Понеділок, 18 Жовтня, 2021
Бiльше

    Двоєдумство РПЦ щодо календарної реформи: Чого бояться в Москві

    Не встигло перо наших редакторів просохнути від публікації про маніпуляції російських пропагандистів навколо пропозиції архієпископа Іова (Гечі) мати спільний день святкування Великодня, як до цієї кампанії вже долучились офіційні рупори Московського патріархату, які категорично відкинули таку ідею Константинопольського єрарха. Зокрема, голова Зовнішньоцерковних відносин Московського патріархату митрополит Іларіон (Алфєєв) у ефірі телепередачі «Церковь и мир». За словами очільника церковного МЗС, РПЦ не збирається міняти пасхалію, а «вопрос о смене календаря на повестке дня Православной Церкви не стоит — во всяком случае, он не стоит на повестке дня Русской Православной Церкви».

    Така позиція має більш безкомпромісний характер, аніж та, яку Іларіон озвучував чотири роки тому і яку ми приводили у нашому попередньому матеріалі. Нагадаємо, що у 2017 році митрополит Іларіон (Алфєєв) схвально висловлювався про єдину дату святкування Великодня, але за умови що Римо-католицька Церква перейде на православну пасхалію. Утім такі словесні метаморфози для представників РПЦ цілком звичне явище.

    Таким же звичним явищем для представників білокам’яної стало відкрите перекручування фактів. І слова владики Іова не стали для них виключенням. Так, за словами ведучої згаданої передачі «представитель Вселенского Патриархата в Женеве, архиепископ Иов высказался за то чтобы привести в соотвестие православный календарь праздников с календарем католическим, и чтобы Пасха каждый год приходилась на один день». Подібну думку продублював і офіційний сайт РПЦ, який повідомив, що той самий владика Іов виступив «за изменение правил исчисления даты Пасхи для того, чтобы православные отмечали этот праздник одновременно с западными христианами».

    Тонка гра словесними формулюваннями для тієї самої мети, про яку ми говорили у нашій попередній статті – звинувати Константинополь у зближенні із Римом. Цю думку московські єрархи з особливою ретельністю вбивають в голови своїх вірян. Як ми вже зазначали, пропозиція владики Іова і дискусія, що виникла на її фоні, полягала не в бажанні підпорядкування одного календаря іншому, чи зближенню із католиками, а задля наслідування правил Першого Вселенського Собору, яке повеліває усім християнам святкувати Великдень в один день.

    У своїй статті владика наводить вагомі аргументи, які вказують на невідповідність нинішньої процедури визначення дати Великодня астрономічним реаліям нашого часу. Він також нагадує про пропозиції щодо методів унормування цих пригрішень, які були випрацювані на міжхристиянських комісіях за участі компетентних науковців і богословів, які підтримала і сама РПЦ. Ці пропозиції повинні були прийняти на Всеправославному Соборі, який відбувся у 2016 році на Криті. Але через позицію РПЦ питання календаря та Пасхалії взагалі було знято із порядку денного Собору.

    Що ж, знову стаємо свідками подвійних стандартів від РПЦ, які тривають вже не одне століття. Сьогодні ми хочемо запропонувати вам зазирнути в історію Російської Церкви, і побачити на власні очі, як же змінювалась позиція московських єрархів стосовно календаря та пасхалії. Це питання стали розглядати майже сто років тому, у часи відновлення в СССР патріаршества 1917-1923 рр. Так, Собор РПЦ у 1918 році прийняв рішення про можливий перехід на новий стиль, але тільки після обговорення цього питання із іншими Помісними Церквами і прийняття загальноцерковного рішення щодо цього питання.

    Коли ж більшість Помісних Церков перейшла на новий стиль у 20-х роках минулого століття, Московський Патріарх Тіхон (Бєлавін), який пізніше був канонізований у РПЦ, прийняв рішення про введення нового літочислення в середовищі РПЦ. Утім така спроба була негативно сприйнята народом, тому це рішення було скасовано через декілька тижнів. Таке несприйняття не призвело до відмови від майбутнього застосування нового літочислення.

