських виборах 30 серпня 2020 року і, разом із новими обличчями з проєвропейського громадського сектора, які довгі роки виступали проти корупції та авторитаризму влади на чолі з Міло Джукановичем, сформувати «уряд апостолів».
Назва виникла і через кількість міністрів, і через те, що кандидатів особисто затверджував митрополит.
Інтронізація за будь-яку ціну
Вік та коронавірус підкосили Амфілохія наприкінці 2020 року. Був обраний новий очільник Чорногорсько-Приморської митрополії, Йоанікій.
Його сходження на престол, як і попередника, мало відбутися в Цетинському монастирі, в історичній чорногорській столиці, яка не тільки є центром православ’я одночасно для сербів та чорногорців, але й символом чорногорської державності.
Акт інтронізації сербського митрополита в Цетинє мав стати не просто релігійною церемонією, але засвідчити, що СПЦ в Чорногорії є провідною суспільно-політичною силою, справжньою владою, остаточно підтвердивши перемогу владної коаліції, справжнім лідером якої була Сербська церква.
Ось цей аспект нібито релігійної церемонії на Балканах усі чудово бачили і розуміли, але Захід (про що свідчать численні заяви західних функціонерів та інших офіційних осіб, експертів та матеріали ЗМІ) або дійсно не бачив подвійного сенсу запланованої події, або вирішив заплющити очі на цей нюанс.
Патріотичні чорногорські організації, майже вся опозиція на чолі з Демократичною партією соціалістів Міло Джукановича, сам Джуканович, що нині є президентом Чорногорії, міська рада Цетинє, вимагали перенести інтронізацію митрополита до іншого храму в іншому місті.
Напередодні інтронізації на дорогах до Цетинє постали барикади, а сербські ЗМІ дружно прогнозували кровопролиття.
Цього всього можна було легко уникнути, якби інтронізація була перенесена до офіційної столиці — Подгориці. Зробити так рекомендувало Міністерство внутрішніх справ, проте такий сценарій виявився категорично неприйнятним для СПЦ. Цього року Сербська церква отримала болючого ляпаса: влада самопроголошеного Косова заборонила проводити інтронізацію нового патріарха на території держави. А тому інтронізація саме у Цетинє розглядалася і як своєрідна сатисфакція, і як свідчення, що церква зберігає владу в Чорногорії.
У такій ситуації «уряду апостолів», схоже, не залишалося нічого іншого, аніж «взяти під козирок» та працювати над проведенням церемонії саме у Цетинє.
Щоправда, прем’єр-міністр Здравко Кривокапич обіцяв приїхати у Цетинє без охорони, щоб знайти спільну мову з противниками інтронізації. Проте обіцянку так і не виконав.
Замість цього ставка була зроблена саме на силу. Чорногорська влада блокувала історичну столицю, щоб унеможливити прибуття туди опозиції з інших міст, а протести у самому місті жорстко розганяли спецпризначенці.
В опозиції відзначають, що жорстокість силовиків була немотивована. Дійсно, як виявилося згодом, наказ на жорсткі дії поліції став відповіддю на інформацію про використання протестувальниками «коктейлю Молотова» — однак згодом ця інформація виявилася фейком.
В сутичках із поліцією, які чинна влада назвала «спробою терористичних актів», було поранено вибухом світло-шумової гранати ексспікера чорногорського парламенту Ранко Кривокапича.
Барикади з палаючих шин завадили новому митрополиту та Сербському патріарху Порфирію доїхати до Цетинського монастиря автотранспортом. Втім, це не завадило проведенню інтронізації — єрархів доставили до монастиря військовим гелікоптером та з озброєною охороною.
Кадри, на яких священнослужителі виходять з гелікоптерів, яких відразу ж прикрили від протестувальників куленепробивними екранами, швидко розійшлися по всьому світу.
Перемога Белграда та Москви
Навіщо церква та влада пішли на цей конфлікт? Частково відповідь на це запитання дає ось такий один епізод з багатого на події дня 5 вересня.
Готуючись зустріти Йоанікія, священники в Цетинському монастирі співали пісні. Однією з них була «Ječam žela», улюблена пісня покійного Амфілохія. Оплески присутніх викликав куплет, в якому є такі слова:
Коли військо до Косова повернеться, Коли військо, матуся, повернеться до Косова.
Звісно, йдеться лише про пісню. Але на Балканах подібні символічні деталі іноді мають не менше значення для прогнозування подальших подій, аніж заяви офіційних осіб.
Відео із записом співу з монастиря ЗМІ Косова прокоментували так: «Митрополит Йоанікій офіційно вступить на посаду з ультранаціоналістичною піснею. Він приходить на заміну владиці Амфілохію, який був відомий як сербський і російський ультранаціоналіст. Новий єпископ належить до того ж ряду».
