Через рік після російського вторгнення в Україну, архиєпископ Пол Річард Ґаллаґер, Секретар у справах стосунків Святого Престолу з державами і міжнародними організаціями, розповів у інтерв’ю для ватиканських медіа про дипломатичну діяльність Святого Престолу, спрямовану на те, щоби причинитися до того, аби покласти край цій жахливій війні.
Ця діяльність, за його словами, черпає натхнення з ініціативи Папи Римського Франциска з його постійними закликами на підтримку миру в Україні. Очільник ватиканської дипломатії заохочує не забувати про «жорстокість, звірства цієї війни», залишаючи місце простір для надії «на можливі переговори», що принесуть мир. Він також згадує про відвідини Україну минулого травня, стверджуючи, що цей візит його глибоко перемінив. Він також поділився думками про те, що присутність нунція в Києві протягом усього періоду тривання війни, означає бажання розділити страждання українського народу. Йдеться про рішення, яке належить до природи дипломатії Святого Престолу, передає Vatican News.
Ваше Преосвященство, рік тому 24 лютого розпочалося широкомасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну. Виглядає так, що війна не зупиняється. В яких сферах рухається дипломатія Святого Престолу, щоби зробити свій внесок у те, аби покласти край цій війні та започаткувати мир?
Дипломатія Святого Престолу керується та надихається, насамперед, ініціативою Святішого Отця: це він постійно у своїх молитвах і в своїх виступах, чи то з нагоди загальних аудієнції, чи кожної неділі на Марійській молитві «Ангел Господній», знову і зносу повертається до закликів на підтримку миру в Україні. І ми слідуємо за ним. Ми завжди стараємося нагадувати, як і багато-хто інший, про жорстокість, звірства цієї війни що триває і ціною якої є численні жертви, численні загиблі, численні поранені, розділені сім’ї. Отже, ми про це намагаємося нагадувати, завжди підтримуючи також певну відкритість для дійових осіб щодо можливих переговорів, які повинні би покласти край цій жахливій війні. Думаю, що в цьому полягає наша роль. У той час, як самій Україні та багатьом іншим важко говорити про діалог, про мир і примирення, це є тим, що Церква, Святий Престол і Святіший Отець можуть і повинні чинити, й це є фундаментальним: підтримувати мрію про мир. Ми розуміємо, наскільки важко для багатьох людей у цей період страждання думати про мир в цих категоріях, але хтось повинен це робити, бо, врешті-решт, настане кінець цій жахливій війні, і сподіваємося, що цей кінець швидко настане.
З точки зору дипломатичної діяльності Святого Престолу, які аспекти, порівнюючи з іншими війнами, роблять цю війну особливою?
Насамперед, мусимо сказати, що це війна, яка триває в Європі. Ми, європейці, після досвіду другої світової війни, думали, що війни вже більше ніколи не буде, а тепер бачимо, якою є дійсність. Це важливий аспект. Крім того, це війна між двома країнами, які поділяють тривалу історію, багато культурних аспектів, не менше – і в релігійному вимірі. Й це робить цю війну особливо проблематичною. Всі війни є жахливими, але ця війна ставить нас перед ситуацією, яка є дуже важкою для всіх, бо визнаючи тяжкість дій Росії, ми бачимо, що Росія – це важлива країна, країна з тривалою історією, і ми врешті муситимемо відбудовувати мир, відбудовувати стосунки з цією Росією в майбутньому. І це вчиняє перебіг війни особливо важким.
У травні минулого року Ви відвідали Україну. Яке значення мав цей візит для вас?
Це мало на мене дуже глибокий вплив. Коли їдеш і торкаєшся страждання народу, коли бачиш те, що я побачив у Бучі та в інших місцевостях, факти, істину про війну, страждання народу, це не може не залишити глибокого сліду. Коли торкаєшся ран цього народу, це тебе назавжди змінює, це не є щось теоретичне, новина з телевізійного інформаційного випуску: це – правда, страждання народу. Таке сталося зі мною. Досвід присутності там глибоко мене змінив: побачити страждання, побачити також мужність народу, як також – складність ситуації.
Ваше Преосвященство, від першого дня війни Апостольський нунцій в Україні архиєпископ Вісвалдас Кулбокас був одним із трьох дипломатів, які залишилися працювати в Києві. Як було прийняте це рішення і яке значення для Святого Престолу мав той факт, що нунцій там залишився?
У дійсності, не приймалося якесь окреме рішення, це була спонтанна річ. Ми всі пишаємося архиєпископом Вісвалдасом, який разом зі своїми співробітниками дуже мужньо, з великою рішучістю здійснює цю місію. Це частина традиції нашої дипломатії. Згадаймо також про кардинала Дзенарі в Дамаску, в Сирії: також і він залишається там вже понад десять, думаю, що вже майже 12 років, незважаючи на війну в Сирії. Це частина нашої традиції, бо наші зусилля не є, скажімо, політичними зусиллями, в чисто дипломатичному сенсі, це старання на користь народу, Церкви. І якщо іноді, з історичної точки зору, нунції були видворені, наприклад, під час Другої світової війни, а також були нещодавні випадки, ми не робимо це самі, це від нас не залежить. Можемо сказати, що ідея залишатися, розділяючи страждання народу, є частиною нашої дипломатії. Папа не хоче змушувати людей до якихось жертв чи страждання, але хоче, щоби через його представників виражався дух солідарності, ота його особиста близькість.
В який спосіб, на Вашу думку, український народ може прагнути миру під час агресії, що триває, миру, який Папа Франциск не перестає призивати?
Я не сумніваюся, що всі українці мріють про мир. Це закономірно. Коли батьки і матері дивляться на своїх дітей, то сподіваються, що вони зможуть виростати в мирній країні. Вони повинні зберігати цю мрію, незважаючи на страждання, незважаючи на труднощі, незважаючи на, очевидно, болючі відносини з Росією, з росіянами в цей момент. Однак, українці, пам’ятаючи про роки свободи, про роки миру, які пережила ця країна після здобуття незалежності, також повинні зберегти погляд у майбутнє, позначений оптимізмом, стараючись вже тепер думати про відбудову цієї країни. Бо потрібно буде багато відбудовувати та примирювати в країні.
