Середа, 4 Січня, 2023
Бiльше

    Недошахіди. Чому православні патріоти Росії не замінять підсанкційні мікросхеми

    “Життя сильно переоцінене. Навіщо боятися того, що неминуче? Тим більше, ну, ми ж у рай потрапимо. Смерть — це закінчення одного земного шляху і початок іншого”, — заявив “російсько-єврейський Штрейхер” та головний пропагандист Путіна Владімір Соловйов в ефірі своєї програми на каналі “Росія 1”.

    Сам Соловйов не поспішає вмирати, як і його команда пропагандистів. Але його заява була очікуваною. З технічно просунутим і добре організованим супротивником Росія вміє воювати лише одним способом: кидаючи на забій гори дешевого м’яса. Передбачається, що такого м’яса у Кремля багато і воно покірно піде вмирати, тож навіть при співвідношенні втрат 10:1 солдати у ворога закінчаться раніше. У минулому це часто спрацьовувало. У найгіршому разі все вдавалося звести до почесної капітуляції, як у російсько-японську війну, пише dsnews.

    У двох світових війнах “кидання м’ясом” трохи розмилося за рахунок технічної допомоги союзників, але не було скасоване зовсім. Так, за останніми, і теж, імовірно, неповними підрахунками, втрати Німеччини та СССР під час Другої світової війни співвідносилися як 1 до 6: 7 мільйонів німців проти 42 радянських. А зовсім не 7, 22 і 24 мільйони, як десятиліттями брехали в Кремлі, поступово проголошуючи чергову “остаточну цифру”.

    Але такий спосіб ведення війни має особливості. Як не підпирай м’ясо кулеметами загороджувальних загонів (у війні проти України для цього використовують кадировців), як не виховуй у ньому покірливу покору, м’ясу треба дати і хоч якусь ідеологію, обґрунтувавши право влади гнати його на забій, і зробивши заклання хоча б частково привабливим. Тим часом, питання про підготовку росіян до масового забою виявилося, серед інших, неабияк запущено за останні тридцять років. Путін безперечно не розраховував на велику війну, і зараз, опинившись під санкціями, коли інших виходів не залишилося, змушений спішно надолужувати втрачене.

    Загальне тло

    Попри численні обходи санкцій та допомогу братнього Ірану, росіянам бракує високотехнологічної зброї. Сама Росія не може організувати навіть виробництво примітивних іранських дронів і залежить від тегеранських поставок. Межа виробництва сучасних ракет становить Росії 5-6 штук на місяць. Совєтські запаси 50-60 річної давності, половина з яких не долітає до цілі, теж вичерпуються. Про раціональне використання сухопутної армії також не йдеться: Кремль не має ні сержантського складу, здатного підтримувати дисципліну у військах, ні офіцерів, які вміють планувати операції. Нічого не змінилося з кінця 1930-х років, коли викладання стратегії у військових академіях визнали шкідливим вільнодумством. Стратегію визначали партія і особисто тов. Сталін, а командирам слід було виконувати їхні вказівки, до того ж буквально. Саме так, усю “велику вітчизняну” війну, і всі наступні війни і воювала червона/совєтська/російська армія. Розбір її операцій дає одну картину: примітивне, в лоб, закидання горами трупів, дика жорстокість до своїх солдатів, які будучи свідомо доведені до розлюднення, зганяли злобу на цивільному населенні. Число згвалтованих німкень і пограбованих німців співставне з таким на будь-якій іншій “звільненій” території, включаючи території СССР.

    Цей спосіб ведення війни совєтська/російська армія застосовувала скрізь: в Афганістані, Чечні, Грузії, Придністров’ї, Сирії – і, нарешті, в Україні. Воювати інакше, без геноциду цивільного населення, росіяни ніколи не вміли і не вміють, та й не прагнуть. Тож удари по мирній інфраструктурі та масові страти на окупованих територіях спричинені не особистою неприязню Путіна до українців, а безальтернативністю тактики, доступної російським нацистам.

    Як побічний, але важливий ефект це вже призвело до остаточного краху міфів про “визвольну місію совєтської армії в роки ВВВ”. На світ, нарешті, полізла правда, що довго приховується: період німецької окупації, при всій її брутальності, став для багатьох совєтських людей перепочинком, світлою плямою на тлі реалій “найпрогресивнішої у світі держави робітників і селян”, що тривали десятиліттями. Про це, хоч і пошепки, згадували потім багато років у сім’ях, старше покоління яких побувало в окупації, і це породжувало двоїсте сприйняття совєтської історії. Так от, тепер совєтському дводумству остаточно приходить кінець. “Визвольна місія” совєтської армії стала гранично зрозуміла з прикладу дій російських окупантів. Принаймні зрозуміла в Україні.

