У неділю Предстоятель ПЦУ Митрополит Епіфаній виголосив проповідь, присвячену євангельській притчі про милосердного самарянина. Блаженнійший наголосив, що сама лише віра без добрих справ є малоплідною, порівнявши її з мертвим тілом – має вигляд людини, але лежить нерухомо та бездіяльно.
Про це йдеться на сайті ПЦУ.
Митрополит підкреслив, що для спасіння недостатньо лише знання про Бога чи формальної приналежності до Церкви – віра має виявлятися в конкретних справах милосердя та допомоги ближнім. За його словами, саме такі діла є правдивою ознакою живої віри.
“Господь закликає нас: «Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного»”, – процитував Блаженнійший.
Повний текст проповіді:
Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
Цього недільного дня з євангельського читання ми чуємо притчу про милосердного самарянина. Який урок, серед багатьох інших, вона подає нам? З неї ми отримуємо настанову в тому, що одна лише віра без добрих діл є мало плідною, бо вона нагадує мертве тіло, яке має вигляд людини, однак лежить нерухомо та бездіяльно. Натомість правдиві добрі діла, через які виявляється любов до ближніх, мають велику духовну цінність.
Священник і левит, згадані у притчі, були не просто віруючими людьми, але мали обов’язок звершувати служіння Богу в єрусалимському храмі. А самарянин, який виявив милосердя, належав до народу, з яким юдеї мали давню етнічну і релігійну ворожнечу через різний погляд на віру в Бога та способи звершення поклоніння Йому, про що не раз згадується в Євангелії.
Притча, сказана Спасителем у відповідь на питання про виконання заповіді любові до ближнього, з явною метою використовує протиставлення священника і левита, які є служителями старозавітної Церкви, і самарянина, який є чужинцем та іновірцем. Хто з них справді виконує волю Божу? Ті, хто знають, що Бог є, та знають, яким є Його закон, але не втілюють цього закону в свої дії, чи той, хто виявляє милосердя до чужої йому людини, турбуючись про пораненого, хоча його релігійні переконання, як самарянина, в чомусь є невірними?
Для нас відповідь є очевидною. Бо не ті, хто слухають слова Писання і знають, що Бог є, названі в Євангелії праведними, але ті, хто втілюють в своєму власному житті волю Божу. Писання застерігає нас, що людина, яка каже, ніби вона любить Бога, але не виявляє любові до свого ближнього – така людина є неправдомовець. «Бо той, хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, Якого не бачить?» (1 Ін. 4: 20).
Безперечно, що у цієї науки є також важливий інший аспект, про який ми знаємо з Євангелія. Виконання добрих діл не є і не може бути своєрідним «зароблянням» Божої прихильності до людини. Всяка людина, навіть найбільш добродійна, залишається підвладною впливам зла, і тому досягає спасіння не як певної «оплату» за численні добрі вчинки, але як вияв милості від Бога. Для всякої людини спасіння і очищення від гріхів є не платня за добрі справи, але дар від Господа, вияв Його божественної жертовної любові до нас. Однак добрі справи мають вагоме значення, бо вони є правдивою ознакою, що віра в людині є живою та діяльною. А без віри спастися людина не може.
Господь, сповіщаючи про майбутній Страшний суд, подав ті критерії, за якими людина буде виправдана чи осуджена. І всі вони є способами практичного вияву любові до ближнього в його потребах. Ті справи, які людина через милість та любов зробила для ближнього, щоби допомогти йому в потребі – нагодувала голодного, напоїла спраглого, вдягла нагого, прийняла подорожнього, відвідала хворого чи ув’язненого – все це Син Божий називає зробленим для Нього Самого.
Тому, дорогі брати і сестри, нам зовсім недостатньо лише самого знання про те, що Бог є, не достатньо лише приналежності через хрещення до Христової Церкви, лише участі в богослужіннях і таїнствах. Щоби наша християнська віра була справжньою та живою, вона повинна виявлятися в ділах. Господь закликає нас: «Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного» (Мф. 5: 16).