Так, наразі в Косові присутній миротворчий контингент НАТО, і косоварам нібито нема чого боятися. Але коли в сусідній країні-члені Альянсу влада є союзником сил, що сумують за сербським військом у Косові, ситуація здається вже не такою безпечною.
Відомий чорногорський публіцист Шекі Радончич бачить й інші загрози. «Окрилені сьогоднішніми подіями, і не тільки сьогоднішніми подіями, але перемогою проросійських сил у Чорногорії в серпні минулого року, очевидно, що після Чорногорії та Цетинє головною метою є Боснія і Герцеговина, розпад Боснії і Герцеговини під керівництвом Вучича і Путіна», — заявив Радончич боснійським медіа.
Він впевнений, що інтронізація митрополита СПЦ — не тільки важлива перемога «сербського миру», але й ще більш важлива перша перемога Росії в країні-члені НАТО.
«Не будьмо наївними. За Порфирієм стоять Белград і Вучич, а за ними — Москва, Росія», — каже Радончич.
Сам президент Сербії Александар Вучич не приховував свого задоволення після інтронізації митрополита СПЦ в Цетинє всупереч вимогам патріотів, опозиції та Джукановича.
Виступаючи на телебаченні 5 вересня, Вучич привітав чорногорську владу з цією успішною операцією та заявив, що Чорногорія останніми роками використовувалась як полігон для нападу на Сербію, але більше такого не буде.
Втім, не виключено й протилежне — події у Цетинє стануть початком кінця як нинішньої коаліції, так і впливу СПЦ.
«Це кінець поваги, якою Сербська православна церква користувалася досі як в історичній столиці Чорногорії, так і в нашій країні. Таким чином, дзвони, які можна було почути після інтронізації і які мали бути дзвонами на честь нового митрополита Сербської церкви, насправді були дзвонами поховання місії СПЦ і митрополії Цетинської в історичної столиці Чорногорії», — зазначив президент країни Міло Джуканович.
Досі відсутність протестів проти просербської влади пояснювалася втомою чорногорців від влади Джукановича — «уряд апостолів» отримав перемогу на парламентських виборах саме на цій хвилі. Втім, останні події можуть змусити чорногорців змінити свої пріоритети.
Так само ці події можуть стати й ударом по авториту СПЦ. Тим більше, альтернатива їй, нехай і неканонічна, існує. За даними соціологів, 21% громадян підтримують не визнану світовим православ’ям Чорногорську православну церкву, тоді як прихильниками СПЦ є 43%.
Не виключено, що наступні заміри покажуть, що ці цифри змінилися — і не на користь СПЦ.
Уроки для Європи
Нинішній конфлікт став можливим ще й тому, що в Європі та США не бачили геополітичних чи безпекових загроз для регіону через тісний зв’язок чорногорської влади з ідеологами «сербського миру», а через них — і з РФ.
Як наслідок, західні дипломати не вбачали загрози у проведенні церковного ритуалу в історичній столиці Чорногорії і традиційно закликали всі сторони до спокою та діалогу, не зважаючи ані на надзвичайну впертість Сербської церкви, ані на незвичне намагання урядовців догодити їм за будь-яку ціну.
Ба більше, критика переважно лунала на адресу опозиції (яку звинувачували в організації протестів лише для повернення до влади) та патріотів, яких, повторюючи тези російської пропаганди, чорногорські урядовці, західні медіа і навіть деякі західні політики та дипломати називали радикалами і націоналістами.
Дійсно, якщо дивитися зі сторони, причин для стурбованості через посилення сербського, а за ним і російського впливу, можна і не помітити — і з Києва також.
За рік, що минув після призначення нової влади, Чорногорія не змінила кардинально свою зовнішню політику в порівнянні із прозахідним урядом попередників, зокрема, не намагалася відкликати визнання Косова, вийти з НАТО чи припинити підтримувати санкції проти Росії.
Важлива для нас деталь: міністр закордонних справ чинного уряду Чорногорії взяв участь в інавгураційному саміті Кримської платформи в Києві, а чорногорська делегація в ООН голосує за всі резолюції, що засуджують РФ.
Очевидно, Захід вважає, що так буде і далі, що вплив Брюсселя, Вашингтона, Лондона та Берліна на Подгорицю буде потужнішим, аніж вплив Белграда та Москви.
Але чи дійсно збережеться прозахідний курс Чорногорії в умовах, коли у «сербського миру», натхненного перемогою в Цетинє і підтриманого чи навіть підбурюваного «русским миром», виникла спокуса взятися за штурм наступних бастіонів?
Джерело: eurointegration.com.ua
Автор: Наталя Іщенко, журналіст, редактор порталу «Балканський оглядач»