    У своєму посланні той же Тихон говорить: «реформа церковного календаря в смысле уравнения его с календарем гражданским хотя и представляет некоторые трудности в согласовании с ним пасхалии и дисциплины постов, однако принципиально допустима». Якщо для нього це було цілком нормальним, то для його наступників церковний календар став чимось непорушним, як колись двоперстіє у часи патріарха Нікона. Для нинішніх московських єрархів календар є чи не догматом, хоча сам Тіхон це заперечував. Зокрема, у тому ж посланні він говорить, що «юлианское летосчисление не возведено Церковью в неприкосновенный догмат веры, но, связанное с церковным обрядом, допускающим изменения, само может подлежать изменению».

    Більше того він навіть вбачав переваги від зміни календаря. На його думку, «замена юлианского стиля григорианским представляет собой значительные практические удобства для самой Церкви, так как новый стиль принят в гражданский оборот православными странами, и им определяется деловая жизнь и дни отдыха, к которым Церковь приурочивает дни молитвы». Причини, через які сам Тіхон відмовився від свого рішення, були обумовлені тодішніми історичними реаліями, в яких жила Церква в Совєтському Союзі. З одного боку, він бажав загального рішення від усіх Помісних Церков, а з іншого цю ситуацію могла використати безбожницька влада як ще один інструмент у боротьбі із Церквою.

    Закономірно, що усі подальші події відводили це питання все далі і далі. В роки Другої світової війни взагалі було не до нього. Після ж війни на так званій Нараді предстоятелів і представників Помісних Церков (яку планували як Всеправославний собор з метою проголошення Москви третім Римом), це питання теж розглядалось. У першому пункті резолюції стосовного нього сказано, що «ценность календаря для Православної Церкви определяется, главным образом, отношением его ко времени празднования Святой Пасхи, так как это празднование должно совершаться на основе Библейских узаконений и согласно с Соборными определениями, повсеместно в одно и то же время, в день воскресный…» Як не дивно, але учасники цього зібрання розуміли важливість відзначення свята Воскресіння в один день усіма християнами, зокрема православними, тому другий пункт резолюції говорить «Совещание полагает обязательным для всего православного мира совершать праздник Святой Пасхи только по старому (Юлианскому) стилю, согласно Александрийской Пасхалии». А третій пункт – «До того времени, когда будет выработан и утвержден самый усовершенствованный календарь, Совещание считает, что для неподвижных праздников каждая Автокефальная Церковь может пользоваться существующим в этой Церкви календарем».

    Але, згідно тих самих подвійних стандартів, Москва сама ж порушувала ці правила прийняті на ініційованій ними нараді. Як зазначає російський каноніст протоєрей Владіслав Ципін, Священний Синод РПЦ у 1967 році «руководствуясь принципом икономии, вынес постановление: «Имея в виду практику Древней Церкви, когда Восток и Запад (Рим и азиатские епископы) праздновали Пасху по-разному, сохраняя полное молитвенно-каноническое общение между собой, принимая во внимание опыт Православной Финляндской Церкви и наших приходов в Голландии, а также исключительное положение прихожан храма Воскресения Христова среди инославного мира, разрешить православным прихожанам, проживающим в Швейцарии и находящимся в юрисдикции Московской Патриархии, совершать неподвижные праздники и праздники Пасхального круга по новому стилю»». Тобто коли в самій Москві Великдень і Різдво святкували за юліанським календарем, то російські парафії в Швейцарії святкували ці свята за григоріанським.

    Замість того, аби остаточно прийняти єдиний календар, Москва видумує різні маневри, яким би, певно, позаздрили фарисеї. Чи дивує ще когось теперішня поведінка московських церковників? Тому цілком закономірно, що коли досконалий календар уже був розроблений і обговорений під час засідань комісій по підготовці Всеправославного Собору ще у далеких 70-х роках минулого століття, Москва знову заблокувала розгляд цього питання перед самим Собором. Окремо варто наголосити, що обговорення цього питання відбувалось за участі представників Московського патріахату, які власноруч підписали всі постанови комісій, і проєкти документів для остаточного узгодження на Соборі.