    Зниження життя

    Жорстокість до мирних жителів і полонених, що свідомо культивується, повинна привчати росіян отримувати задоволення від крові й смерті.

    Це вже другий ступінь навчання російських катів – їхня, мовити б, виробнича практика. Першим щаблем виступають численні серіали, книги та фільми, що оспівують жорстокість в ім’я “правої російської справи”.

    У цих творів, значну частину яких становлять зразки “попаданського” жанру, є ще одна важлива мета: вони успішно підміняють майбутнє минулим. Позбавлення бачення майбутнього має найважливіше значення: воно стирає різницю між життям і смертю, коли немає жодного руху, а є тільки вічний Сталін, що втілився в Путіні, і нескінченний жах сьогодення.

    По суті, це вже готова ідеологія знеособленої амеби, яка ніщо, і згодна на цю роль, і для якої держава все, і ця держава не має перед амебою жодних зобов’язань. Така ідеологія типова для нацизму, соціалізму та інших різновидів неофеодалізму. Цим він і відрізняється від справжнього феодалізму, в якому зобов’язання особистості та держави завжди носять взаємний, хай і нерівноправний, характер.

    Але щоб це варево було густішим, до нього потрібно додати дещицю сакральності. Для сакральності у структурі КГБ/ФСБ, ще з часів Сталіна, з 8 вересня 1943 року, є спеціальний відділ – “Російська Православна Церква Московського Патріархату” – РПЦ ФБ МП.

    І нинішній глава цього відділу, Кіріл Гундяєв, він же “патріарх Кіріл”, отримавши команду, не забарився запропонувати своїй пастві набір антихристиянських тез, єретичних з погляду православної теології. Втім, вся “РПЦ МП” з погляду канонічного православ’я єретична, і це було очевидно ще з часів архієрейського собору 1943 року. Але світове православ’я через свою роздробленість і корумпованість єрархів воліло тоді не вдивлятися в совєтське християнство надто уважно. Окремі спроби були, але помалу Москва приборкала всіх, хто сумнівався. До того ж, єрархи переустановленої РПЦ МП спочатку повелися обережно, не вип’ячуючи явно своєї приналежності до системи держбезпеки.

    Натомість зараз у Росії настали часи, коли одним із офіційних гасел державної політики стало “не соромно бути російським”.

    У перекладі на нормальну мову це означає, що росіянам дозволені будь-які злочини в ім’я “всього російської”, і що “російське” поставлено над будь-якою мораллю — ще одна ознака нацизму, що переміг.

    І от, 25 вересня Кіріл, жонглюючи вирваними з контексту євангельськими цитатами, проголосив вчення про “відкупну жертву” російських військових, які, у разі загибелі, цією жертвою “змивають усе”.

    “Йдіть сміливо виконувати свій військовий обов’язок і пам’ятайте, що якщо ви життя своє поклали за Батьківщину, за други своя, як каже Святе Письмо, то ви будете разом з Богом у Його Царстві, у Його славі, у Його вічному житті”, — оголосив Кіріл у своїй проповіді.

    Іншими словами, згідно з Кірілом, будь-який злочинець і негідник, загинувши на війні з Україною, потрапляє до Раю: під особисті гарантії Гундяєва і, очевидно, у його варіанті Раю. Втім, середній парафіянин РПЦ МП не вникатиме в такі деталі.

    До заяви Гундяєва варто поставитися серйозно. Відхід РПЦ МП у схизму, з реорганізацією у військово-церковний орден, намітився ще у 2018, у відповідь на визнання ПЦУ. Наступні кроки, від “храму Перемоги” з кашкетом Гітлера як ерзацу святих мощів, до інституту військових священників у тому вигляді, в якому він реалізований під час війни в Україні, ясно говорять, що цей розворот уже відбувається.

    По суті перед нами варіант шахідизму – але не ісламського, а православного. Саме з ісламського шахідизму і запозичено ідею “відкупної жертви” загиблих російських солдатів. При цьому гарантією попадання до раю в шахідизмі вважається боротьба з “невірними”, і тут Гундяєв теж не відстає: версія “українського сатанізму” з’явилася не на порожньому місці. Неофеодалізм взагалі дуже любить використовувати для своєї легітимації будь-яку архаїку, в тому числі і церковну, і родоплемінну.

