15 липня 2024 року в Києві відбулося урочисте святкування річниці Хрещення України-Руси. На заході виступив старець-митрополит Халкидонський Еммануїл, представник Вселенського Патріарха Варфоломія.
У своєму слові митрополит Еммануїл підкреслив важливість духовного зв’язку між Константинопольською Церквою-Матір’ю та Православною Церквою України. Він нагадав про значення Халкидонського собору для християнського богослов’я та його актуальність для сучасної України, цитує пресслужба ПЦУ.
Особливу увагу митрополит приділив канонам 9 і 17 Халкидонського собору.8 Він наголосив на важливості правильного розуміння церковних догматів та еклезіології для збереження єдності Православної Церкви.
“Ці два Правила, які можна знайти в усіх канонічних збірках, які прийняті всіма, незалежно від численних особистих тлумачень, є тими, які наділяють Архієпископа Константинопольського обов’язком приймати будь-кого, хто просить захисту, коли ті відчувають, що внаслідок остаточного рішення в межах церковної юрисдикції, до якої вони належать, ці особи зазнають несправедливості. Прийняттям рішення, хоча не завжди прихильного, Архієпископом Константинопольським надається остаточне та невідворотнє вирішення для завершення певної ситуації. І це називається невідворотнім обов’язком, оскільки це обов’язок брати на себе такі питання та здійснювати неупереджено справедливість у страсі Божому щодо тих засмучених, але в усьому іншому любих братів”, – сказав митрополит Еммануїл.
Митрополит Еммануїл передав вітання та благословення від Вселенського Патріарха Варфоломія, а також висловив молитви за мир в Україні “в правді та справедливості”.
Нагадаємо, предстоятель ПЦУ зустрівся зі старцем-митрополитом Халкидонським Еммануїлом.
Повний текст слова старця-митрополита Халкидонського Еммануїла, представника Вселенського Патріарха Варфоломія, з нагоди урочистого святкування річниці Хрещення України-Руси 15 липня 2024 р.
Блаженніший Митрополите Київський та всієї України, кир Епіфаніє, високопреосвященні та преосвященні брати архієреї, благочестивіший клір та любий Божий народе мученицької та багатостраждальної України!
Сьогоднішня Божественна літургія стала ще однією нагодою набути чергового досвіду спасенного послання та стати свідками піклування Триєдиного Бога щодо всього творіння, а також вкотре підтвердити спільну православну віру і непорушний духовний звʼязок Константинопольської Церкви-Матері з її дочкою – Церквою України, наші та ваші, ієрархів обох Церков, братські почуття поваги і любови у Господі.
Особливе значення має присутність мого смирення як представника Його Всесвятості Архієпископа Константинополя – Нового Риму та Вселенського Патріарха, а також як смиренного пастиря Богоспасенної єпархії Халкидону. Ми святкуємо через день після храмового вшанування пам’яті преподобних та богоносних отців, що у Халкидоні зібралися. Халкидонський собор, Четвертий Вселенський собор з богословського погляду має особливо актуальне та вирішальне значення для вас в Україні, як і для всіх християн, оскільки своїми догматами Церква Христова викристалізувала у Святому Дусі істину, дала визначення щодо Втіленого Сина та Слова Божого задля звільнення від будь-якого єретичного тлумачення чи умислу. Догмати не є винаходом чи відкриттям людини. Догматами Церкви, її основними поняттями, є саме життя. Це істина, яка передує рішенням. Святі Отці спершу набули її як досвід пізнання, а потім записали та передали нам, щоб у цій священній істині ми могли спастися з милості Божої. Тому і догмати, записані та сформульовані цим Собором та іншими Вселенськими Соборами спасають, оскільки вчать нас, як нам правильно вірити у дусі та істині у Господа нашого Ісуса Христа, Спасителя нашого. Будь-які зміни переданих догматів віддаляють нас від спасіння не стільки через те, що ми просто не слухаємося голосу наших Отців, але через те, що ці зміни ведуть нас поза ковчег істини, поза тіло Господа, яким є Церква.
Ваше Блаженство, Халкидон і його Вселенський Собор відомі своїм богослів’ям, але вони також відомі своїми ієроканонічними справами, які були і є безпосередньо пов’язаними з історією нашої Священної Церкви. Два його Правила, Канони 9-й та 17-й , так як їх прожила до Собору Церква, так як вони були прийняті у молитві до Утішителя–Паракліта, і головне те, як освячене було їхнє застосування у щоденній неперервній практиці упродовж століть, і для нас послужили приводом вашого оновлення як вирішення для вашого повернення, відходу від болючих старих станів та відновлення вас у єдності Тіла Господнього і відповідно спасіння вашого у ньому. Ці два Правила, які можна знайти в усіх канонічних збірках, які прийняті всіма, незалежно від численних особистих тлумачень, є тими, які наділяють Архієпископа Константинопольського обов’язком приймати будь-кого, хто просить захисту, коли ті відчувають, що внаслідок остаточного рішення в межах церковної юрисдикції, до якої вони належать, ці особи зазнають несправедливості. Прийняттям рішення, хоча не завжди прихильного, Архієпископом Константинопольським надається остаточне та невідворотнє вирішення для завершення певної ситуації. І це називається невідворотнім обов’язком, оскільки це обов’язок брати на себе такі питання та здійснювати неупереджено справедливість у страсі Божому щодо тих засмучених, але в усьому іншому любих братів.
З явленого в досвіді тлумачення Священних канонів та всього щоденного життя Церкви випливає правильна еклезіологія, яка і є тією основою, на якій стоїть Православне Богослов’я. Якщо не застосовувати правильних догматів на основі здорових знань про еклезіологію та практики, тоді вона позбавлена спасительного духа та не дає плодів у Христі Ісусі саме тому, що Господь відкрив вічну та позачасову Церкву у часі та місці.
Отож, шануючи сьогодні памʼять святого рівноапостольного великого князя Володимира, який був ініціатором великої та священної справи навернення предків ваших на християнство та долучення до Великої Церкви, ми згадуємо зі зворушенням Хрещення ваше в ім’я Отця, Сина та Святого Духа.
Ми вкотре разом за повним правом відзначаємо ваше хрещення, разом з учорашньою Неділею Всіх Святих Отців Церкви-Матері Константинопольської, яка хрестила і знову хрестила, народжувала та відроджувала через свій особливий обов’язок дітей України, чи радше своїх дітей в Україні, яким з турботою та молитвою надала статус Автокефалії, не для відчуження та неправильно витлумаченої самостійності, але для більш діяльного життя та праці Помісної Церкви, як це було вчинено у минулому щодо багатьох інших Сестер–Церков. Це ваш особливий обов’язок, святі брати та очільники богословських факультетів, залишатися завжди в межах успадкованих догматів, але водночас і в здоровій та істинній еклезіології, позбавленій нових додавань, щоб ви могли передати її новим поколінням, навчаючи людей так, щоби існувала надія і на майбутнє!
Ось з такими своїми кількома щирими думками та з почуттями братерської любови маю сьогодні виключне право та обов’язок передати Вам, Ваше Блаженство, та святим архієреям братній цілунок Його Всесвятості Вселенського Патріарха кир кир Варфоломія, нашого істинного та спільного благодійника, його вітання з нагоди сьогоднішньої річниці вашої, батьківські побажання та його Патріарше благословіння кліру і народу, а також усій святій Українській Церкві і його найщиріші молитви про мир у вашому регіоні, але мир у правді та справедливості, той мир і Батьківщину, за які проливають кров тисячі ваших дітей.
Многії літа, Блаженніший святий Київський!
