Субота, 2 Березня, 2024
Бiльше

    Застілля на могилах, частування для покійних та штучні квіти: священник ПЦУ про традиції поминання

    Поминальні дні – це період, коли віряни поминають покійних рідних та близьких, згадують їх та моляться за упокій їх душі. А також за традицією відвідують їхні могили. Ці дні завжди оповиті народними забобонами, страхами та домислами. Видання “Вісті Черкащини” поспілкувалося із настоятелем Петропавлівського храму ПЦУ у Тальному Максимом Лихолатом, який відповів на запитання, які найчастіше цікавлять жителів громади, коли йдеться про поминання покійних.

    Чому своїх спочилих родичів ми поминаємо саме після Великодня?

    – У текстах молитов, які присвячені службі Воскресіння Христового, ми говоримо «Христос Воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що у гробах, життя дарував». Це говорить про те, що Воскресіння Христа – це те, що стосується не лише тих, хто живе в цьому світі, а й тих, кого вже не має з нами. Нас він мотивує до життя в правді, в любові, добрі, тих, кого в цьому світі немає – Воскресіння Христове визволяє від стану буття, де немає Бога, тобто пекла і приводить душі людей до Царства Вічного.

    Як церква сприймає вірування щодо життя після смерті?

    – Визначальною суттю релігії є те, що вона говорить про те, що чекає людину поза матеріальним світом. У посланнях апостолів домінує така думка, що Ісус не просто народився від діви чи творив чудеса, а Бог став людиною та помер за людину, визволяючи її від влади зла та гріха. І Бог дарував людині життя вічне.

    Чому так трапляється, що поминальні дні припадають на різні дати навіть по селах однієї громади?

    – Дев’ятий день після Великодня, а це завжди вівторок, приурочується поминанню померлих і цей день називається Радониця. Однак, з часом, поминати покійних почали в різні дні: через тиждень після Пасхи, на Вознесіння. На мою думку, це залежить від традицій, які склалися в окремому селі. Можливо, це ще й пов’язано із тим, що у священників не було можливості провести служіння в один день на всіх кладовищах.

    Зазвичай люди залишають на могилах частування для покійних, речі, які любила померла людина за життя. Чи можна це робити і чи є в цьому сенс?

    – Приношення до могил – дуже древня традиція, яка існувала ще навіть у первісних людей, які вірили, що певні речі можуть допомогти їх спочилим родичам у потойбічному світі. Згідно християнського віровчення – це немає значення. Церква навчає нас, що буття людини поза її смертю в цьому світі вже не зумовлюється ніякими матеріальними речами. Людина існує зовсім в інакшій формі і ніщо матеріальне не може повпливати на її вічну участь. Церква говорить, що все що наближає нас до Бога або відкидає нас від нього – це наша віра і наше життя у добрі або злі. Смерть людини – це підсумок людського життя, коли людина отримує те, чого вона заслужила, згідно своїх вчинків. Але Бог милосердний. Першою людиною, яка з Богом увійшла у рай, який був зачинений ще від гріхопадіння Адама і Єви, був розбійник, який виразив своє покаяння. Тому сенс є у молитві, коли ми молимося за душі наших спочилих рідних.

    Нині могили прикрашають різними способами, а хрести почали замінювати на пам’ятники. Чи варто так увіковічувати померлих?

    – Хрести, які ми ставимо на могилах спочилих – це символ нашого спасіння, адже ми віримо, що Господь врятував людину і прийде час, коли всі, хто в гробах – воскреснуть для життя вічного. Такі традиції, як ставлення певних монументів чи склепів, скоріше за все, обумовлені бажанням людини увіковічнити себе і ствердити своє існування в подальшому у цьому світі. Хоча, на християнський погляд – це абсурдно. Це непотрібно, тому що нас має турбувати не те, як ми себе увіковічнимо після смерті, а скільки добра ми зробимо тут ще за свого життя. Зведення знакової надгробної споруди – це великі кошти, а поряд з нами можуть бути люди, які потребують нашої допомоги.

    Як ви вважаєте, чи потрібно забороняти штучні квіти на кладовищах?

    – Прикрашення могил – це певний символізм. Щодо штучних квітів – це гріх проти природи. Це те, за що людина має каятись. Предмети пластику довго розкладаються і це забруднення ґрунтів, підземних вод і ми ж самі від цього страждаємо. Якщо ми намагаємося їх утилізувати – це забруднення повітря. Тобто, з усіх сторін – це шкода для людини і від цього треба кардинально відмовлятися. Але ключ до вирішення цього питання не у церкви, а в держави.

    Звідки пішла традиція влаштовувати поминальні обіди просто на могилах?

    – Християнського тут нічого немає, коріння цього сягає часів язичництва та традицій певних народностей, які раніше існували на нашій території. Прикро, що зараз це пов’язують із релігією. Місця могил перетворюються на місця задоволення простих тілесних потреб.

    Неодноразово трапляються і випадки вживання алкоголю на кладовищах. Робити цього не можна.

    Як ви вважаєте, чому дні, у які ми маємо згадувати своїх померлих родичів, друзів тощо перетворились на день, коли на кладовище приходять скоріше, щоб «людей подивитись, себе показати»?

    – Мені здається, що відповідь на це питання ховається в історії. Київська Русь була охрещена, але не була освічена. Тому на сьогодні ми маємо таку проблему – відсутності традиційних християнських цінностей. Тому поминання спочилих часто зводиться лише до того, щоб поїсти чи до акту спілкування, а не для молитви.

    Існують певні міфи, щодо того, що не можна брати на кладовище дітей, ходити туди вагітним або відвідувати кладовище після заходу сонця. Чи дійсно це так?

    – Це дійсно міфи. Нічого подібного у Святому Писанні, на якому ґрунтується наша віра, немає. Такі уявлення близькі до язичництва, а не до християнства. У язичництві були уявлення про потойбічне життя, як таке, що може впливати на нас. Наприклад, у них була віра, що злі духи, які могли б перебувати на кладовищах, могли вселитись у дитину. Ці вірування далекі від християнства.

    Нині багато українців, зокрема і тальнівчан, не можуть відвідати могили своїх рідних. Як їм пом’янути їх душі?

    – З одного боку – це проблема, коли ми не можемо відвідати могил своїх рідних, але бути з Богом, звершувати молитву ми можемо завжди, у будь-якому місці та у будь-який час.

    На жаль, зараз у нашій громаді є багато загиблих військових, як ви та церква допомагаєте їх рідним пережити смерть близьких?

    – Ми зараз живемо у такий час, що смерть воїнів, попри те, що вона болюча і трагічна, сприймається зовсім інакше, аніж якби це було за інших обставин. Тому що їхня смерть – це можливість нашого благонадійного життя. Ми можемо ціною їх боротьби та смерті, так само тут боротися за майбутнє нашої Батьківщини. Поряд із цим, біль від цього не меншає. У цій ситуації ми можемо підтримати близьких словом, якогось розрадити їх. Церква так само покликана нагадувати про те, що Христос Воскрес, і що смерть не володіє над людиною. І те, що ми бачимо сьогодні і переживаємо тепер, не є остаточним вироком в існуванні людини, і що ми неодмінно переживемо зустріч у вічності із тим рідним чи близьким, кого ми втратили на війні.

    Найсвіжіше

    Популярне