    Втім, демонізація українців як церковна, так і світська, стала одним із найважливіших трендів російської пропаганди, тут Кіріл не самотній.

    Те, що шахідизм не є ідеологією всього ісламу, і, з погляду ісламського канону єретичний тією ж мірою, як і заяви Кіріла єретичні з погляду православ’я, не заважає його поширенню. Саме шахідизм успішно служить ідейною базою ісламського тероризму, що набув глобального характеру і широко фінансується Росією. І Гундяєв зовсім невипадково вже давно виявляє до радикального ісламу великий інтерес.

    Все це означає, що, на додачу до ісламського тероризму, і за його зразком, Кремль почав конструювати радикально-православний тероризм. Такі вчення, запущені в маси, бувають дуже живучими — і на прикладі радикального ісламу, що дав рясні сходи, це добре видно. Православний шахідизм, замішаний на кримінальній психології російської популяції, у перспективі також здатний утвердитися у самостійному існуванні, переживши і Путіна, і Кіріла, і РПЦ ФСБ, і навіть Росію.

    Дещо Кіріл недопрацював — і його поправив Євгеній Прігожин, який заявив, що ув’язнені, які зголосилися воювати в Україні і зазнали поранень, але вижили, теж спокутували гріхи, і “суспільство має ставитися до них з глибокою повагою”. “Якщо ти побачив людину, яка приїхала з війни, а перед цим сиділа в таборі і записалася добровольцем, а їм по кілька днів сидіти залишалося, вони просто хотіли Батьківщину захищати. З них усі судимості зняті”, — заявив Прігожин на зустрічі з пораненими “вагнерівцями”.

    Зрозуміло, що такі цитати транслюються у медіа не випадково. І хоча Прігожин говорив про гріхи земні, а Кіріл – про церковні, є всі підстави вважати, що в цьому питанні найближчим часом між ними буде досягнутий єдиний підхід.

    Залишається останній крок: православно-патріотичний шахідизм має увійти до моди. Тут у гру вступає Штрейхер – Соловйов та його команда.

    Розібравшись із моральною, релігійною та ідеологічною стороною справи, звернімося до технічної. Сьогодні використання смертників у російській армії практикується широко, але примітивно. Їх просто женуть на забій, намагаючись задавити супротивника масою і укладаючи трупи шар за шаром. Різнобій із цифрами загиблих “мобиків” у Макіївці, крім пропагандистських міркувань, викликаний, швидше за все, ще й тим, що точного їх числа ніхто не знав і не хоче знати. Витягувати з-під завалів трупи та поранених теж ніхто не буде – їх усіх уже списали у втрати. І це також російська традиція: кидати своїх.

    Звісно, технічна відсталість Росії настійно вимагає появи ракет і ударних літальних апаратів (уже не БПЛА), в яких дефіцитну електроніку замінили б смертники. І масова поява шахідо-мобілів: пікапів, завантажених вибухівкою, в найближчій перспективі можлива. Не дурно ж на померлому АЗЛК організують збірку китайських авто під маркою “Москвич”? Щоправда, вибухівка в Росії теж дефіцит, але можна використовувати як замінник і азотні добрива.

    А от літаючі російські камікадзе найближчим часом навряд чи з’являться. У звичайну ракету російського патріота не запхати, навіть відрізавши йому ноги, як це було зроблено у відомому оповіданні Пєлєвіна. Випуск спеціально розроблених апаратів, хай навіть не людино-ракет, а хоча б аналога іранських мопедів, збільшених до розміру, при якому їх змогла б пілотувати людина, російській промисловості явно не під силу. Залишається хіба що замовити їхню розробку та випуск Ірану… Звісно, в Росії знайдеться і кілька сотень старих літаків, які можна привести до одноразового умовно-льотного стану. Але масово навчити православних ентузіастів їх пілотувати навряд чи можливо, та й мотивація пілота-смертника має бути вищою, ніж у піхотинця, якого женуть на забій у натовпі йому подібних. Але в перспективі не можна на 100% виключити щось подібне.

    Словом, хоча найближчим часом Росія нічого нового в плані використання смертників вигадати не зможе, православний шахідизм слід тримати в полі зору через його очевидну небезпеку. А РПЦ МП уже сьогодні було б і доречно, і корисно визнати терористичною організацією, з усіма наслідками, що з цього випливають.

    Найсвіжіше

    Популярне