Українська православна церква Московського патріархату декілька років бореться за те аби в публічному просторі її не називали Російською церквою. До боротьби залучені медійні сили, лобісти в судах та парламенті, на міжнародній та міжцерковній арені. І причина не у молитовному зв’язку чи канонах, а у підлеглості керівному центру у столиці країни-агресора. Саме цю підлеглість УПЦ МП намагається всіляко приховати. Аж тут виходить президент цієї країни-агресора і вимагає від керівництва України змінити ставлення до «Русской православной церкви».
«Русская церковь на Украине»
Володимир Путін під час брифінгу на зустрічі з Олександром Лукашенком 22 квітня заявив: «Останнім часом чинне керівництво України зробило дуже багато кроків, що руйнують російсько-українські стосунки. Це стосується низки проблем у двосторонніх відносинах, це стосується ставлення до Російської православної церкви і її руйнування, спроби руйнування, до російської мови й до російськомовних громадян України, і до російських громадян, які проживають в Україні… Дуже багато кроків, про які ми лише шкодуємо».
Фінальний аргумент: Путін назвав священників “УПЦ МП” служителями РПЦ
Натомість сама Російська православна церква в Україні, яку так жваво взявся захищати Путін, упродовж останніх п’яти років докладає велетенських зусиль, аби відхреститися від будь-якого зв’язку з Росією. Вони називають себе «Українська православна церква» і ображаються на приставку «Московський патріархат», не кажучи вже про термін «РПЦ в Україні».
Церква не Московського патріархату
З початком російської агресії в Криму та на Донбасі до УПЦ МП з’явились не дуже приємні запитання. Проте замість того, аби знайти точки порозуміння з іншими українськими православними, митрополит Онуфрій обрав тактику заперечення зв’язків з Москвою. Натомість у релігійному середовищі такої політики не сприйняли і почали вимагати вказувати повну, достовірну назву церкви.
У 2016 році Верховній Раді зареєстрували законопроект № 5309, який зобов’язував уточнити назву релігійної організації, центр якої знаходиться у країні-агресорі. Цей документ пролежав у парламенті два з половиною роки і був ухвалений наприкінці 2018 року, вже після Об’єднавчого собору ПЦУ.
У РПЦ бояться, що після перейменування «УПЦ» громади перейдуть до «розкольників»
На захист УПЦ і проти приставки МП стали депутати від тодішнього Опозиційного блоку, які у січні 2019 року подали звернення до Конституційного суду. Ніякого рішення за понад два роки так і не було прийнято. Фактично закон «завис» у КСУ. Але на допомогу російській церкві прийшов скандальновідомий суддя Вовк з ОАСК. Суд своїм рішенням на час розгляду справи фактично заборонив вносити будь-які зміни до реєстрів, чим заблокували виконання закону. Ну а розглядати справу можна цілу вічність. Он останнє засідання було призначене на травень 2019 року, і з тих пір більше ніхто нічого не заслуховував. А закон на цей час перестав діяти (для релігійних об’єднань, громад це не стосувалося).
Фактично ось ці одкровення Володимира Путіна, про причини яких трохи далі, ставлять хрест на усіх пропагандистських та лобістських активностях УПЦ МП. Бо ніщо так добре не видає статус російського резидента, як турбота і бажання захисту з боку президента Путіна, який прямо каже про РПЦ в Україні. Цікаво, чи будуть речники УПЦ МП протестувати проти такого іменування? Грубо кажучи, чи почуємо ми від когось з них закид на адресу Путіна – мовляв, не називайте нас Російською церквою, бо ми УПЦ? Впевнений на 100%, що ні. Таке вже було – два роки тому Путін був «глибоко стурбований» положенням «РПЦ на Україні» і виніс це питання на обговорення Радбезу РФ. Це сталося наступного дня після скасування Вселенським патріархом акту про передачу прав на керування Київською митрополією Московському патріарху від 1686 року та зняття анафеми з патріарха Філарета. І власне тоді в УПЦ МП промовчали, не стали наполягати, що вони УПЦ, а не МП. Хоча за кожної найменшої нагоди вони на цьому наголошують.
Путінські методи
Багато оглядачів кинулись на цю фразу Путіна, немов на наживку, не помітивши гачка. Цікаво, чому Путін сказав саме «РПЦ в Україні»? Невже він не знає про УПЦ МП і ось ці всі проблеми? Знає, і доволі добре.
