Субота, 20 Квітня, 2024
Бiльше

    Єпископ Михаїл: Вознесіння Христове – відповідальність проповідувати Євангеліє, нести його всім людям

    25 травня у свято Вознесіння Христове у Ставропігії Вселенського Патріархату в Україні – Андріївському храмі Екзарх Вселенського Патріарха єпископ Команський Михаїл звершив Божественну Літургію.

    Під час богослужіння були піднесені заупокійні прохання до Бога за полеглих воїнів ЗСУ та мирних жителів, вбитих загарбниками, повідомляє Місія Ставропія Вселенського патріархату в Україні.

    Христос Вознісся на небо, щоб надіслати нам Духа Святого і зробити нас співробітниками у проповіді Євангелія. Про це йшлось у проповіді єпископа Команського Михаїла.

    Христос не залишив текстів Євангелія, а записав його в серцях перших учнів, які отримали Духа Святого, зазначив архієрей. Тепер ця відповідальність лягає на кожного християнина, у якому Христос живе через Причастя.

    “Господь залишив нам більше. Тому, що Господь записував це, не як в Старому Завіті, на кам’яних табличках, не на папірусах, або в манускриптах, як це було вже пізніше. Господь записував свої заповіді — Євангельське слово в серцях людей.”, – підкреслив єпископ Михаїл, звернувши увагу на особисту відповідальність кожного християнина за те, як його життя свідчить про Христа.

    Ми повинні проповідувати заповіді Євангелія своїм життям та прикладом, щоб допомогти іншим наблизитись до Бога. Це випливає із Вознесіння Христового.
    Екзарх Вселенського Патріархату закликав вірян пам’ятати, що Господь доручив і нам відповідальність за своє життя, відповідальність за проповідь слова Божого.
    Цього ж дня владика Екзарх відвідав Михайлівський Золотоверхий монастир м. Києва та привітав Предстоятеля Православної Церкви України, Блаженнішого Епіфанія, митрополита Київського і всієї України з днем Ангела.

    Повний текст проповіді нижче.

    В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Дорогі друзі, сьогодні ми з вами святкуємо Вознесіння Христове. Можна сказати, що це свято, коли Господь поклав відповідальність не тільки на апостолів, але і на кожного з нас за те, як ми будемо зберігати Його Слово, Його віру і як ми будемо нести їх далі, по заповіді, яку ми сьогодні чули в Євангелії, аж по всьому світі, починаючи від Єрусалима.
    Дуже велика відповідальність. Чому? Невже Христос не міг залишитись після воскресіння із нами, для того, щоб далі проповідувати і свідчити: “Дивіться, Я був розп’ятий, помер і воскрес”. Але задум Божий був такий, щоб людина була співробітником у Бога, не тільки в своєму спасінні, але і в проповіді Євангелія.
    В старому Завіті, як ми з вами пам’ятаємо, заповіді Божі були записані на кам’яних табличках. Їх носили в ковчезі, їм кланялись, вшановуючи. Але люди часто відступали від Бога, не зважаючи на те, що вони мали перед собою записані заповіді Божі.
    Хіба Євангеліє було записане на чомусь? Ні. Хіба Господь залишив нам якісь Писання, які Він сам писав? Ні. Єдиний раз, де згадується, що Господь пише – це коли до Нього привели жінку грішницю, яку хотіли побити камінням, а Він щось писав пальцем на землі в пилюці. Це єдиний раз.

    Господь не залишив нам ніяких Писань, які можна було б потримати в руках, доторкнутися, але Господь залишив нам більше. Тому, що Господь записував це, не як в Старому Завіті, на кам’яних табличках, не на папірусах, або в манускриптах, як це було вже пізніше. Господь записував свої заповіді – Євангельське слово в серцях людей.

