На сторінках Євангелія ми багато разів зустрічаємо приклади сумнівів та відвертої зневіри навіть тоді, коли Христос творив явні, беззаперечні чудеса. Батько біснуватого отрока каже Спасителю: «Якщо можеш – допоможи нам» (Мк. 9:22), тим самим навіть у своє прохання вкладаючи сумнів. Хоча очевидно, що він чув про інші чудеса, звершені Ісусом раніше. Але ці свідчення не були для нього переконливими і сумніви та невірство залишалися в його серці.
Про це сказав митрополит Епіфаній під час недільної служби, пише сайт церкви.
Євангельське читання цього недільного дня нагадує нам не лише про чудесне зцілення Спасителем слуги римського сотника, звершене на прохання останнього, але і про низку інших духовно важливих уроків цієї події.
Найперший її урок – це сила живої віри. Господь вказує на неї та ставить її у приклад. Бо сотник не лише вірить в здатність Христа зцілити його слугу від страждань хвороби. Він вірить, що для зцілення потрібен лише вияв волі Христової, і тому просить Господа: «Промов тільки слово, і видужає слуга мій» (Мф. 8:8).
Коли Спаситель зціляє скорчену жінку, сухорукого чи народженого сліпим, звершуючи це в суботу – деякі вважають Його навіть грішником та порушником Божих законів і звинувачують Його в цьому. Вони більше довіряють самим собі та власним уявленням про те, як слід виконувати волю Божу, ніж явним чудесам, що сталися на їхніх очах.
Саме тому в порівнянні з іншими сотник справді є прикладом живої та усвідомленої віри, яку Христос навіть ставить у приклад. Бо цей чоловік не лише вірить у можливість чудесного зцілення – він має для віри переконливе обґрунтування.
Він є військовим керівником невисокого рангу, і сам підкоряється наказам інших. Але як начальник він все ж має певну владу і слуги виконують те, що він наказує зробити. То якщо він, звичайна людина, може своїми словами спонукати інших виконати власну волю – то тим більше Христос, Якого він визнає наділеним божественною владою, може творити Свою волю лише одним словом.
Нерідко можна зустріти дивне єднання у ставленні до віри як тих, хто вважає себе глибоко воцерковленими, так і далеких від церковного життя, коли і перші, і другі сходяться у думці, що віра з одного боку і розумне, усвідомлене ставлення з іншого – є нібито несумісними. Чомусь вони вважають, що віра, до якої нас закликає Євангеліє, нібито означає відмову від критичного сприйняття і осмислення, якусь ніби засліпленість та безвольність людини.
Але, як бачимо на прикладі сотника – не таку ніби сліпу віру хвалить Христос, а свідому і обґрунтовану. Бо свідома віра має глибоке коріння, і її не здатні похитнути спокуси і випробування, а швидше навпаки – перед зовнішніми викликами правдива віра лише зростає і зміцнюється. А сліпа і бездумна впевненість може привести до падіння – що і відбувалося з тими, хто бачив чудеса Христові, але не вірив.
Ще один урок, який дає нам сьогодні читання з Євангелія – це сила молитви. Бо зціляється не сам сотник, але його слуга, за якого сотник просить, звертаючись до Христа з молитвою. Вислухавши цю молитву, засновану на глибокій та свідомій вірі, Господь звершує те, про що просить сотник. Тим самим Бог показує, що Йому угодні наші молитви, які підносяться про потреби інших.
Кожна віруюча людина молиться про свої власні потреби – про здоров’я, успіх у справах, про захист від небезпеки, про очищення від гріхів та про інші потреби духовні й тілесні. Але окрім наших особистих потреб ми, як християни, маємо обов’язок молитися і про інших. Нас до цього спонукає головна заповідь Божа – заповідь любові. Бо коли ми щиро і з вірою молимося про інших – ми одночасно виконуємо дві складові цієї головної заповіді. Через віру в Бога і щирість прохання до Нього ми виявляємо свою любов до Всевишнього. А просячи про потреби інших, а не лише про свої власні, ми виявляємо любов до ближніх.
Ще один важливий урок полягає в тому, що милосердя Боже не обмежується формальними рамками. Бо хто був той сотник, який просив про зцілення? Він був іноплемінник, римлянин, тобто людина іншого походження як етнічного, так і релігійного. Але хоча він і не належав до народу Ізраїля, Христос ставить віру сотника в приклад і звершує те, про що він просить.
«Хто не проти вас, той за вас» (Мк. 9:40) – каже Христос апостолам. Він відкриває істину жінці самарянці, хоча між юдеями і самарянами була тривала ворожнеча етнічна і релігійна. Він зціляє дочку хананеянки, хоча вона, як пояснюють тлумачі Писання, походила з язичників. Нині ми чуємо про зцілення слуги римського сотника. Всі ці та інші євангельські приклади підтверджують, що Христос благословляє і заохочує Своїх учеників бути доброзичливими і відкритими до спілкування не лише з тими, хто вже належить до Церкви, але і з іншими. Бо лише в такий спосіб, виявляючи заповідану Богом любов не лише до одновірців, але до всіх, хто зустрічається нам у житті, ми зможемо засвідчити і перед іншими істинну віру. І цим свідченням можемо і їх спонукати стати вірними Христу.
У зв’язку з цим євангельське читання, яке ми сьогодні почули, дає нам ще один урок. Господь застерігає учнів, що ті, хто зараз належать до інших релігійних сповідань та інших культур і народів – у майбутньому можуть стати спадкоємцями Божих обітниць, даних Аврааму, коли будуть мати таку віру, як він мав. І навпаки – ті, хто є нащадками Авраама за плоттю, якщо не матимуть правдивої віри, не зможуть успадкувати Царство Небесне. Для нас, християн, це є попередженням, що сама лише приналежність до Церкви через факт хрещення і культурну традицію – не приводить до спасіння. Спасіння можна осягнути лише маючи правдиву, живу віру. Таку віру, яку мав сотник – віру, яка виявляється в повній довірі до Бога, покірності Його волі, яка виявляється в щирій молитві та в добрих ділах турботи про потреби ближніх.
Такої усвідомленої, живої, діяльної віри я бажаю всім нам, дорогі брати і сестри! Щоби і кожен з нас у відповідь на наші молитви і нашу віру чув від Христа слова, які почув сотник: «Іди, і, як вірував ти, нехай буде тобі» (Мф. 8:13). Амінь.