Ось він в інтерв’ю рік тому дуже добре пояснює статус УПЦ МП, мовляв, повністю незалежна, лишень молитовний зв’язок з Москвою підтримує. Тобто Путін в курсі всіх тих суперечок навколо гібридного статусу УПЦ МП і знає, коли що треба казати. То чому ж він зараз сказав «РПЦ в Україні»?
Є підстави вважати, що таким чином Путін окреслює ті символічні, гуманітарні червоні лінії, які для нього є важливими. Це такі собі маркери «русского мира». Їх ще у 2009 році сформулював патріарх Кирило під час програмного виступу на ІІІ Асамблеї Русского мира. Такими маркерами є російська церква, російська мова і російська культура, яка включає в себе російську версію історії.
Рупори “русского міра” в Україні сполохані законопроєктом про заборону “русского міра”
Так ось, Путін позначає, які питання культурного характеру для нього є важливими. Він дає сигнал Зеленському «не чіпати» мову та церкву, бо це фактори, які напряму впливають на ідентичність людини. Бо в політиці та заявах Зеленського у гуманітарній сфері все більше проглядається розворот в бік політики Порошенка. Якщо мовне питання команда Зеленського поки що залишила у спокої (попри намагання усіляких Бужанських), то церковна справа по-справжньому розвивається. І це те, що непокоїть Росію, адже церква – один з двох елементів, поруч з мовою, які на думку ідеологів «русского мира» здатні зробити українців «русскими». Це, в принципі зрозуміло, адже ще з царських часів Росія використовувала мову і церкву для етнічної асиміляції, для «обрусения малоросов».
Російські внутрішні розклади
Однак у цій згадці про «Русскую церковь на Украине», крім встановлення маркерів допустимого, є ще й віддзеркалення внутрішніх російських проблем. Путін легко міг би висунути ультиматум і не чіпати церкву, назвавши її УПЦ, тим самим підігравши Кирилу. Але не зробив цього. Бо стосунки між Кремлем та Московською патріархією, м’яко кажучи, прохолодні. Це видно і по згортанню фінансових програм, і по арештах православного духовенства (бо втратили недоторканність).
У Кремля є дві головні претензії до РПЦ.
По-перше, починаючи з 2012 року патріарх Кирил потрапив в низку скандалів і притягнув до себе багато негативу. Він неформально вбудований у владну вертикаль та посідає за посадою шосте місце у ієрархії російської влади – після президента, прем’єра, спікерів обох палат парламенту та голови радбезу РФ. І в Адміністрації Путіна вважають, що ось цей негатив Кирила переходить і на Путіна в тому числі, а тому президент якомога рідше бачиться з патріархом. Так, вони дійсно мають настільки магічне мислення, що вірять, ніби при контакті з кимось тобі передаються його негативні якості.
Друга причина полягає в тому, що Кирил свого часу продав Путіну ідею впливу РПЦ на сусідні країни в обмін на фінансування церковних проектів, гранти та реституцію нерухомості. Кирило апелював до того, що вони мають в Україні свою розгалужену мережу (12 тисяч парафій), і що повертати Україну до своєї орбіти впливу треба через церкву. Путін повірив, а Кирил щороку почав їздити з візитами до України і бадьоро звітував про те, як тут всі хочуть до Росії. У Кремлі були впевнені, що українці тільки й чекають «русской весны», але коли РФ спробувала її організувати, то отримала невтішний результат.
Це і стало причиною охолодження стосунків. Наразі у Кремлі хотіли би бачити нового очільника Московського патріаршого престолу – Тихона (Шевкунова). ЗМІ називають його духівником Путіна, а він цього не спростовує. Шевкунов, на відміну від Кирила, не космополіт, він ще більший ізоляціоніст, ідейний послідовник філософської течії слов’янофілів, які вважали, що у Росії свій шлях. Він є автором пропагандистського фільму «Візантія. Загибель імперії», головна ідея якого – імперію знищив підступний захід та місцеві ліберальні еліти. Путіну, зрозуміло, дуже подобається цей фільм.
Але відправити Кирила у відставку чи то змусити зректися, у Кремлі не наважуються. Вони настільки проникнуті магічним світоглядом, що вірять – якщо поміняти патріарха, то це призведе і до зміни «царя». А до цього у Кремлі не готові.
