Надважлива стаття, опублікована в The Atlantic, розкриває зростаючий конфлікт між Росією та Україною, який загрожує спричинити серйозний розкол у православному християнстві. Західний світ стежить за напруженою ситуацією, бо кремлівський очільник РПЦ, підкріплений політичною могутністю Кремля, може розділити Православну Церкву на два табори.
Стаття Роберта Ворта «Зіткнення патріархів» у номері The Atlantic за травень 2024 року пропонує переконливу розповідь про розколи в православному християнстві. Автор статті, ретельно аналізуючи події, розкриває причини, наслідки і глобальні наслідки цього потенційного розколу.
Ворт поїхав до Нью-Йорка, щоб взяти розлоге інтерв’ю з архієпископом Америки Елпідофором, яке додає унікальний шар до цієї історії, виявляючи контрасти між далекоглядною позицією Вселенського патріарха Варфоломія та прихильністю Російської православної церкви до політичної влади. Прихильність Варфоломія до модернізації Церкви та захисту довкілля висвітлюється на перший план, позиціонуючи його як реформаторського лідера, який прагне привести Церкву у відповідність до сучасних глобальних проблем.
На цьому тлі прогресу і відкритості Патріарх Московський Кирило зображений як фігура, чиї дії переплітаються з політичними махінаціями путінської Росії. Різка різниця між прагненнями Варфоломія до Церкви і підпорядкуванням Кіріла державному порядку денному ілюструє боротьбу, що триває всередині православного християнства. Підхід Варфоломія полягає не лише в сучасній актуальності, але й у моральному імперативі прийняти наукове розуміння і захистити створіння, що знаменує собою остаточний крок до більш освіченого і глобально свідомого православ’я.
У статті розглядається напруга між прагненням Варфоломія до автономії і незалежності національних церков, таких як українська, і зусиллями Кирила, спрямованими на здійснення впливу, часто методами, що межують з примусом, за підтримки російської державної влади. Контраст у їхньому лідерстві не лише богословський, але й має відлуння у політичній сфері: Варфоломій відстоює право на самовизначення, а Кирило зміцнює путінське бачення “русского міра”. Ця дихотомія підкреслює ширшу ідеологічну боротьбу за душу віри, що виходить далеко за межі церковної сфери.
У кінці статті Ворт змальовує Варфоломія як далекоглядного лідера, сповненого рішучості вести Церкву в складні часи. Далекоглядне керівництво Варфоломія з його наголосом на сприйнятті науки та сприянні екологічній відповідальності є контрапунктом регресивній позиції Кирила, який виглядає більше як пережиток минулого, нездатний вирватися з кайданів політичної диктатури. За допомогою інтерв’ю та яскравих прикладів Ворт уловлює сутність Церкви на роздоріжжі, майбутнє якої формують лідери, які або опираються, або приймають зміни.
