Магізм чи Святість як синонім стерильності
«З Причастям неможливо заразитися ніяким вірусом, позаяк Тіло і Кров Христові», – лунають щирі голоси. Хоча православне вчення про переосутнення / преосуществління аж ніяк не передбачає такої трансформації і тим більше не гарантує її. Хай неможливо заразитися (хоча і не існує аж ніякої статистики, що може це підтвердити чи спростувати), але тоді виникає питання: можливо чи неможливо сп’яніти, споживши велику кількість Дарів? Тобто пошкодити нейрони головного мозку. Або сп’яніння за цією логікою означатиме не справжність Тіла і Крові?
Навіть, якщо від Причастя неможливо заразитися, то від судин, посуду, запивок, рушників та ін. – легко! Та й сама лжиця/ ложка не є Причастям, а лише засобом подачі Тіла і Крові, так само, як скажімо, руки. Не існує жодного канону чи навіть міфу, що наділяє ці предмети надприродними стерильними та стерилізуючими здібностями. Втім багато вірян чомусь сприймають святість, як синонім стерильності. Цікаво дізнатися у віруючих в само-дезінфікуючий посуд: яка сила цього ефекту, який радіус дії?
Не варто закривати очі на здоровий глузд, оголошуючи його богохульством. І не зайве нагадати слова апостола Павла: «Не спокушаймо Христа, як деякі з них спокушали, та й від зміїв загинули» (1 Кор. 10: 9).
Випробувачі віри та лікарі
Все частіше лунають заклики архієреїв і священства переступати через приписи лікарів і «перевірити свою віру»: Якщо ви істинно віруючі, не бійтеся ніяких вірусів, не слухайте лікарів, частіше збирайтеся для богослужінь і робіть все, як робили раніше, тому що істинно віруючих захистить Бог! Ці заклики звучать знайомо. В історії вже був такий «випробувач віри» – сатана, що спокушав Христа в пустелі: «Коли Ти Син Божий, то кинься додолу, бо ж написано: Він накаже Своїм янголам, і вони на руках понесуть Тебе» (Мв.4:6). І дійсно написано у 90-му псалмі. Але Ісус відкинув цей заклик: «Ще написано: Не спокушай Господа Бога твого», тобто виявився тим, хто не міцно стоїть у істині з точки зору нинішніх «випробувачів віри».
У церковному середовищі медицину нерідко протиставляють вірі. Втім саме Святе Письмо нагадує про необхідність виконувати приписи лікарів: «Вшановуй належно лікаря, в якому маєш потребу, бо й він існує з Господньої установи: від Всевишнього – здатність лікаря. Господь із землі лікарство виводить, і розумний чоловік не нехтує ними» (Сірах 38:14). А щодо «благочестивих пастирів», що наразі закликають «випробувати віру», то Христос нам дав добру пораду: «Залиште ви їх: це сліпі поводатарі для сліпих. А коли сліпий водить сліпого, то обидва впадуть в яму» (Мф. 15:14). На превеликий жаль, таке масове падіння в яму неминуче. Недавня новина про те, що в Радомишлі захворіли парафіяни церкви, яку відвідала померла від коронавируса жінка, є сумним цьому підтвердженням.
Сповідники і вбивці
Не замовкає риторика про «сповідницькі подвиги» – звісно ж, власні. Хтось не без гордості повідомляє, що цілує всі ікони, як і раніше. Хтось став ще частіше ходити до церкви, піддаючи своє життя небезпеці, щоб причаститися і «навіть готовий померти заради Причастя, чекаючи зустрічі з Христом». І одразу ж починають приміряти на себе мученицький вінець з посиланнями на таємні збори християн в Римській Імперії, що відбувалися всупереч тодішнім законам.
Хлопці й дівчата, боюся вас розчарувати, але паралель вкрай незграбна і при найближчому розгляді працює в протилежному напрямку. Якщо заборони римської влади були спрямовані на викорінення християн, то карантинні заборони спрямовані на їх, християн, збереження навіть самих нерозумних. Ці заборони зменшують поширення смертоносної зарази, а по суті, захищають людей від потенційних самогубств і вбивств, нехай навіть уповільнених. Звісно, кожен може вирішити піддати своє життя небезпеці, в т.ч. і на шляху до Причастя – перебігти на червоне світло або пройтися по тонкому льоду на річці, випити воду з болота, переступити приписи лікарів чи інакше проігнорувати небезпеку і здоровий глузд.
Всі ці засоби, як й ігнорування карантину, звісно ж, прискорять вашу зустріч з Христом, тільки ось постати вам доведеться аж ніяк не в ролі сповідників або мучеників, а в ролі самогубців і вбивць, особливо літніх людей, причиною смерті яких ви з’явитеся через свої безпечність та егоїзм. Тоді і зможете підрахувати скількох ви «задушили подушкою» (за відчуттями ця приблизно те саме, що і вірусна пневмонія з подальшою задухою), у скількох ви вбили батьків, бабусю чи дідуся. Вбили не тому, що не знали, а цілком свідомо, знаючи, що могли вчинити інакше, але не захотіли. І ця ваша колекція людей, яких ви принесли в жертву заради СВОЇХ потреб і бажань (Причастя), заради свого егоїзму може виявитися великою. Чим більше збиратися і торкатися до одних і тих самих речей – тим більшою вона стане. На жаль, така жорстока правда. Втім, псевдо-сповідникам справи немає до інших. Вони і оком не змигнувши, віддадуть життя інших заради себе.
А ось хто дійсно являє приклад справжніх сповідників в наші дні – це лікарі, медичний персонал і всі ті, хто, допомагає зараз рятувати життя інших, приносячи власні потреби і бажання (в т.ч. для багатьох бажання причаститися або помолитися в храмі) в ім’я інших. Саме вони, а зовсім не ті, хто поспішає до Причастя на червоне світло, втілюють заповідь Спасителя про любов до ближніх: «Немає більше від тієї любові, як хто покладе своє життя за інших» (Ін.15: 13). Напрямок саме такий, принаймні в Християнстві.
Блог Володимира Мельника на РІСУ.
