П’ятниця, 30 Липня, 2021
Бiльше

    Новий сербський патріарх і тягарі старих канонічних суперечок

    З усіх православних церков Сербська церква найбільше постраждала від пандемії COVID-19, в результаті якої помер її патріарх Іриней, а також єпископ сусідньої Чорногорії, митрополит Амфілохій.

    Хоча сербські та балканські ЗМІ будуть пильно слідкувати за новим предстоятелем та за тим, що його обрання 18 лютого означатиме для амбіцій церкви та держави, очевидно, що новий сербський патріарх успадкує накопичені проблеми щодо спірних канонічних юрисдикцій в Північній Македонії та, меншою мірою, в Чорногорії.

    За виборами нового сербського патріарха пильно стежили у Скоп’є та Подгориці. Влада обох столиць вклала значні ресурси та застосувала низку тактик (із різними результатами) для просування своїх заяв про автокефалію останніми роками. Тож які виклики чекають на нового сербського патріарха?

    Більш нагальними будуть відносини з невизнаною Македонською православною церквою (МПЦ), яка відокремилась від Сербської Церкви у 1967 р. і з того часу була в конфлікті з нею. Здається, питання автокефалії МПЦ наблизилося до можливого врегулювання через готовність Вселенського патріарха Варфоломія ще у 2018 році розглянути апеляцію Північної Македонії щодо автокефалії. Вже сам цей факт сприймається як невелика перемога МПЦ та політичної еліти у Скоп’є, враховуючи тривале небажання Фанару брати участь у суттєвих дискусіях з представниками держави та церков Північної Македонії з цього приводу, закликаючи їх до розмови із Сербською Церквою.

    Незадовго до пандемії, в січні 2020 року Вселенський патріарх запропонував свою роль посередника сторонам та запросив їх до Фанару. Це запрошення Сербська Церква нібито відхилила.

    Прем’єр-міністр Північної Македонії Зоран Заєв спочатку звернувся до Вселенського патріарха, приблизно одночасно з українським президентом Петром Порошенком (квітень/травень 2018 р.), із проханням про автокефалію. До цього значні зусилля з припинення міжусобиць з Сербською православною церквою (СПЦ) і виправлення стосунків завершились у 2002 році Нішською домовленістю, що мала привести МПЦ до канонічності, надавши їй статус автономної церкви в складі Сербської православної церкви.

    Через сильний політичний тиск Церква в Скоп’є, в підсумку, відступила від запропонованого рішення і залишилася заблокованою в суперечці з Сербською ПЦ. Сербська Церква наполягала на встановленні канонічної структури в Північній Македонії,і з неї виникла автономна Православна Охридська архієпископія (ПОА) на чолі з архієпископом Йованом (Вранішковським). Попри відносно невелику кількість, ПОА залишається єдиною канонічною структурою в країні.

    Відповідні органи влади в Північній Македонії вважають ПОА незаконним утворенням і відмовляють їй в реєстрації через її зв’язки із сербською церквою, попри рішення Європейського суду з прав людини 2017 року на її користь.

    Зі зміною уряду у 2017 році та після формування нової парламентської більшості, влада в Скоп’є зайняла набагато активнішу позицію щодо питання автокефалії церкви. У результаті, за словами Зорана Заєва, церковне питання було сприйнято як останнє відкрите двостороннє питання з найближчими сусідами Північної Македонії.

    Це було особливо очевидним після (нетривалого) зближення з Болгарією в 2017 році та набагато кращих відносин з урядом Греції, головним чином завдяки врегулюванню суперечки щодо назви Македонії та підписанню Преспанського договору у червні 2018 року.

    Звернення до Вселенського патріарха було також наслідком невдалого плану в 2017 році обійти Сербську церкву, попросивши Болгарську православну церкву (БПЦ) стати Церквою-матір’ю МПЦ і в односторонньому порядку визнати її автокефалію. На сьогодні БПЦ чітко не висловила свою позицію щодо пропозиції МПЦ, хоча всі ознаки та зовнішній тиск проти такої ідеї вказують на негативний результат.

    Слідуючи крокам Петра Порошенка, президент Чорногорії Міло Джуканович наполегливо тиснув на ідею автокефальної чорногорської церкви, яку він ініціював прийняттям Закону про релігійні свободи у грудні 2019 року.

    Сербська ПЦ розцінила це як прямий напад на її діяльність у Чорногорії, оскільки вважала, що певні аспекти закону стосуються конкретно її церковного майна, а також сприяння окремій чорногорській церкві. Згідно із законом, ухваленим у 2019 році, все релігійне майно, побудоване до 1918 року (коли Чорногорія об’єдналася із Сербією), повинно стати власністю держави, якщо релігійна організація, що займає цю ж територію, не зможе надати підтвердження власності.

    Це розлютило Сербську церкву, яка організувала масові акції протесту, які тривали кілька місяців, що в підсумку призвело до поразки правлячої партії на виборах до парламенту в серпні 2020 року. Значення цих дій, здійснених церквою, та їх наслідки величезні, враховуючи те, що Демократична партія соціалістів безперервно знаходилась при владі в Чорногорії протягом останніх трьох десятиліть. Одним з найбільш нагальних завдань нового просербського уряду було позбавитися суперечливого закону, і в грудні 2020 року проблемні статті, що стосуються державного майна, були змінені.

    З встановленням нового просербського уряду надії на незалежну чорногорську церкву поки що відпадають, оскільки головний політичний підбурювач, президент Джуканович, не має потужних важелів для таких починань.

    На відміну від відповідей колегам у Скоп’є, відповідь Джукановичу із Вселенського Патріархату була відвертим неприйняттям ідеї Чорногорської автокефальної церкви. Москва також твердо підтримала Сербську Церкву в цьому питанні. На знак солідарності з Сербською ПЦ духовенство високого рівня з РПЦвУ, включаючи митрополита Онуфрія (Березовського), взяло участь в антиурядових акціях протесту в Чорногорії у 2019 році.

    Вогонь підвищених вимог щодо автокефалії для чорногорської церкви, завдяки новому просербському уряду, здається, згас. Проте, все ще залишається поштовх на низовому рівні від невизнаної Чорногорської православної церкви, яка збереже ці ідеали незалежності і надалі.

    Нове керівництво Сербської Церкви також отримає певний “пільговий період”, щоб відповісти на пропозицію Вселенського патріарха про посередництво. Тому не слід очікувати кардинальних змін у зусиллях Сербської ПЦ щодо збереження своєї канонічної юрисдикції в Північній Македонії, оскільки ця політика є добре закріпленою протягом багатьох років. Будь-яка свобода дій, надана СПЦ, буде зосереджена на старому рецепті: статус автономної церкви в сербській церкві.

    Джерело: publicorthodoxy.org

    Найсвіжіше

    Популярне