Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у двадцять девʼяту неділю після П’ятидесятниці
Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
Сьогодні, в неділю після свята Богоявлення, з євангельського читання ми чуємо заклик Спасителя: «Покайтеся, наблизилося бо Царство Небесне» (Мф.4:17). Цим закликом Господь розпочинає Свою проповідь до народу. І звернений він не лише до тих людей, хто мав можливість безпосередньо чути слова Христові. Заклик до покаяння звучить від тих днів протягом всіх століть історії та спрямований він до кожної людини.
Що означає Царство Небесне? Господь, даючи пояснення різних аспектів цього поняття, вказує на те, що воно має іншу природу, ніж земні царства. «Царство Моє не від світу цього – говорить Христос до Понтія Пилата під час судилища – якби від світу цього було Царство Моє, то слуги Мої змагалися б за Мене, щоб Я не був виданий юдеям; але нині Царство Моє не звідси» (Ін. 18:36).
Саме поняття царства має зв’язок із владою, з правом і можливістю царя здійснювати свою волю та спонукати підвладних виконувати її. Земні царства, як і всяка інша форма правління серед людей, мають своє походження від людської згоди – добровільної або вимушеної. Цар чи інший правитель має владу тому, що інші люди погоджуються з цим та готові підкорятися – або в силу права та закону, або через страх перед тиранією.
Христос є істинний Цар, але Його царське достоїнство походить не від людей, і тому Його Царство іменується, на противагу земним формам влади, Царством Небесним. Бо Христос приймає царську гідність не від людей, а від Отця Небесного. Його право і влада мають не відносне, але абсолютне походження. «Не ви Мене обрали, але Я вас обрав» (Ін. 15:16) – говорить Христос Своїм учням. Тому гідність Його як Царя не залежить від числа послідовників чи зовнішньої могутності, за якими визначається влада земна. Христос є Царем тому, що Він є Син Божий.
Ми знаємо, що у перший час після виходу народу Ізраїля з неволі єгипетської ним правили пророки та поставлені Богом святі мужі. Однак дивлячись на сусідні народи язичницькі, які мали царів, оточених зовнішньою величчю та почестями, юдеї з плином часу також захотіли мати над собою видимого земного царя. З цим бажанням народ звернувся до пророка Самуїла, який за волею Божою правив ним до цього. І у відповідь на бажання Самуїла дізнатися, чи Господь схвалює такий намір народу, пророк почув: «Послухай голосу народу в усьому, що вони говорять тобі; бо не тебе вони відкинули, але відкинули Мене, щоб Я не царював над ними» (1 Цар. 8:7).
Отже, поява земного царя серед людей, якими до того правив Сам Господь через обранців Своїх, за свідченням Писання є поступкою слабкій людській природі. Господь попускає народу мати на чолі людину з царською владою, але це є попущення, а не благословення.
Спаситель приходить у світ для того, щоби не лише для одного якогось народу чи навіть для Своїх вірних з різних народів відновити більш правильний спосіб спрямування волі до добра. Христос приходить як Цар для всього світу, для всіх народів та для кожної людини.
Він не вимагає Собі царських почестей чи могутності земного правителя, як від Нього цього очікували і супротивники, і навіть Його власні учні. Бо Він прийшов не для того, щоби очолити уряд людський у світі цьому, але для того, щоби відновити втрачений людьми через гріх прямий зв’язок із Богом.
Люди відступили від Бога, стали забувати Його закон і вже більше не підкорялися Його благій волі, відкинувши Його любов, бо їх спокусив гріх. Син Божий приходить у світ, щоби повернути людей до пізнання істини і дати внутрішню духовну силу жити у відповідності до неї, звільнившись від рабства злу.
Зверніть увагу, дорогі брати і сестри: Спаситель не говорить на початку Своєї проповіді, що люди наблизилися до Царства Небесного, але навпаки, що це Царство наблизилося до них. Бо не люди зійшли на небеса, не вони, бувши рабами гріха, змогли повернутися самі до пізнання і виконання волі Божої так, як належало. Але Бог зійшов з небес, воплотився, став людиною, і як Син Людський, але також і як істинний божественний Цар, Христос наблизив до людей Небесне Царство.
Це Царство не має видимого виміру в кордонах, як мають людські царства, бо воно не вимірюється матеріальними ознаками, але є істинно духовною реальністю. «Царство Боже всередині вас є» (Лк.17:21) – каже Христос Своїм учням. Бо це Царство полягає у підкоренні людиною своєї волі – волі Божій.
І саме для того, щоби Царство Небесне стало істинним, реальним, дієвим для конкретної людини, потрібне покаяння, до якого Господь закликає народ і з чого розпочинає Своє свідчення.
Що таке покаяння? В грецькому оригінальному тексті стоїть слово, яке в точності можна перекласти як «переміна розуму». Тобто людина, щоби покаятися, повинна не просто визнати свої гріхи, але має перемінити свій розум, своє ставлення до гріха.Відкинути його так, як виривають з коренем і знищують шкідливий бурʼян. Людина повинна у волі своїй повернутися від підкорення лукавому духу зла до того підкорення люблячому Богу-Творцю, яке для неї є природним і єдино правильним.
Христос Цар воплотився, наблизився з небес до людей, і заради хресної жертви та воскресіння з мертвих – в самій природі, в самих таємних основах поєднав через Себе людство із Богом. Але щоби прийняти це нове, духовне Царство Небесне, яке відкрив для всіх Спаситель, потрібно перемінити свій розум, змінити своє життя.
Держави земні мають інститут громадянства, і щоби належати до якоїсь держави потрібно визнати свою підлеглість її законам та щоби вона прийняла тебе, як свого громадянина. Покаяння є набуттям громадянства у Царстві Небесному, і коли воно є щирим та правдивим і плідним, то Господь приймає людину, яка приносить його, не просто як громадянина, а як Свою улюблену дитину.
Тож принесімо Богові наше покаяння! Бо без покаяння ми не можемо бути прийнятими в Царство Небесне, хоча воно і наблизилося до нас. Без покаяння ми, замість того, щоби увійти на свято, як увійшли ті, кого, за словами притчі, слуги царязвідусіль зібрали на бенкет, – опинимося назовні, за зачиненими дверима Царства Божого, у темряві.
Тому, дорогі брати і сестри, знаючи ці істини, ми маємо добре і ретельно дбати про життя у покаянні, про важливість боротьби зі своїми гріхами та перемоги над ними, з Божою допомогою. Амінь.