Отже, і ми в своєму житті, якщо хочемо досягнути спасіння, якщо хочемо виконати волю Божу та справді зберегти і примножити свою віру – для цього маємо діяти, беручи за приклад, зокрема, і милосердного самарянина. Бо лише засвідчуючи свою віру через повсякденні добрі справи, ми справді виконаємо те, до чого кличе нас Спаситель цими словами: «Не кожен, хто говорить Мені: Господи! Господи! – увійде в Царство Небесне, а той, хто виконує волю Отця Мого Небесного» (Мф. 7: 21).
Дорогі брати і сестри!
Сьогодні, зібравшись на богослужіння у цьому соборному храмі Печерської лаври, ми маємо особливий привід для подяки Господу. Священний Синод Православної Церкви України, розглянувши свідчення про життя, працю на благо Церкви і народу Божого блаженноспочилого настоятеля цієї обителі Єлисея (Плетенецького), який очолював братію Лаври в буремні роки боротьби за збереження православної Київської Митрополії на зламі 16-го та 17-го століть, ухвалив рішення прославити його в лику святих для місцевого шанування в Київській єпархії.
Преподобний Єлисей хоча і досяг шляхетного звання в мирському служінні, однак залишив його, щоби стати ченцем і всеціло служити Богові. Маючи глибоку віру, відданість Православній Церкві, бувши освіченим та діяльним пастирем, Єлисей в складних і небезпечних зовнішніх обставинах розділення церковного та утисків з боку мирської влади зробив дуже багато як для розвитку цього святого місця, так і для всієї Київської Митрополії. Саме в час його ігуменства в традицію Лаври увійшов обов’язок проповідувати на богослужінні для навчання братії та народу Божого. Він був одним зі співзасновників Київської Братської школи, багато зробив для поширення віри через друковане слово, створивши знамениту в подальшому Печерську друкарню.
Нещодавно виповнилося 400 років від часу його блаженного упокоєння. І ми, повертаючи знання про духовне життя та подвиги, здійснені саме в нашій Помісній Церкві, здійснені тут, на українських землях, послідовно вшановуємо наших подвижників.
Серед святих наша Церква прославила митрополитів Київських Петра Могилу, Іова Борецького, Йосифа Нелюбовича-Тукальського, Рафаїла Заборовського. Прославлені Церквою наші благовірні правителі князі Ярослав Мудрий та Костянтин Острозький, гетьман Петро Сагайдачний, кошовий отаман праведний Петро Калнишевський, подвижники благочестя Іов і Феодосій Манявські та Меркурій Чернігівський й інші. Нещодавно була причислена до лику святих, яких шануємо у Київській єпархії, фундаторка Київської Братської школи Єлизавета Гулевич, а нині ми продовжили цю справу прославленням преподобного Єлисея (Плетенецького).
Як і кожна Помісна Церква, наша Українська Церква також протягом усіх періодів своєї історії народжувала святих. Через зовнішні обставини та чужинницьке панування не всі з них були гідно вшановані в минулому. Але нині, коли ми звільнилися від ярма «русского міра», який послідовно намагався привчати народ до думки, що святість походить лише з Московії чи можлива лише у зв’язку з нею – ми повертаємо заслужену славу нашим подвижникам і праведникам. Щоби дивлячись на приклад їхнього життя і подвигів нові покоління Української Церкви стверджувалися у доброму виконанні Божих заповідей та досягали спасіння й святості.
І на завершення, дорогі брати і сестри, слід згадати про ще одну радісну подію, яку ми нині маємо – освячення нових прекрасних образів Спасителя та Богородиці, які були встановлені нещодавно в цьому соборному храмі. Ці ікони, дар сучасних побожних меценатів, були написані на святій Горі Афон – там, де чернечого життя навчився засновник нашої Лаври преподобний Антоній і звідки він приніс сюди, на Русь, на гори Київські, устав життя і духовну традицію для монастирів. Встановивши для поклоніння ці ікони, написані на Афоні з великою любов’ю до України і до нашої Помісної Церкви, ми знову свідчимо цей нерозривний духовний зв’язок між нашою Лаврою і Святою Горою, адже ці обидва святих місця є уділом Богородиці.
Нехай за молитвами всіх святих Печерських та за молитвами новопрославленого преподобного Єлисея Господь завжди зміцнює нас у вірі християнській православній та надихає на добрі діла, які подібно до невгасимого світильника свідчили би про Бога для всіх навколо нас. Амінь.
