Неділя, 3 Березня, 2024
Бiльше

    Весь світ існує, живе, рухається і дихає завдяки безперестанному діяльному благодатному піклуванню Творця про творіння, – Митрополит Епіфаній

    Сьогодні з читання Євангелія ми чуємо розповідь про зцілення Спасителем у суботу в синагозі скорченої жінки. Вісімнадцятий рік вона страждала від хвороби, яку навів на неї сатана. Але коли Господь звершує чудо її зцілення, начальник синагоги замість того, щоби прославити Бога, починає протестувати.

    Про це сказав Предстоятель ПЦУ у своій проповіді.

    Бо зцілення це сталося у суботу. І начальник цей вважає, що воно є порушенням приписів спокою, які століттями укладалися книжниками і вчителями для витлумачення Божої заповіді: «Пам’ятай день суботній, щоб святити його; шість днів працюй і виконуй [у них] усякі справи твої, а день сьомий – субота Господу, Богу твоєму: не роби в цей день ніякої справи […]; бо за шість днів створив Господь небо і землю, море й усе, що в них, а на день сьомий спочив; тому благословив Господь день суботній і освятив його» (Вих. 20:8-11).

    Сутність цієї заповіді найперше полягає в тому, щоби нагадувати людині про Бога як Творця. Нагадувати, що весь світ і сама людина сотворені Богом з нічого, однією божественною волею і дією Його благодаті. Що весь світ існує, живе, рухається і дихає завдяки промислу Божому – безперестанному діяльному благодатному піклуванню Творця про творіння. І тому належить віддавати славу Господу за Його благодіяння, належить завершувати всі свої труди протягом тижня освяченням завершального дня та подякою Богові. Щоби день цей був освяченим, тобто вільним від звичайних життєвих турбот.

    Що означає освячення цього дня? Біблійна мова вживає слово освячення як виокремлення, відокремлення, вирізнення від звичайного, повсякденного. Святість Бога означає Його сутнісну відмінність від всього, що є у світі. Бо Він – не сотворений і має джерело буття Сам у Собі, а все інше – сотворене і має своє буття від Нього як Творця.

    Святість якоїсь речі в біблійній мові означає її відокремленість від мирського, звичайного вжитку. Наприклад, святими називаються скинія завіту, тобто перший храм, та богослужбові предмети в ньому, які не можна було використовувати ні з якою іншою метою, як лише для звершення служіння Господу. Коли Бог промовляє до Мойсея з неопалимої купини, то закликає його зняти взуття, бо земля, на якій він стоїть – свята. Чому свята? Тому що тут відбувається явлення Бога людині, це є особливе місце присутності Божої.

    Святість суботнього дня за заповіддю полягала не в тому, щоби взагалі жодної роботи, жодної дії не звершувати, бо людина не може провести один день взагалі без всякого руху та дії. Святість полягала в тому, щоби відкласти на інші дні звичайні, повсякденні справи та працю, а останній день тижня присвятити Богові, присвятити молитві, повчанню в Божому законі та тому, що особливо угодне Богові.

    Отже, начальник синагоги, звинувачуючи в порушенні суботи, сприймає чудо зцілення скорченої жінки як якусь буденну справу. Нібито коли Христос у суботу подає їй або іншим хворим зцілення, то Він здійснює буденну справу та працю. Цим самим цей лукавий начальник не лише принижує чудо зцілення, але і підкреслює своє невірство в Христа, як Спасителя, як обіцяного Месію.

    Якщо зцілення невиліковно хворої людини, яка багато років страждає і ніхто з людей не зміг допомогти їй вилікуватися, є буденною справою – то чому ти, людино, не зцілив її? А якщо ані ти, ані хто інший не зміг цього зробити, і ось тепер відбувається те, до чого не були здатні люди, то хіба це одне не є вже ознакою дії Божої? І зцілена жінка правильно розуміє, що сталося, бо за зцілення своє вона прославляє Бога. То якщо вона розуміє, що коли діло, якого ніхто дотепер не міг зробити, звершилося, то це є діло Боже – чому ж ти, начальник, який мав би знати більше, як навчений в законі – чому ти не розумієш цього?

    Напевно тому, що начальник цей турбувався насправді не про освячення дня, а про складені різними тлумачами приписи, які діла можна зробити в суботу, а чого робити не можна. Ці людські приписи та їхнє витлумачення він поставив вище за явне чудо Боже. Але Господь навіть через ці приписи посоромив лукавство начальника. Бо нагадав йому і всім присутнім, що навіть у суботу дозволено приписами відв’язати тварину і повести її на водопій. Чому дозволено? Бо тварина не знає про суботу і хоче пити в цей день, як і у всякий інший, і якщо не дати їй напитися, то буде вона кричати і вимагати задовольнити її потребу аж доки господар не зробить це. То якщо про тварину навіть припис людський дозволяє попіклуватися, то тим більше слід попіклуватися про ближнього, який страждає, це є не порушення святості дня, а навпаки – виконання заповіді.

    Тож, дорогі брати і сестри, нинішнє читання нагадує нам як про наш обов’язок щонайменше один день з тижня присвятити Богові. Присвятити цей день потребам душі, відкласти інші, буденні справи, для того щоби вільний час віддати на подяку Господу за все, що ми від Нього маємо. А також щоби цей день присвятити ділам любові до Бога і ближніх.

    В час Старого Завіту субота була цим освяченим днем тому, що цього дня Бог завершив творіння, як сказано в заповіді. А в час Нового Завіту ми як святий день особливо вшановуємо перший день після суботи, тобто неділю, бо саме цього дня Христос воскрес із мертвих та оновив усе творіння. І ця подія є більш духовно значущою, ніж навіть саме творіння світу, бо вона відкрила для світу звільнення від зла, а для людини – блаженну вічність у єднанні з Богом.

    Тому значення недільного і всякого святкового дня не в тому, щоби просто не робити ніякої роботи, але в тому, щоби цього дня подякувати Богові через спільну молитву та богослужіння. І щоби справді провести його у ділах добрих, які примножують святість як у самій людині, так і у навколишньому світі.

    Амінь.

    Найсвіжіше

    Популярне