Середа, 24 Липня, 2024
Бiльше

    Віра повинна спонукати за мереживом життєвих подій завжди бачити руку Божу, – Митрополит Епіфаній

    Цього недільного дня з Євангелія від Луки ми чуємо розповідь про покликання до апостольського служіння Симона-Петра, а також його товаришів у праці Якова та Іоана, синів Заведеєвих. Симон, Яків та Іоан були рибалками на Генісаретському озері. Коли Господь Ісус Христос  проповідував на березі цього озера, то послухати Його зібралося багато народу. Натовп почав тиснути, тому Спаситель увійшов у один з рибальських човнів, який належав Симонові, і продовжив проповідь з нього.

    Про це сказав Предстоятель ПЦУ під час проповіді.

    На перший погляд, всі ці події можуть здаватися випадковістю або збігом обставин. Однак насправді для Симона і його товаришів-рибалок вони мали виняткове значення, бо цілком змінили їхнє життя. Замість лову риби Симон, Яків та Іоан стали «ловцями людей», тобто словом проповіді Євангелія Христового, ніби сіттю, надалі виловлювали з моря життєвого тих, хто прагнув пізнання істини та спасіння.

    Для Симона-Петра його навернення до апостольства було неочікуваним, але у Бога все передбачене і Господу все відоме. Знаючи і самого Петра, і його відкритість серця до пізнання істини, і його бажання, пізнавши істину – жити відповідно до неї; знаючи і про майбутнє зречення Петра, і про його ж майбутнє розкаяння, і про його працю в проповіді для навернення багатьох людей – Спаситель входить в човен рибальський. Сам же рибалка Симон не знає того, що з ним станеться, однак він погоджується допомогти Проповіднику, водночас слухаючи Його настанови.

    Симон з товаришами перед цим всю ніч ловили рибу, але нічого не зловили. Христос, завершивши проповідь, неочікувано звертається до рибалки: вийди на глибину і закинь сіть. Симон хоча й дивується такому заклику, але, довіряючи, робить сказане Проповідником – і чудесно ловить так багато риби, що сіть не витримує. Разом з іншими Симон набирає у човни стільки риби, що вони ледь не тонуть.

    Чому Христос у такий незвичний спосіб відкриває серце Симона-Петра? Не через знамення з неба, не через зцілення хвороби, не через витлумачення складних для розуміння пророчих слів Писання, але через улов риби?

    Мабуть, тому, що саме ловленням риби займався Симон і його товариші. Це була їхня щоденна праця, цим воли здобували собі та родинам на прожиття. І Спаситель звертається до них саме через ті обставини і справи, які були для майбутніх апостолів близькими і зрозумілими.

    В такий спосіб Христос наочно показує, що без Його допомоги праця людини може бути безплідною і марною. Але коли людина слухає слово Боже і виконує його, то здобуває значно більше, ніж може уявити і очікувати.

    У цьому наверненні ми також бачимо приклад свободи волі й вибору, які Бог завжди залишає людині. Бо Симон міг би і не надати Проповіднику допомоги, пославшись на втому від нічної праці та на необхідність відпочити. Однак попри те й інше Симон допомагає Учителю, надаючи Йому для проповіді свій човен – і цим справою засвідчує своє власне бажання послужити добру та істині. Він виявляє добру волю у малій нібито справі – і за це отримує великий дар.

    Коли Господь кличе Симона закинути сіті – тут теж Він дає майбутньому апостолу можливість виявити свою волю. Адже людський досвід підказує рибалці, що порада така – пуста і недоречна. Якщо протягом цілої ночі він з товаришами нічого не вловили, то тим більше марно очікувати улову зараз. Однак між довірою до власного досвіду і власної думки та довірою до Учителя, до Проповідника слова Божого – Симон обирає останнє. Христос звершує чудо, улов риби виявляється надзвичайним, але сталося це чудо тому, що перед цим Симон повірив слову Спасителя тоді, коли весь його людський життєвий досвід таку довіру заперечував.

    І третій важливий аспект має згадувана нині в Євангелії подія: вона свідчить про милість Божу до грішників, які каються. Коли Симон через чудо усвідомлює, що в його човні зараз є Угодник Божий, Людина Свята, Пророк – то він лякається. Лякається не присутності Спасителя, але згадує про свої власні гріхи та усвідомлює, що за них гідний осудження. Звершивши чудо, Христос дає Симонові знову свободу обрати, як діяти. Бо інша людина на місці Симона можливо би й подумала: мабуть, я обраний і особливий, якщо до мого човна увійшов Пророк і Чудотворець, мабуть, своїми добрими ділами я заслужив такого чуда. Але Симон у своїй щирості розуміє, що ніякої його власної заслуги тут немає. Навпаки – перед Угодником Божим, Який сотворив чудо, Симон глибоко усвідомлює свої гріховність та недостоїнство. Тому і просить Спасителя вийти з його човна, бо відчуває себе негідним бути поруч зі Святим.

    Але Господь не відкидає грішника. Навпаки, Він кличе Симона йти за Ним, кличе до апостольства. І знову бачимо, як оберігається Богом свобода людини – Симон може послухати заклик Христа, а може і відкинути. За ним залишається право вибору – далі ловити рибу, займатися зрозумілою і звичною справою, чи полишити все та піти за Учителем істини шляхом невідомим. Симон, Яків та Іоан обирають заклик до істини – і тому стають апостолами.

    Отже, дорогі брати і сестри, зі слів Писання, над якими ми сьогодні розмірковуємо, можемо зробити декілька висновків.

    Перший – що Бог діє щодо кожної людини навіть у обставинах, які здаються простими, буденними, випадковими. Ми не можемо знати Промислу Божого і всього, що Господь приготував для нас. Але віра наша повинна спонукати за мереживом життєвих подій завжди бачити руку Божу. Слід нам завжди пам’ятати, що Господь присутній в нашому житті не лише у величних ділах чи у виняткових моментах, але присутній завжди.

    Другий наш висновок – що слід довіряти Богові навіть тоді, коли наш життєвий досвід свідчить проти цього. Як Симон-Петро повірив Христові і закинув сіті та отримав улов тоді, коли не було підстав його очікувати, так і ми маємо довіряти Богові більше, ніж самим собі, і тоді побачимо плоди нашої віри.

    Третій висновок – що Господь завжди оберігає нашу свободу і виключно від нас самих залежить, яку відповідь ми даємо на Його заклик. Бог спонукає нас до добра, дає нам вказівку на вірну дорогу – але вибір завжди залишається за кожною людиною особисто. Будемо слухати Бога, будемо йти шляхом, який Він для нас вказує – матимемо благо. А якщо ні – то і блага не досягнемо, скільки би не старалися. Бо джерело блага – Бог, і лише слідуючи за Його настановою ми можемо досягти плодів добрих.

    І завершальний висновок вказує нам на важливість усвідомлення нами нашої недосконалості, нашої гріховності, на важливість нашого покаяння. Перед Богом ми маємо не пишатися своєю гідністю чи величатися зробленими добрими ділами, але завжди пам’ятати про власні недоліки, про гріхи. І коли самі будемо осуджувати себе за них, тоді будемо мати надію на милосердя Боже. А якщо будемо надиматися гордістю, як фарисей з притчі надимався, вважаючи себе кращим за митаря – то ця гордість погубить плоди і того доброго, що нами справді було зроблене.

    Нехай Господь допоможе пам’ятати нам усі ці істини та втілювати їх у нашому житті. Амінь.

    Найсвіжіше

    Популярне