Становище УПЦ(що в єдності з МП) в Україні стає дедалі гіршим і все частіше нагадує трагікомедію, де головні герої власноруч топлять корабель, на якому пливуть, але роблять це із посмішкою на обличчі, переконуючи при цьому інших пасажирів, що все йде по плану, підстав для хвилювання немає, а в тому, що вони потопають винні усі довкола, окрім безпорадного керівництва. Від усілякої сторонньої, але дієвої допомоги, такий горе-екіпаж свідомо відмовляється, а навпаки готовий повірити ворожим піратам, які силою і обманом утримують у своїй владі цей потопаючий пароплав, який, до речі, потопає і по їх вині також.
Хоча такий сюжет виглядає доволі безглуздо, проте він найяскравіше описує нинішню ситуацію, в якій опинилась УПЦ (МП). У ролі керманичів тут виступає митрополит Онуфрій Березовський зі своїм Синодом, піратів – Гундяєв із верхівкою рпц, а прості пасажири – це сотні і тисячі пастирів і мирян, які хоч і намагаються достукатись до сердець і голів свого священноначалія, проте такі спроби є марними. Адже їх голос або лишається непочутим, або просто його банально не сприймають.
Натомість, священноначаліє цієї релігійної спільноти змушує їх жити в самообмані, в якому, до слова, живуть і самі. Для цього створюються ілюзії, як то із минулорічним собором у Феофанії, які ж насправді, є простим окозамилюванням, які не те що не вирішують проблему, а навпаки погіршують її і все більше заводять у глухий кут.
Що може чекати наших героїв у майбутньому? Тріумфальне сходження на дно, що неодмінно призведе до багатьох невинних жертв. Та чи полишена ця епопея свого «Happy End»? За класикою жанру – так, а за реаліями життя – не завжди. І як би це не здавалось дивним, але навіть і у випадку із УПЦ (МП) є можливість свого «Happy End».
Такий «Happy End» має два варіанти. Перший, це той, яким уже скористались тисячі громад по всій Україні, які послідували Патріаршому і Синодальному Томосу про автокефалію і доєднались до Православної Церкви України.
Проте, такий варіант підходить не всім, адже дехто ще вагається, дехто бажає для себе певних гарантій, а дехто хоче отримати найоптимальніші умови. Мотиви і причини у кожного різні. Проте, усі вони апріорі мають право на життя. Єдине, що має бути – чітке усвідомлення необхідності єднання в Помісній Українській Церкві, яка вже є, немає ж лише порозуміння.
Як цього досягти? Поки найбільш оптимальним варіантом було б звернутись до Церкви-Матері, але до справжньої матері, а не злої північної мачухи. Константинополь безсумнівно зміг би допомогти знайти той вірний шлях єднання і порозуміння. Так само, як він вже це зробив у 2018 році. Окремо варто відзначити, що тоді ситуація була більш спірною, аніж тепер.
Адже тоді перешкодою були безпідставні політичні анафеми, нині ж перешкоджають об’єднанню лише односторонні образи і звинувачення, які так само в односторонньому порядку можна і анулювати. Проте, чи буде на це свобідна воля і непримушене бажання екіпажу потопаючого корабля? Відповідь на питання доволі очевидна. На жаль, все більше стає зрозуміло, що корабель і його керівництво приречені. Усім же іншим пасажирам чим швидше потрібно скористатись рятувальними човнами…
