П’ятниця, 1 Березня, 2024
Бiльше

    Коли волонтер-капелан Олександр Веселий не стримує сліз…

    Волонтер-капелан з Нововолинська Олександр Веселий із 2014 року – християнин віри євангельської церкви Святої Трійці, де служить відомий у Нововолинську й далеко за його межами авторитетний пастор Володимир Грицак. Це, як сам наголошує, також вплинуло на те, що почав активно допомагати армії.

    Олександр – уродженець Дніпродзержинська (Кам’янського), його тато трудився робітником на підприємствах міста, мама – педагог. Тут, як зазначив, покаявся, охрестився, створив сім’ю. Нововолинськ уже став його другою малою батьківщиною, – пише  “Волинь”.

    Незважаючи на те, що він прибув на Волинь із міста, де переважало російськомовне середовище, розмовляє він дуже гарно українською. Олександр каже, що й раніше час від часу старався спілкуватися державною мовою. А коли розпочалася повномасштабна війна, повністю перейшов на українську, і в цьому бачить Господній промисел.

    Волонтерська діяльність Олександра Веселого завжди у напруженому ритмі, з багатьма ризиками, оскільки чоловік часто їздить на передову.

    На другий день війни вже допомагав біженцям

    – З чого все розпочиналося?

    – На другий день повномасштабної навали я взяв 30-літровий термос чаю, бутерброди і поїхав до прикордонного переходу «Устилуг – Зосін» роздавати це дітям і жінкам, які десятки годин стояли в довжелезних чергах, – розповів Олександр. – Наша церква відразу почала опікуватися переселенцями з Миколаївщини, інших регіонів. Я ж майже два місяці щотижня здійснював по дві ходки на Південь – привозив людей, яких війна зірвала з рідних місць. Водночас побачив, що військові потребують також допомоги, і на мій перший поклик масово відгукнулися члени нашої християнської громади, нововолинці, мешканці навколишніх сіл. Працюємо єдиною командою, хто що може, скільки може – 50, 100 гривень на заправку автомобіля, інші потреби тощо. І з цих маленьких струмочків за годину-дві наростає потужна ріка допомоги.

    Нині, зазначає співрозмовник, вона ніби трішки спала – можна зрозуміти: люди втомилися, у когось в сім’ї є втрати. На жаль, на фронті загинув і товариш Олександра Вадим Іванов…

    Однак волонтер впевнений, що в нас ніколи не переведуться такі люди, як підприємець Микола Васильчук, який сказав: «Сашко, завжди підходь, як зможу – так підтримаю».

    «Роздавши допомогу, прошу п’ять хвилин уваги»

    – Ви працюєте на фронті ще й капеланом?

    – Знову ж таки війна й волонтерські поїздки у зону бойових дій, спілкування з воїнами підказали, що без цього не обійтися. Побачив, що хлопці – наші бійці – потребують бесід про мирне життя, підтримки, душевної поради у непростій воєнній обстановці. Роздавши генератори, одяг, продукти, передачі від рідних, прошу п’ять хвилин їхньої уваги. Іноді й цього часу достатньо, а буває, дуже часто, якщо дозволяє ситуація, розмова точиться і довше.

    – Про що найчастіше говорите із солдатами?

    – Спрямовую їхню увагу до Біблії – тут, зазначаю, можна знайти відповіді на всі запитання. Мовлю завжди одне: «Йде страшна війна з нелюдами, нам на долю випало їх зупинити. Ми є люди Світла, Добра». І закликаю: «Не грішіть, не мародерствуйте. Як би важко вам не було, проявляйте гуманність. Перемога буде за нами!».

    – Є приємні моменти у волонтерській діяльності, але є й інші…

    – Тішиться душа і серце, коли привезеш солдатам усе, що замовляли, коли бачиш їхні усміхнені обличчя. Їдеш назад – і у дзеркало заднього виду спостерігаєш порожній бус – значить, виконав потрібну місію. Плануєш наступну поїздку.

    І найважче, коли прямуєш на Схід, маєш конкретні локації для доставки передач воїнам від рідних, а тобі телефонують, що в госпіталі хтось із них помер або загинув. Тоді зупиняєшся, з’їжджаєш на узбіччя – і не стримуєш сліз…

    Найсвіжіше

    Популярне