П’ятниця, 13 Січня, 2023
Бiльше

    “З нами тепер фотографуються – питають, чи то ми у Лаврі колядували”, – 19-річна регентка хору “Еміс”

    Уперше за 300 років у знаковій для християн святині Києво-Печерська лавра на Різдво лунала українська служба. Зранку 7 січня Різдвяну урочистість у Свято-Успенському храмі очолив Предстоятель ПЦУ, Блаженніший митрополит Епіфаній.

    Несподіванкою для вірян стала поява колядників у гуцульських строях. Хор “Еміс” Івано-Франківсько-Галицької єпархії ПЦУ під супровід цимбалів і скрипки заспівав традиційні гуцульські колядки й привітав із Різдвом.

    УП.Життя поспілкувались із регенткою хору 19-річною Веронікою Мартинюк та єпископом Богородчанським Феогностом (Бодоряком) – про виступ хору з Прикарпаття в Лаврі, гуцульські обрядові пісні та благочинність на свята.

    Регентка у 19 років

    Архієрейський хор “Emis” створили у 2022. Вероніка Мартинюк разом із іншими учасниками хору співає на літургіях, виступає на фестивалях та записує народні пісні для сторінок у соцмережах.

    – Як виникла така ідея – заспівати в Лаврі колядки?

    – Цьому сприяв наш владика – єпископ Богородчанський Феогност (Бодоряк) – нас організував. Це до нього спершу дзвонив Блаженніший Епіфаній – все планувалось через нього.

    У нас спочатку були плани поїхати з візитом до владики Епіфанія вже після Різдва. Збирались відвідати його 15 січня, бо 14 маємо виступати на благодійному фестивалі “Різдво нескоренної України” у Франківську. Всіх запрошуємо – буде весело, багато колективів народних, буде благодійний збір для ЗСУ.

    Після фестивалю записали собі вирушити з візитом у Київ, але напередодні Святвечора, з 5 на 6 січня, до нас зателефонував Блаженніший владика Епіфаній – запропонував поїхати в Лавру, виконати на свято кілька колядок. Для нас це було шоком – всі одноголосно погодились. Ми навіть не планували, не міряли, що зможемо виступити в Лаврі.

    – А як Блаженніший Епіфаній дізнався про вашу творчість? Чому саме вас запросив?

    – За нами у соцмережах слідкують багато хто з команди Епіфанія. Це фотографи, диякони його. Ми активні в тіктоку, маємо багато переглядів – по пів мільйона, по мільйону. Хору “Еміс” ще й року нема – але вважаю, що ми вже досягли дуже багато. Також популярні у Фейсбуку, в Інстаграмі. Гадаю, що у Києві про нас дізнались саме із соцмереж. Та й Блаженніший Епіфаній в хороших стосунках із нашим Владикою, єпископом Феогностом.

    – Як підбирали репертуар для виступу?

    – Заспівали старі колядки, які виконують на теренах Гуцульщини. У нас не було нот – мали лише слова. Тож, коли репетирували, то сиділи по вечорах і підбирали різні мотиви. Мелодія була, але, звісно, на голоси її ніхто не розписував. Для гуцулів це не актуально – вони виконують все в унісон. Хотіли додати свою родзинку, показати, що ці колядки можна подати по-сучасному, що гуцули бувають і такі.

    – Ви також під час виступу трохи розповіли про традиції святкування Різдва у гуцулів. Зокрема, про те, що колядники ходять навіть до порожніх осель…

    – У гуцулів дійсно є така традиція, що вони ходять колядувати навіть туди, де ніхто не живе. Є певні колядки обрядові, які співають окремо для ґазд, для ґаздинь, для дітвори, зокрема, й для померлих. Коли підходять до хати, де вже нема нікого, – то виконують саме такі колядки.

    У вступному слові в Лаврі, коли говорила про гуцульські традиції – то цитувала уривки з книги етнографа, письменника початку 20 століття Петра Шекерика-Доникова. Він сам походить із Жабйого, з Верховини. Багато писав про гуцульські традиції. У нього там дуже цікаві уривки. Звичайно, ми скоротили, бо був обмежений час до 10 хвилин. Але гадаю, нам вдалось передати цей колорит, запал гуцулів, їхні традиції.

    – Чому саме гуцульські колядки? Учасники вашого хору переважно походять із Гуцульщини?

    – У нас один учасник хору з самої Верховини. Я сама з Коломийщини – тому теж трохи причастна. Тут є також вплив нашого владики Феогноста – він народився у селі Топільче, Верховинського району. А це саме серце Гуцульщини. Колядки співаємо з його благословення. Підказав нам багато чого.

    Вся родина Владики нас підтримала. Колядки, зокрема, співали з їхніх родинних пісенників – ще давніх. Гортали ці старі зошити. Мама Владики нам багато чого підказувала – допомагала нам – словами, з текстами.

    Наприклад, колядка “В неділю рано” є на просторах інтернету, але її щораз змінюють, “виправляють” діалект. Нам це все пояснювали, що треба співати “щістя”, а не “щастя”. Багато наголосів гуцульських і самих слів нам підказували. З рукописних зошитів родини владики – взяли колядку “В господаронька нова світлонька”.

