Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
Сердечно вітаю всіх зі святом Стрітення Господнього!
Це свято найперше нагадує нам про ті істини, усвідомлення яких ми вже оновили в собі, коли святкували Різдво Господа нашого Ісуса Христа. Бо як і обрізання на восьмий день та наречення втіленому Сину Божому імені, нинішнє наше свято Стрітення також пов’язане з виконанням припису старозавітного закону. Відповідно до нього на сороковий день після народження первенця чоловічої статі всі родини з народу Ізраїля мали принести за цю дитину у Єрусалимському храмі жертву Богові.
Тому, виконуючи цей припис, Діва Марія та Її обручник праведний Йосиф принесли Немовля Ісуса до храму, щоби вчинити за законним звичаєм. Коли народився Спаситель, то ангели сповістили про це пастухам, а чудесна зірка звістила велику новину східним волхвам-мудрецям. Нині ж Дух Святий сповістив про звершення пророцтв Старого Завіту щодо приходу Месії двом праведникам – старцю Симеону і вдовиці Анні.
Вони не знали до того ані Діви Марії, ані того, що від Неї народився Син Божий. Однак, як праведні та побожні знавці і виконавці заповідей Божих, вони очікували на обіцяного Месію. І в належний час Господь покликав їх до храму, щоби там вони на власні очі побачили Бога втіленого.
Ми знаємо, дорогі брати і сестри, що прабатьки наші, Адам і Єва, через те, що згрішили, у давній час померли. Однак їм і всім їхнім нащадкам Бог дав ще тоді обіцянку, що Син Діви зітре голову змія, що прийде від роду Адамового Спаситель світу.
І нині як образ прабатьків, які очікували здійснення Божої обітниці та визволення від кайданів гріха і від смерті, старці Симеон і Анна зустрічають втіленого Сина Божого, очікуваного Спасителя, Месію-Помазаника. Їхніми вустами всі старозавітні пророки і праведники благословлять Господа, Який прийшов у світ, щоб спасти людство і знову відкрити йому двері до раю. І через це їхнє свідчення ми також нині оновлюємо свою віру, ми визнаємо, що принесений до храму Дівою Марією і Йосифом Ісус є істинно Христос-Месія, є істинно Син Божий і Син Людський, є обіцяний Спаситель, Цар Всевишній і Первосвященик навіки за чином Мелхиседека.
Симеон і Анна прожили дуже довге життя, присвятивши його служінню Богові. І наприкінці земного шляху, як дар і винагороду, як здійснення того, що їм було обіцяно від Бога, вони приймають на руки Христа, Сина Діви. Цим вони промовляють і до всіх нас, заохочуючи не знесилюватися на життєвому шляху, не відступати від віри в Бога і від довіри до Його обітниць. Бо все, що Господь обіцяв – Він виконає, адже у Нього жодне слово не є безсилим.
Старець Симеон дякує Богові за таке благословенне завершення свого шляху земного, за те, що побачивши Спасителя, він може відійти з миром. Але слова «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, з миром» мають також й інше, пророче і промислительне витлумачення. Бо як нащадок прабатьків, які самі та всі їх численні покоління дітей аж до приходу Месії були зв’язані рабством гріху, Симеон від імені Адама і Єви та всіх людей дякує, що явився Визволитель. Дякує, що прийшов у світ Той, Хто розриває кайдани гріха, руйнує ворота пекельні, вириває і нищить отруйне жало смерті. Тож не лише Симеон відпущений з миром – з миром Господь відпускає всіх нас, всім дає свободу від рабства злу. І тепер лише від нас залежить, чи ми добре скористаємося цією свободою, чи навпаки – знову, спокушаючись, будемо накладати на себе кайдани гріховні.
Свято Стрітення Господнього нагадує нам не лише про давню подію, яка сталася в Єрусалимському храмі, але також і про наш особистий обов’язок зустріти Господа у своєму серці, у храмі своєї душі. Нагадує про обов’язок відкрити двері духовні та запросити Бога в своє життя. Господь, народившись, прийшов у світ. Він наблизив до нас Царство Небесне. Але і ми маємо потрудитися, підвестися від болота пристрастей, вийти з темряви до світла, полишити край гріха і поспішати до батьківського дому, до дому Отця нашого Небесного, з покаянням та вірою.
Хоча в різні роки через відмінність у даті, коли святкуємо Пасху, вшанування Стрітення випадає у різний час відносно Великого посту, але так чи інакше воно завжди є між Різдвом Христовим та Богоявленням з одного боку і початком постового подвигу, подвигу покаяння – з іншого. Різдво Спасителя і Його явлення на Йордані свідчать про прихід Месії, про наближення Сина Божого до нас. А Стрітення нагадує, що і ми маємо прийти до Бога, ми маємо не лише від нагоди до нагоди зустрічати Його, згадуючи в святкові дні. Але маємо прийняти Його у своєму житті. Щоби ми жили Ним і в Ньому, наповнювалися благодаттю Духа Святого, Якого Син Божий послав нам від Отця Небесного. Тож Богу нашому, Який відпустив нас, звільнив від рабства і дарував істинний мир, за всі благодіяння, явлені роду людському – слава на віки віків!
