Рік тому в колонії на Крайній Півночі був убитий лідер російської опозиції Алєксій Навальний. Його загибель, що сталася після тривалого переслідування з боку російської влади, стала викликом не лише для його організації, а й для всього російського суспільства: десь як лакмусовий папірець, десь як зривання покровів жорстокої системи придушення інакомислення.
На цю тему міркує для видання Port Іван Слободенюк.
Навальний був отруєний бойовою нервово-паралітичною речовиною “Новачок” — підтверджений факт, що вказує на причетність російських спецслужб до замаху на його життя. Попри це, він повернувся до Росії, де був негайно заарештований і відправлений до колонії суворого режиму під надуманими приводами. Там його піддавали жорстоким умовам утримання, позбавляли медичної допомоги, що зрештою призвело до його смерті.
Епічний образ і кінематографічна біографія, трагічна смерть і посмертні митарства тіла Навального призвели до, на перший погляд, несподіваних дискусій про його святість. Канонізація політична майже здійснилася, церковна на черзі — чи не все так просто?
Нагадаємо, РПЦ заборонила у служінні священика, що читав панахиду за Навальним. Також Гундяєв привітав голову ФСВП, який може бути причетний до смерті Навального.