    – Що для вас означав виступ у Лаврі?

    – Для нас це перш за все честь – такий час, коли всі українці ввійдуть в історію. Ми співали зі сльозами на очах. Особливо останні рядки колядки, яку вже зробили на просторах інтернету таким собі гімном сьогодення. Там є слова: “Дай нам Боже СИЛИ, щоб були у мирі”. Коли ми це виконували – були й ми в мурашках, і люди в мурашках. І як люди плакали видно було.

    – А те, що це перша служба українською за три з лишнім століття в святині – чи був особливий трепет?

    – Навіть не вірилось. Це було як сон. Ми досі не віримо, коли нас пізнають на Івано-Франківщині. Коли сьогодні ходили колядувати, по лікарнях – підтримували наших воїнів колядками веселими – питають: “То ви колядували в Лаврі?” – Кажемо: “Так”. І всі з нами фотографуються. Для нас це зовсім незвично, але дуже раді.

    – Чи змінюється зараз зацікавленість людей обрядовими піснями?

    – З часу повномасштабного вторгнення – дуже виросло зацікавлення українською культурою пісенною, фольклорною, забутою. Зараз всі стараються щось старе відшукувати, відкопувати, відроджувати – і це дуже тішить.

    Особливо коли це робить молодь. Ми це й робимо в соцмережах – відроджуємо старі пісні, робимо свої аранжування, на свій лад. Людям це подобається, бо ми прості, справжні й щирі – без ніяких “витребеньок”. Гадаю, саме це людей притягує.

    – Зараз Ви більше задіяні в благочинних проєктах?

    – Співаємо ранішню службу у Кафедральному Свято-Троїцькому соборі на вулиці Грюнвальдській. Окремо проводимо благодійні збори, благодійні концерти, збираємо на ЗСУ – але в храмі постійно на 7.30 щонеділі та на великі свята – літургія є літургія.

    – Чим займаєтесь, відколи повернулись з Києва? У попередній розмові йшлось, що досі колядуєте?

    – У нас так на Західній Україні прийнято – колядувати з Різдва до Водохрещі. У всіх така традиція, не лише в гуцулів. Сьогодні колядували від 10 ранку й дотепер (розмова відбулась близько 19 години. – ред.) – тільки сіли вечеряти всі разом. Ходили по лікарнях – були в онкодиспансері. Ходили до лікарів – дякували їм за їхню працю. Ми певною мірою співпрацюємо: вони лікують тіло, а ми стараємось лікувати душу.

    У Києві почули Коляду з Прикарпаття

    Також про виступ хору в Лаврі розповів єпископ Богородчанський Феогност (Бодоряк).

    Спочатку не було зрозуміло, чи буде хор власне колядувати. Колядки відібрали з тих концертів, які вже виконувала Вероніка Мартинюк.

    “Вона як талановита дитина вже співала раніше ці пісні. Оскільки нас запросили колядувати напередодні – вже просто не встигали щось придумати негуцульське. Але я дякую Богу, що саме так вийшло, що це підкреслило нашу ідентичність, підкреслило, наскільки колоритна наша країна, наші звичаї й традиції. Тож люди київські, і всі, хто не з Західної України, змогли окунутись у цю гуцульську культуру”, – прокоментував владика.

    Виступ у Лаврі єпископ називає неймовірним.

    “Знаєте, мабуть, як і у всіх українців, серце раділо, душа десь навіть плакала – сльози були на очах. Особливо коли співали мої хористи – це було зворушливо. Дякую Блаженнішому за довіру. Бо він їх вживу також уперше. Нам було приємно, що він довірився, обрав наш хор – щоби заколядувати саме в гуцульському вбранні. Окремо ще колядували у Блаженнішого. На другий вже день, коли повернулись додому, Митрополит написав, що радий і дякує за коляду. Поділився, що до нього телефонував міністр культури – дякував за виконання колядок з Прикарпаття”, – каже єпископ.

    Архієрейський хор створили у 2021. Зараз він налічує 12 людей.

    “13 лютого буде рік, як мене рукоположили на Єпископа. З родиною Вероніки я знайомий дуже давно, бо батько її – священник ПЦУ. Неодноразово зустрічались, служили разом. Коли їхав до Києва напередодні висвячення – ми так пожартували. Сказав: “О, Вероніко, я буду єпископом, а ти будеш у мене співати”. А коли дійшла справа до створення хору – Вероніка сказала: “Я зацікавлена, якщо ви благословляєте”. Почали шукати однодумців і тих, хто підтримав би й хотів співати в архієрейському хорі. Починали перші репетиції з 5 чоловік”, – каже єпископ.

    Цьогоріч у Івано-Франківську Різдво відзначали за традицією 7 січня.

    “Вся наша Івано-Франківська єпархія ПЦУ – 198 парафій – разом із Митрополитом прийняли рішення, що поки змінювати дату святкування не на часі. Чекаємо, коли буде перемога. Прийде час – ми, звичайно, як і більшість приймемо рішення, яке буде визначене Синодом. Хоча на 25 проводилось урочисте Богослужіння – ми завжди вшановували, але Різдвяна Літургія біла саме на Різдво, 7 січня”, – каже єпископ.

     

    Найсвіжіше

    Популярне