    Дуже дивно і це чудо Боже, що за стільки років, після Воскресіння і Вознесіння Христового, коли перший Євангельський текст був записаний, пройшло багато років після того. Але зміст збережений. Заповіді збережені, оповідіпро Христа збережені, Його вчення збережене. І в Новому Завіті є один такий елемент, якого не було в Старому Завіт в такому розумінні, як ми це маємо заразі. Що ми всі маємо дар Святого Духа.

    Отже записавши в серцях людей заповідь своїм Словом, Христос пообіцяв низпослати від Отця Святого Духа. Тому, повертаючись до початку нашої розмови, до того, з чого ми починали, Він робить людей співробітниками Богу.

    Тому то Він і пішов, кажучи своїм учням: “Знаю, що ви не хочете, щоб Я йшов, але краще вам, щоб я пішов, тому що якщо Я піду, тоді пошлю вам іншого Утішителя, Духа Істини, який сходить від Отця”.

    І ми бачимо дійсно, що це Євангельське слово не зникло, не загубилося і від початку проповіді первісна Церква переживала особливий період багатьох чудес, коли саме Цей Дух Святий, якого Христос низпослав на тих людей, що вірували в Нього, свідчив багатьма чудесами про істинність Євангелія, про істинність Слова Божого, про те, що прийшов Месія Спаситель світу і звершив справу Спасіння.

    Дуже часто читаючи текст Св. Євангелія та і взагалі Біблійний текст, може статись така спокуса сприймати це, як події, які відбувалися дуже, дуже багато років і ми просто тримаємо добру традицію, мовляв, ходимо в Церкву, читаємо Св. Писання, але пам’ятаймо завжди, що і ми не виключені з цього процесу проповіді Євангелія.
    Читаючи Євангелія, ми вчимося для себе. Це Євангеліє записується і в наших серцях і закріплюється Духом Святим в наших серцях і ми також маємо поклик, кожний, хто де знаходиться, ким би він не був з віруючих християн, проповідувати далі, проповідувати своїм життям. Намагатись донести, навіть не словом, просто демонстрацією свого побожного християнського життя.

    Перші таблиці, які написав Господь і дав Мойсею, Мойсей розбив у розпачі, коли побачив, що юдеї, поки його не було 40 днів з ними, зробили собі ідола – золотого тельця. Ці ж скрижалі заповідей Христових, які записуються на серці, їх неможливо розбити. Вони завжди з нами. Вимагається тільки одне – наше старання. Наше плекання цих заповідей, увага до свого життя і щире бажання і усердя жити згідно з тим, як заповідав нам Господь. Тим більше, що Господь дає нам ці заповіді не тому, що Йому так захотілось, щоб ми мали чим зайнятись – ні. Живучи згідно з Євангельським словом, ми стаємо кращі. Ми уподібнюємось Богу, ми наближаємось до Нього.

    Зрештою, виконуючи задум Господній, щоб людина була обожена, жила з Богом і щоб Бог жив в ній.

    Ми приймаємо Бога в себе. Постійно ми з вами повторюємо, що святе Причастя – це сам Христос, входить до нас, сам Син Божий, Той, який розіп’явся, воскрес і вознісся і знову прийде у славі судити живих і мертвих. Він оселяється в нас. І тільки від нас залежить, чи ця оселя буде приготовлена для Нього, чи це оселення матиме добрі плоди, чи той факт, що ми прийняли Христа в себе і Він живе в нас матиме, якісь зовнішні прояви – це залежить виключно від нас.

    Тому, дорогі друзі, святкуючи сьогодні свято Вознесіння Христового, пам’ятаймо, що Господь доручив і нам відповідальність за своє життя, відповідальність за проповідь слова Божого, а тому не лінуймося. Бережімо час, бережімо один одного і якомога частіше звертаймось до слова Божого, щоб те, що написано духом Святим в нашому Серці – це слово Євангельське, утверджувалось, укріплялось, зростало і допомогало нам змінюватись і наближатись до Бога. Амінь.

    Найсвіжіше

    Популярне