    На цьому маневри московських фарисеїв не завершились. У 1997 році в місті Алеппо (Сирія) відбулась нарада за участі усіх християнських церков, на якій прийняли рішення, що святкування Великодня повинно вираховуватись згідно приписів Першого Вселенського Собору, тобто після весняного рівнодення та першого повного місяця, але самі рівнодення та повний місяць повинні «быть рассчитаны с использованием “наиболее точных возможных научных средств” и с использованием “меридиана Иерусалима, места смерти и воскресения Христа” в качестве основы для расчета». Таке формулювання свідчить про перегляд наявної пасхалії, яка, як зазначав владика Іов, не відповідає сучасному стану. На цій зустрічі РПЦ представляв Алєксандр Сологуб, який також погодився із цим твердженням. Тепер же Іларіон (Алфєєв) категорично заявляє про відмову навіть найменшого перегляду пасхалії.

    Чому ж РПЦ така принципова у цьому питанні? Відповідь доволі непроста – вона боїться нового розколу у своєму середовищі. Хоча розколи для РПЦ це звичне явище, утім календарний розкол справді може мати трагічні наслідки для Московського патріархату. Варто лише згадати період Ніконівських реформ. Нагадаємо, що Московський патріарх Нікон виявив невідповідність Московських богослужбових і віронавчальних книг із грецькими, і розпочав кампанію виправлення текстів молитов, чинів та традицій.

    Найбільш важким виявилось питання викорінення «двоперстія», яке полягало в тому, що хресне знамення в Московії чинили двома пальцями середнім та вказівним, у той час як увесь православний світ хрестився складаючи три пальці. Ця кампанія спричинила розкольницький рух, який зберігається і досі, він має назву старообрядці. Його причина в тому, що обряд в РПЦ ставиться вище усвідомленого розуміння догматичних норм та й власне самого обряду.

    Щось подібне зараз відбувається із календарем, якому РПЦ надає особливого сакраментального чи навіть догматичного значення. У 1997 році Синод РПЦ назвав юліанський календар нормою релігійного життя. У відповідній постанові говориться: «в нашей церковной и общественной среде юлианский календарь (старый стиль) отождествляется с частью национальной духовной традиции, приверженность которой стала нормой религиозной жизни миллионов людей. В связи с этим ясно заявить, что вопрос об изменении календаря в нашей Церкви не стоит».

    Дивно чому в РПЦ так прив’язані до цього календаря? Адже його створили язичники, ще задовго до пришестя у світ Спасителя. Опір Григоріанському календарю при його впровадженні, з боку православних церков був обумовлений тим, що його авторство належало Римському Папі Григорію. Проте не важливо, хто автор, важливо відповідність літочислення сучасним астрономічним реаліям. Окрім цього, як ми зазначали у попередній публікації, вже існує більш точний православний новоюліанський календар, але РПЦ вперто тримається язичницького календаря. Для християнства не стільки важлива дата, скільки сенс самої події. Тому таке сліпе дотримання і відстоювання одного календаря і надання йому священного значення – це прояв якогось різновиду єресі нумерології.

    Варто вкотре нагадати, що учасники Першого Собору взагалі не акцентували увагу на якомусь календарю, який існував на той час. Для них був головним принцип, який вони власне і приписали у постанові: перший повний місяць після весняного рівнодення. Цим вони показали, що Воскресіння Христове має універсальний характер для всього Всесвіту, а його значення поширюється поза часом та простором.

    Окремо варто наголосити, що в той час існували два види визначення весняного рівнодення – Римський та Александрійський, з яких Александрійський більше відповідав астрономічним даним, саме тому його і обрали Отці Собору. Але Земля не стоїть на місці, і якби Отці собору мали такі можливості, які маємо ми зараз, то імовірно, що вони обрали б їх. Але за це б Московська патріархія і їх би звинуватила в єресі.

    Наш короткий історичний екскурс показав, що для РПЦ цілком закономірне явище говорити одне, а робити інше, або ж взагалі не дотримуватись своїх власних слів. Ситуація, яку зараз роздмухують в середовищі Московського патріархату, це лише чергова спроба звинувати Константинополь в єресі, хоча як ми зазначали сама Москва стала носієм новітньої єресі.

    Найсвіжіше

    Популярне